Правий сектор почав ділитися на автономії
Командир Добровольчого українського корпусу "Правий сектор" Андрій Стемпіцький написав заяву про вихід з партії Дмитра Яроша. Формально керівник військового крила цієї політичної сили залишається в команді, про що він відзначив у роз'ясненні до свого рішення. Але очевидно, що вихід з партії ПС Стемпіцького так чи інакше є демаршем керівника ДУК проти політики проводу організації. Крім того, це означає, що де-факто Ярош не контролює своє творіння, за винятком окремих регіональних відділень. Відтак його партія ризикує перетворитися на контрольовану місцевими князьками страшилку для вирішення питань з конкурентами.
Рішення Стемпіцького свідчить про те, що у верхівці Правого сектора назріли серйозні протиріччя. Наразі партії вдається приховати від широкого загалу, але судячи з усього процес автономізації цієї політичної сили йде повним ходом. Про це, зокрема, свідчать і скандальні події за участю бійців ПС в закарпатському Мукачеве. Власне, схожі проблеми колись мала і так само популярна колись УНА-УНСО. Цій організації, попри доволі широку підтримку серед населення західних та частково центральних регіонів, так і не вдалося налагодити єдину ефективну управлінську структуру та розробити чіткий та дієвий план діяльності, через що партія дуже швидко зійшла на маргінес і перетворилась на інструмент для політичних провокацій.
Ситуація з Правим сектором звичайно дещо інша. Хоча б тому, що ця організація формувалась в ході революційних подій на Майдані як рух всіх небайдужих радикалів та відчайдухів-патріотів. Перетворювати його в партію – було дуже сміливим рішенням Дмитра Яроша та його однодумців, але цілком реальним для втілення. Однак для цього провіднику потрібно було зробити ставку на розбудову структури напівавторитарного, авторитарного чи навіть "фюрерського" типу. В умовах, коли Україна вступала в фазу війни з Росією такий підхід був би цілком виправданим. Але Ярош вибрав для ПС шлях клубу за військово-політичними інтересами, знехтувавши базовими правилами побудови організації, як такої. Наприклад, громадськість досі не знає, на яких саме принципах, окрім патріотичних цілей та лозунгів, функціонує ПС. Так само є серйозні проблеми з кадровою політикою в партії, що неприпустимо в умовах війни.
Що означає автономізація Правого сектора в перспективі? Звичайно організація Дмитра Яроша буде брати участь у майбутніх місцевих виборах – було б абсурдно не конвертувати доволі пристойний рейтинг в депутатські мандати в обласних та міських радах. Але ні про яку центральну координацію процесу підбору кандидатів та ведення агітаційної кампанії у випадку ПС не може бути й мови. Тобто, в кожному окремому регіоні провід ПС використовуватиме партійний бренд на виборах, як вважатиме за потрібне. Звичайно це активно використовуватимуть місцеві князьки, які в обмін на щедре фінансування зможуть натравити радикалів на своїх конкурентів. Не важко здогадатися, що в першу чергу такі можливості матиме команда Ігоря Коломойського і його "Укроп", які, як кажуть, вже давно тісно співпрацюють з ПС. Тим більше, що бренд Правого сектору як активної воюючої організації найкраще підходить для тролингу команди президента, яку "Укроп" вважає своїм основним конкурентом.