Очисний четвер. Навіщо Раді так потрібно було мучитися з суддями саме сьогодні
Саме голосування відбулося в найкращих традиціях українського політичного цирку на дроті, з перманентною нестачею голосів, купою переголосувань, з вештаннями депутатів по буфетам замість сесійної зали, палкими закликами до совісті, та взаємними звинуваченнями. Зрештою вдалося звільнити 29 суддів з 33 запланованих, що з певними припущеннями можна назвати успіхом усього дійства.
Уся ця парламентська лихоманка була влаштована саме сьогодні з однієї простої причини - завтра, 30 вересня, набувають чинності новий закон Про судоустрій та статус суддів та відповідні зміни до Конституції, що є стартом ініційованої президентом судової реформи.
З 30 вересня Верховна Рада остаточно втратить повноваження на звільнення суддів, які натомість отримає новий орган - Вища рада правосуддя, що має формуватися на базі Вищої ради юстиції. Отже сьогодні останній день, коли парламент може звільняти суддів. В новій версії закону "Про судоустрій та статус суддів" цей факт викладено наступним чином: "Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України "Про Вищу раду правосуддя". От тільки зазначений закон про ВРП - ключовий для звільнення суддів - наразі існує тільки у вигляді законопроекту, бо був поданий в парламент лише 26 вересня, за три дні до дати, коли Вища рада правосуддя мала б уже працювати. Отже, в разі якби Верховна Рада не спромоглася в авральному порядку провести голосування за звільнення суддів, це питання передавалося б в компетенцію ще неіснуючої ВРП, тобто відкладалося в дуже довгий ящик зі слабопрогнозованими перспективами бути ухваленими.
В той же час поспіх, з яким депутати кинулися виконувати свій громадянський обов'язок аби встигнути до старту судової реформи викликає певні побоювання в юридичній чистості дотримання процедури звільнення.
Справа в тому, що Регламент Верховної Ради передбачає, що присутність судді у парламенті під час розгляду питання є обов'язковою, і йому має бути повідомлено про розгляд не пізніше, ніж за три дні до дня проведення засідання. Враховуючи, що самі нардепи дізналися про позачергове засідання лише за два дні, питання, чи встигли своєчасно попередити суддів виглядає риторичним.
Крім того, Регламент передбачає заочне голосування за звільнення судді виключно у разі його повторного неприбуття на відповідне засідання парламенту за умови своєчасного повідомлення про час засідання. Отже, схоже на те, що депутати у цей "очисний четвер" голосували більше з підстав революційної необхідності, ніж дотримуючись усієї процедури. А це означає, що підстави для оскарження постанов парламенту досить вагомі, і звільнені судді навряд чи відмовлять собі в задоволенні оскаржити рішення ВР в судах, в тому числі і в Європейському суді з прав людини. Нагадаю, ми вже маємо прецедент, коли ЄСПЛ визнав незаконним звільнення Верховною Радою судді Олександра Волкова.
Отже, сьогоднішні голосування відбулися швидше з підстав революційної доцільності, як би дивно це не звучало за два роки по Революції Гідності, ніж "виключно в межах і у спосіб передбачений законом". В тому, що така доцільність існує сумнівів, звісно, майже ні в кого немає (окрім колишніх регіоналів, але їхня позиція нікого не дивує), інше питання, що певні юридичні ризики в ці рішення так чи інакше закладаються. І доля звільнених суддів тепер залежить від їхніх незвільнених українських колег, які розглядатимуть імовірні скарги на порушення регламенту.
Якщо ж справа дійде до ЄСПЛ, той, як це було у випадку з Волковим, може постановити поновити звільнених суддів на посадах, але втілити це рішення в життя буде дуже непросто, адже відпрацьованого юридичного механізму для цього в Україні немає. А судова реформа, що стартуватиме завтра, внесе в це питання ще більше плутанини. То ж скоріше за все навіть ЄСПЛ суддів на посади не поверне, а все обмежиться лише тим, що держава заплатить суддям певні грошові відшкодування чималенькі для пересічних українців, але мізерні як для українських суддів.
Що ж стосується політичної складової процедури звільнення суддів, то тут також запитань не мало. По-перше, чому потрібно було тягнути до останнього дня, і не провести процедуру заздалегідь, підготувавшись до неї належним чином, тобто забезпечивши і присутність нардепів, і наявність необхідної кількості голосів.
По-друге, принципово за звільнення суддів не голосувала тільки фракція Опоблоку, "Відродження" та "Воля народу" давали по кілька голосів, всі решта фракцій за постанови голосували, але аж ніяк не послідовно. У "Батьківщини" була відсутня третина депутатів, у Ляшка - чверть, в "Народному фронті" - майже третина, в БПП не вистачало 33 депутатів зі 143. Та й ті, хто були, голосували по-різному - звільнення одних суддів підтримували, других - не голосували, третіх - утримувалися. І така поведінка була характерна і для БПП, і для "Народного фронту", і для "Батьківщини". Чим викликані такі голосування? Недисциплінованістю чи якимось особливим ставленням до окремих суддів? Сказати важко. Тим не менше, така ситуація породила багато підстав для звинувачень на адресу політиків у саботажі звільнення чи протягуванні потрібних суддів. Які одразу почали звучати з вуст нашої популістичної опозиції. Зрозуміло, що усі камені полетіли в бік БПП як пропрезидентської фракції, хоча, як уже зазначалося, рівно те саме можна було сказати і на адресу фракцій Тимошенко, Ляшка та Яценюка. Приміром, від Ляшка за звільнення одного судді проголосували 19 нардепів, а за іншого лише п'ять.
В підсумку, захід, який мав продемонструвати суспільству, нехай і з запізненням, готовність влади очистити суддівський корпус, і бути зарахованим в "плюс", спрацював з невизначеним результатом. Наче і завдання більш-менш виконано, але враження від процесу швидше негативні, до того ж недолугий балаган породив чергові підстави для конспірологій про "змову влади з продажними суддями" та спекуляцій. Отже був зіграний вічно повторюваний сюжет "хотіли як краще, а вийшло як завжди".
