Останній аргумент Кремля
Вбивство в центрі Києва відомого журналіста Павла Шеремета, в якому з усією неминучістю вбачається російський слід (хоча б в силу присутності проросійських ЗМІ на місці події) ставить питання про потенціал зарубіжної діяльності кремлівських спецслужб, як у формі прямого тероризму, так і в інших площинах. Можна звернути увагу на дві думки - самого покійного Шеремета, який, за свідченням російського опозиційного політика Іллі Яшина, відзначав, що "в Києві співробітники ФСБ відчувають себе як вдома", а також Віталія Портникова, який помітив паралелі між вбивством Шеремета та Бузини: їх об'єднує лише популярність у російської аудиторії.
Замаху на громадських і політичних діячів за кордоном з метою залякування чи провокації - якщо залишити за дужками питання про події на окупованих територіях України - це все ж таки відносно новий поворот у діяльності пострадянської російської спецслужби. Вбивство Олександра Литвиненка у Лондоні все-таки було, з одного боку, відповіддю на викриття (можливо, дещо перебільшені - хоча з тих пір дуже багато чого стало відомо про діяльність "тамбовського" ОЗУ в Петербурзі, з якою був пов'язаний Путін), а з іншого - корпоративної помстою спецслужби і спробою кинути тінь на діяльність надміру публічного емігранта Бориса Березовського. Насильницьку смерть самого Березовського і раніше, Бадрі Патаркацишвілі - сьогодні все ще є важким довести.
Розправлявся Кремль за кордоном і з чеченськими повстанцями. Що характерно, простежується спільність методу. 13 лютого 2004 року, повертаючись із мечеті в столиці Катару Досі, був підірваний у власній машині в. о. президента Ічкерії (1996-7) Зелімхан Яндарбієв. До днища "Тойота Лендкрузер" було прикріплено вибуховий пристрій потужністю 2 кг в тротиловому еквіваленті. 13-річний син Яндарбієва Дауд вижив, але отримав дуже сильні опіки і практично втратив слух. Суд Катару кваліфікував цей злочин як терористичний акт. Реакція влади не забарилася - в ніч на 19 лютого в Досі були заарештовані троє російських громадян. Їм було пред'явлено звинувачення в умисному вбивстві Яндарбієва. Один із затриманих, перший секретар посольства Росії в Катарі, який мав дипломатичну недоторканність, був відпущений і в березні повернувся на батьківщину. 30 червня суд засудив росіян до довічного ув'язнення.
Таким чином, у скоєнні цього теракту підозрювалися особи, які діяли під прикриттям посольства (імовірно - ГРУ). Але з тих пір російські спецслужби, по суті, перетворилися на приватні охоронні підприємства при контролюючих державну владу вихідців з "тамбовського" ОЗУ, явно вийшли за рамки посольств.
В минулому році з'ясувалося, що 44-річний російський бізнесмен Олександр Перепеличний, який загинув у 2012 році в графстві Суррей Великобританії від аритмії серця, був незадовго до цього отруєний. До такого висновку прийшли найняті страховиком загиблого експерти, чиї висновки були представлені коронерскому суду Лондона. Експерти довели, що таємнича смерть Перепеличного під час ранкової пробіжки сталася через додавання в їжу або чай рослини, що виростає в Південно-Східній Азії і викликає схожі на аритмію симптоми.
В кінці минулого і начле цього десятиліття скандали із затриманням російських нелегалів у Великобританії і США показали, що агенти діяли під "дахом" приватних фірм і великих банків. До середини нинішнього десятиліття стали очевидними експерименти путінської системи шпигунства з неурядовими організаціями (такими, як "інститути демократії" в США і Франції, організації "спостерігачів за виборами в країнах СНД і Східної Європи, та інше).
До моменту початку Майдану російські спецслужби цілком освоїли такий традиційний ще з часів сталінізму інструмент, як церква. Нарешті, добровільно, насильно або на комерційній основі, в агентів були перетворені багато працівників ЗМІ і деякі представники пострадянської діаспори в розвинених країнах. В цьому напрямку цілеспрямована робота йшла ще з початку двотисячних: конгреси російськомовних ЗМІ за кордоном за рахунок російської казни проводилися ледь не щороку - причому всі витрати по збору і доставки делегатів хоч в Туреччину, хоч у Фінляндії, хоч у Швейцарії брав на себе організатор.
Щоправда, порівняно з 2014 роком - з причин падіння цін на нафту, девальвації рубля, санкцій і деяких позитивних змін у роботі разленившихся після закінчення холодної війни західних спецслужб - можливості фінансування закордонних проектних ліній дещо зменшились (на жаль, не у випадку України). Однак Кремлю в цьому відношенні навряд чи вдасться досягти масштабів діяльності Комінтерну - в 20-е і 30-е роки минулого століття світовий комунізм приваблював тисячі ідейних прихильників, у повоєнні роки таку ж роль грало "справу миру", відчуття позадержавних спільності інтересів недопущення ядерного апокаліпсису.
Нинішня Росія, будучи корумпованою обскурантистским режимом, опустившимся до використання спецслужб для підмін проб сечі в ході спортивних змагань, якщо і має якої-небудь "м'якою силою", то виключно негативною. Демонстративні акти залякування політичної та громадської еліти в сусідніх державах можуть виглядати як провокація процесів внутрішньої нестабільності в цільових країнах, але в той же час - і симптом деякого відчаю. Тут можна провести умовну паралель з гітлерівським режимом: його "диво-зброя" в масі своєї було зброєю відчаю.
Київ у цьому сенсі повинні цікавити завдали чимало шкоди "колишній батьківщині" соотвечественники, що осіли в Європі.
Так, лише недавно - у зв'язку з зовнішньополітичними метаннями в Нідерландах - знову згадали про побіжному ідеолога сумнозвісної "Донецько-Криворізької республіки" Володимира Корнилове, завідуючого в Гаазі імовірно фейковим "центром євразійських досліджень" і активно коментованому будь-які українські події іноземним ЗМІ в очевидному ключі. І згадали лише тому, що їм, нарешті, почали обережно цікавитися відповідні організації в країні перебування (адже цей агент російського світу від українського громадянства не відмовлявся - це дуже зручно!).
Інший виходець з України, віце-мер Одеси при Едуарда Гурвиця і письменник-українофоб (рекламується на українських книжкових сайтах - і в стрічках самих що ні на є патріотичних видань) Лев Вершинін, що як Україну, так і Ізраїль в результаті вкрай сумнівних історій на межі криміналу, організовував команди мережевих провокаторів по давно викритим схемами російської "контори". Руки цього імовірно проживає в Іспанії фігуранта - по лікті в українській крові, але руки української влади ніяк не дотягнуться до цілком активно співпрацює з Україною Іспанії.
Між тим, пояснюючи у блозі свою причетність до деяких трагічних подій 2014 року, відвідував окупований Крим через територію РФ, Вершинін відверто розповідає, як його "направляли" в ті або інші країни для ведення антиукраїнської діяльності у формі "публічної дипломатії". Поки Україна сама допускає подібне, навряд чи має викликати подив легкість, з якою спецслужби держави-агресора діють на її власній території, переслідуючи свої власні цілі.
Особливо це стосується Головного Розвідуправління (ГРУ), поглибленого саме в специфіку диверсій (восьме управління) - не бере, зауважимо, в сутичці інших російських силових структур за переділ бюджету та "чорної ренти". Про ГРУ взагалі давно не було чути аж до зухвалого теракту в Києві. Це вбивство раптово почав коментувати для російської преси "на умовах анонімності" чинний співробітник Управління.
До речі, не було чутно про ГРУ після серії дивних смертей російських офіцерів, що брали участь у військових злочинах в Криму, а також після загадкового відходу з життя керівника спецслужби Ігоря Сергуна - за російськими даними в Московській області, за американськими - в Лівані. Навесні ГРУ очолив Ігор Коробів. У минулому В його підпорядкуванні перебували всі іноземні резидентури Управління.
Не виключено, що після поразок 2015 року почати демонструвати диктатору свою ефективність нове начальство могло і з теракту в Києві, хоча зазвичай цілями ГРУ є технології, носії секретів і партизани.
Так чи інакше, українському керівництву давно пора залишити неконструктивні кулуарні ілюзії про те, що з нинішньою Росією можна досягти якихось збалансованих відносин, нехай і у форматі гібридної холодної війни - за великим рахунком, від "Ісламської держави" РФ відрізняється тільки системної корумпованістю і демографічною катастрофою. А з допомогою збройної інтервенції, підкупу, шантажу і терору Москва прагне захопити на свій самогубний (так російське суспільство вирішило відповісти на сучасні виклики) курс якомога більше країн, в першу чергу - сусідів. Однак третій рік досвіду показує, що цієї підривної діяльності можна не тільки протистояти, але і відповідати на неї. Особливо якщо це провокаційне вбивство в центрі української столиці.
