Право на брехню. Чому закон про дезінформації тільки допоможе плодити фейки
У лютому уряд збирається схвалити і передати в парламент законопроект про дезінформації. Його повна назва — "Про внесення змін у деякі законодавчі акти України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації". Однак, судячи з текстом, оприлюдненим Міністерством культури, молоді та спорту, це скоріше законопроект про свободу дезінформації.
Хто головний розповсюджувач фейків
Насправді головними творцями та розповсюджувачами дезінформації є політики, а аж ніяк не медіа. ЗМІ тільки надають політикам трибуну і переказують їх слова. І навіть фейки з інших джерел (наприклад, з сайтів-смітників або з рупорів російської пропаганди) часто знаходять широку популярність і легалізуються в українському інформпросторі саме після того, як їх озвучать українські політики. Так от, політикам даний законопроект надає повну свободу брехати і розповсюджувати брехню.
На підтвердження наведемо дві цитати з проекту. Не підлягає задоволенню заява про спростування, якщо поширена інформація є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень публічної інформації органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб із зазначенням джерел такої інформації". "Розповсюджувач масової інформації і її автор звільняються від відповідальності в таких випадках: 1) якщо ця інформація містилася в офіційних повідомленнях або одержана від органів державної влади, органів місцевого самоврядування у письмовій формі; 2) якщо ця інформація є дослівним цитуванням заяв і виступів (усних і письмових) посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, кандидатів на пост президента України, кандидатів у народні депутати України та у депутати рад усіх рівнів, кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів під час виборчої кампанії..."
Як бачимо, у випадку прийняття цього закону будь-який чиновник або депутат (причому будь-якого рівня — від всеукраїнського до сільського), а також будь-який кандидат на пост президента, мера, депутата зможе в публічному виступі або просто на своєму власному сайті або на своїй сторінці в соцмережі вкидати в інформпростір будь дезінформацію і йому за це нічого не буде, його сайт і сторінку не примусять публікувати спростування. І далі будь-ЗМІ — телеканал, газета, сайт — зможе безкарно тиражувати цю дезінформацію, посилаючись на політика, який її оприлюднив.
Хто покарає за фейки
Втім, у цієї медалі є зворотний бік. Навряд чи можна було б очікувати, що Зе-команда встановить свободу дезінформації для всіх, а не тільки для себе. І дійсно, цей закон створює можливість придушення будь-яких медіа, нелояльних до нинішньої влади. Причому особливо легко буде розправитися з тими ЗМІ, які посміють писати правду і викривати брехню.
Для цього створюється нехитрий механізм з трьох частин. Його перша частина — це закладена в закон абсолютно розпливчаста термінологія, яку дуже зручно використовувати як для захисту дезінформації, що виходить від влади, так і, навпаки, для виробництва фальшивих звинувачень на адресу правдивих медіа.
Ось які визначення пропонує проект. "Недостовірна інформація — неправдиві відомості про осіб, факти, події, явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них неповні або перекручені". "Дезінформація — недостовірна інформація з питань, що становлять суспільний інтерес". "Не є дезінформацією: оціночні судження, в тому числі критичні, за умови наявності мінімальної фактологічної основи; сатира і пародія, якщо під час поширення чітко заявлено про сатиричному або пародійному характер розміщеної інформації; недобросовісна реклама".
При таких розпливчастих визначеннях вкрай важливо, хто ж буде зважувати, чи є відомості повними і неспотвореними, наявний у суджень мінімальна фактологічна основа і взагалі яка вимога застосувати — то про максимально повних відомостей, якими володіє хіба що Всевишній, то про настільки мінімальної фактологічній основі, що вона може взагалі бути відсутнім.
В принципі це посада для садиста, який буде впиватися тим, що він по своєму свавіллю вершить долі журналістів і медіа. В проекті це посадова особа названо уповноваженим з питань інформації. Його призначить Кабмін терміном на п'ять років без якого-небудь конкурсу, вибравши з трьох кандидатур, поданих міністром культури, міністром юстиції та омбудсменом.
Згідно з проектом уповноважений має "право на відповідь (коментар чи власне тлумачення фактів, подій чи явищ) по дезінформації або на спростування дезінформації", причому "дезінформація, за якою уповноважений реалізував право на відповідь, може розміщуватись і поширюватися виключно разом з текстом відповіді". Це — без рішення суду. Тобто хтось, призначений Кабміном, зможе за своїм бажанням оголошувати фейком будь-яку правду, і ЗМІ зможуть повідомляти цю правду тільки разом з брехливою заявою про те, що вона є брехнею.
Але хоча б на суд є надія? Немає. Візьмемо приклад: чиновник і журналіст зробили взаємовиключні заяви. Очевидно, що хтось із них збрехав. З самого початку сторони конфлікту виявляються нерівними в правах: чиновник або уповноважений можуть подати в суд на журналіста і медіа, а журналіст і медіа не можуть подати в суд на чиновника, ні на уповноваженого.
Нарешті, відбувся суд. Якщо суд визнав журналіста і медіа винними, то вони зобов'язані спростувати поширену ними дезінформацію і сплатити штраф у розмірі 2000 мінімальних зарплат (в гіршому випадку можливі і більш тяжкі наслідки типу ліквідації медіа і посадки журналіста у в'язницю).
Якщо ж раптом сталося диво і суд визнав журналіста і медіа невинними, то всім спасибі, всі вільні. Ні чиновник, ні уповноважений не зобов'язані спростувати поширені ними фейки. І ні в'язниця, ні штрафи їм не загрожують.
