Гібридне опір. Як американський сенатор Росії незручно зробив
Критика Організації Об'єднаних Націй за беззубість, архаїзм, стан анабіозу, в якому перебувають окремі її органи, в першу чергу Радбез, не викликає давно вже ніякого подиву. Усвідомлення всіх цих проблем з плином часу і під впливом конфліктів різного роду відвідало голови багатьох і багатьох світових лідерів. І це добре, бо є відмінною мотивацією, щоб нарешті перебудувати роботу ООН в тон сучасного світу. До тих пір все ж не варто скидати Організацію з рахунків, оскільки, як не крути, вона, а також РБ і Генасамблея, залишаються "первосортными" майданчиками для дискусій і декларації зовнішньополітичних тез.
Сесія ж 73-й Генасамблєї, що проходила за участі Петра Порошенка, але без Володимира Путіна, безсумнівно, в якості міжнародної платформи була використана повною мірою. Причому позитивними для України були як хід її сесії, так і результати її роботи.
Петро Порошенко
Український президент, визнаємо, виступив сильно. Не сказати, що було багато нового в його промовах, але без цього ніяк. Та й користь постійному нагадуванні все ж є. Так, глава держави дав розгорнуту оцінку ситуації на Донбасі і в Криму, зокрема, з правами людини. І досягненням української сторони є включення до порядку денного ГА резолюції з прав людини в Криму, де росте число затриманих окупантами, до прийняття якої Порошенко закликав з трибуни.
Природно, президент відвів солідну частину виступу російської агресії та її наслідків, розповівши про тортури, жертв і збитки та про те, що це головний біль не тільки України, але і всього світу. ООН, підкреслює він, вже фактично прогавила агресію Кремля. Причому двічі, адже про необхідність введення миротворців на Донбас Київ заговорив задовго до того, як цю ідею почали обігрувати партнери і союзники. Таким чином, дорікнувши ООН, Порошенко, як вже навчений сумним досвідом, закликає Організацію не сісти в калюжу в третій раз і дати все ж добро на місії "блакитних касок", паралельно всерйоз зайнятися реформуванням застиглого в післявоєнному минулому Радбезу.
"Ваше мовчання — це саме те, у що Кремль перетворює зброю проти України і всіх нас", — сказав Порошенко і порадив не сподіватися на якусь "безпечну гавань", де можна пересидіти шторм. Адже Росія заспокоюватися не має наміру, і як підтвердження того президент навів відносно нову загрозу — ймовірну окупацію росіянами Азовського моря. Відзначимо, що вона, окупація, без п'яти хвилин як відбулася. Благо почав діяти і Київ допомогою створення військової бази в Бердянську і прокачуванням теми з введенням відповідних санкцій щодо Росії.
Взагалі, у виступі прослизає ще і наступна теза: "Ми — частина західного політико-культурного простору, так чому ви вирішили, що і вас це не може торкнутися". Посил виправданий, бо так чи інакше пустотливі ручки Кремля дотяглися до низки країн ЄС і їм навіть не вистачило довжини на всю Атлантику. А те, що Україна фактично вирвалася з орбіти впливу, підтверджує в принципі символічний жест у вигляді розриву Договору про дружбу. Цей жест має бути видно, не тільки дивлячись на Київ, але й на Нью-Йорк, тому-то президент вручив відповідну ноту генсеку ООН Антоніу Гутерришу.
Дональд Трамп
Багато були, м'яко кажучи, здивовані тим, що президент країни — головного союзника України — про самій Україні і словом не обмовився. Проте жахливого в цьому, всупереч поширеній думці, насправді нічого немає. Мовчання Трампа є просте пояснення. Точніше, два взаємозалежні. По-перше, зовнішня політика США по Україні — справа Держдепартаменту і Пентагону і Білого дому немає сенсу розпорошувати свої ресурси на це питання. До того ж і звідси випливає друга причина — зайвий раз згадувати Україну Трампу не з руки, оскільки вже занадто тісний зв'язок між Україною, Полом Манафортом і Росією. Навіщо президенту самому давати привід критикам говорити про втручання РФ.
Навіть якщо Трамп "забув" про Україну, точніше, обмежився натяками, то в Росії його виступі знайшлося місце. Знову-таки не так багато, як хотілося б деяким зрадофилам, але він позначив Москви, по-перше, як експансіоністську державу, якій Штати будуть протистояти, а по-друге, як пряму загрозу незалежності Європи, коли лаяв Німеччину. Таким чином приховано додавши токсичності образу Кремля.
До речі, останній явно спробував скласти якесь інформаційно-гібридне "опір" очікуваної антиросійської порядку денного, в тому числі і головного опонента. Причому в тилу цього самого опонента. Пояснимо: мова йде про підготовку Рендом Підлогою, сенатором-республіканцем з Кентуккі, поправки, спрямованої на скасування санкцій щодо російських парламентаріїв. Та відомо про це стало синхронно з сесією ГА ООН. Законопроект американського законодавця, відомого проросійською позицією, очевидно Конгрес не пройде. Навіть його колеги, нев'їзних у РФ, зокрема демократ Джин Шахін, дали зрозуміти, що законопроект "зарубають". І Стать не міг цього не знати. Так із-за чого чого весь сир-бор? Тут є щонайменше три версії.
По-перше, на тлі проведення Генасамблеї ООН сенатор забезпечує резонанс за спиною у Трампа, що на руку "друзям" Путіна, який прибув до Нью-Йорк: "Дивіться, тлумачить про енергозалежності від РФ і обіцяє зупинити експансіоністські держави на зразок Росії, а в самого в парламенті санкції хочуть скасувати". По-друге, в цілому інформаційний шум, спрямований на розкол американського суспільства, напередодні проміжних виборів. А по-третє, може мати місце банальна імітація бурхливої діяльності. Таке явище часто зустрічається в середовищі безпосередніх агентів Кремля чи агентів впливу, які співпрацюють з ним. Москва платить гроші за пакет інформації, звіти про виконану роботу і т. п., на чому вибудовує політику і нові лінії пропаганди, а в підсумку частина або вся отримана інформація виявляється липової. Як це було з "Новоросією".
Так може бути і у випадку з Підлогою, який, як відомо, в серпні виклянчив у Трампа рекомендаційний лист для поїздки в Москву. Президент США неспроста знову ризикнув підійти на небезпечну відстань до токсичної Росії, погоджуючись написати цей лист. Мабуть, відбулася свого роду угода — лист-ключ до кремлівським дверей Підлозі в обмін на донесення певних думок Білого дому тим, хто сидить по той бік дверей. І сенатор в результаті отримує можливість поговорити з потенційними кураторами вже про своїх потребах і тісної кооперації. Результатом цього візиту і бачиться горезвісний законопроект, приречений на провал. Так що що-небудь істотне, крім інформаційної картинки, Москва навряд чи виграє. І загалом крок Статі виглядає на тлі хвилі критики на адресу Росії з боку інших світових лідерів.
Тереза Мей
Прем'єр-міністр Великобританії була прямолінійна і не уникала жорстких висловлювань, що стосуються Росії. Іншого від неї після інцидентів у Солсбері і Еймсбері очікувати і не варто було. Мей прямо звинуватила РФ в тому, що вона порушила міжнародні норми, коли захопила Крим і вторглася на Донбас і коли застосувала хімічну зброю за кордоном. Мова про Сирії, але насамперед про Великобританії. Якщо Сергій і Юлія Скрипали вижили, то в результаті інциденту у Еймсбері померла громадянка Британії — 44-річна Дон Стерджесс. Розслідування щодо другого випадку ще триває, але от зі Скрипалями прогрес є, і чималий.
Слідство назвало імена підозрюваних — Олександр Петров і Руслан Боширов, яких пов'язують з російськими спецслужбами. Що, нагадаємо, мала ефект вибуху бомби в західному і російському медіапросторі. А незграбна спроба обілити вищезгаданих персонажів з допомогою інтерв'ю Маргарита Симоньян лише погіршило їх становище, ще й перетворивши Петрова і Боширова в інтернет-мем. І на цьому історія не завершена, тому як в тон з ГА ООН з'явилося розслідування The Insider і Bellingcat, присвячене Боширову. Розслідувачі провели кропітку роботу і встановили, що реальне ім'я підозрюваного — Анатолій Чепіга, він полковник ГРУ і отримав з рук Путіна звання Героя Росії, як припустили розслідувачі, за участь в конфлікті на Донбасі. Якщо це так, то після України Чепіга наслідив вже у Великобританії, мимоволі подсобив відносин Лондона та Києва — зміцнив дружбу двох товаришів по нещастю. Ця інформація, з причини своєї новизни тільки проникає в британські ЗМІ, але коли в уряді Мей її вивчать, позиція Лондона визначено стане ще жорсткіше. Хоча і без цього прем'єр рознесла Москви в пух і прах на очах у всього чесного світу.
Еммануель Макрон
Солідарний з висновками Лондона щодо отруєння Скрипалів ще один сильний європейський гравець і партнер України — президент Емманюель Макрон. Він також виступив в ГА ООН. Але більшою мірою присвятив його подальшому просуванню себе і в цілому ідей прихильників про глобальне переформатування світового порядку і Євросоюзу. І його виступ також зіграло на руку Україні, хоча Макрон і не нападав на Росію з люттю Терези Мей. Все тому, що французький президент підтримав давно озвучені Києвом і Вашингтоном заклики провести тотальну реформу Ради безпеки ООН.
Реформа ця полягає в обмеженні права вето і розширення складу РБ, чого до всього іншого домагаються і Німеччина, з канцлером якої у Макрона склався непоганий альянс; Японія й Індія і Бразилія. "ООН, колишня колись символом надії, може перетворитися на символ безпорадності. Для того щоб цього не сталося, потрібно повернутися до багатосторонньої політиці і знайти нову модель регіонального та міжнародного співробітництва", — підкреслив президент П'ятої Республіки, заздалегідь звинувативши в цьому сидять "сьогодні в залі".
Чим більше буде прихильників переформатування ООН, тим менш корисна і некомфортніше вона буде ставати для Росії, адже право вето — це частина інструментарію щодо просування своєї позиції в Радбезі. До того ж таким чином орган залишається беззубим, а отже, безпечним. Якщо ж ситуація кардинально зміниться, то можливе повторення ситуації з ПАРЄ, що призведе до ще більшої ізоляції Кремля. І, з одного боку, є ризик, що Москва буде ігнорувати ініціативи та рішення ООН, а з іншого — це призведе до більшої консолідації західного співтовариства, в тому числі у протидії російської агресії.
