Хитрощі перетікання. Хто у другому турі забере голоси невдах

Немає сенсу намагатися передбачити підсумки першого туру. Тим більше, що українські виборці люблять спростовувати прогнози соціологів. Але в будь-якому випадку важливий кінцевий результат, тобто хто стане переможцем у другому турі. А це буде залежати від того, кому дістанеться електорат невдах першого туру.

Зрозуміло, що якась частина виборців, що голосували в першому турі, на другий тур не прийде, не побачивши там своїх кандидатів. Але цей ефект, як показують попередні президентські вибори, перекривається мобілізацією у другому турі нових прихильників (які проігнорували перший тур). Оскільки ці два ефекти більш-менш компенсують один одного, їх можна не враховувати, щоб не ускладнювати картину.

Звичайно, буде мати значення, що скажуть своїм виборцям переможені кандидати. Але все-таки електорат не можна передати, немов валізу. І основна боротьба перед другим туром буде вестися саме за цю категорію виборців.

Отже, спробуємо уявити собі, що відбувається між 31 березня та 21 квітня (коли очікується другий тур).

Порошенко і Зеленський

Зеленський намагається максимально мобілізувати і залучити на свій бік усіх невдоволених нинішньою владою. Для цього він робить наголос на тому, що він абсолютно нове обличчя в українській політиці, не замаранное в договорняки і корупції, і що він здатний оновити всю Україну. Це означає покінчити з усім поганим (війною, бідністю, огидним бізнес-кліматом, чиновницьким свавіллям) і забезпечити все хороше: мир, достаток для всіх, бурхливий розвиток бізнесу, участь громадян в управлінні державою через референдуми і т. п. Подаючи себе як кандидата від народу, Зеленський обіцяє кардинально оновити всі гілки української влади і всюди — в центрі і на місцях — дати дорогу молодим кадрам.

У свою чергу, Порошенко намагається максимально мобілізувати і залучити на свій бік патріотично налаштованих виборців. Для цього він робить наголос на своїй формулі "Армія. Мова. Віра" і на своїх успіхах в реалізації курсу на вступ України в НАТО і ЄС. У той же час на всіх виборців розраховані його розповіді про те, що за перші п'ять років побудований міцний фундамент і тепер залишилося побудувати будинок з добротними стінами і надійним дахом. Порошенко намагається вселити страх перед можливою політичною та економічною дестабілізацією, упираючи на те, що нинішні вибори — це вибір між компетентністю (підтвердженої досвідом) і некомпетентністю (збільшеній відсутністю досвіду). А команда Порошенко намагається якомога міцніше зв'язати в суспільній свідомості Зеленського та Коломойського.

Для Тимошенко найбільш вірогідний варіант — домовитися з Коломойським і публічно підтримати Зеленського. Її електорат ділиться навпіл: патріотична частина йде до Порошенка, амбівалентна, внимающая лише популістським обіцянкам, — Зеленського.

Незалежно від того, яку позицію зайняв Гриценко (підтримав Зеленського або закликав голосувати "по совісті"), його електорат теж ділиться навпіл: патріотична частина йде до Порошенка, налаштована проти всіх "старих" політиків (тобто проти Порошенка, Тимошенко, Бойко) — Зеленського.

Бойко цілком очікувано виступає в підтримку Зеленського (така позиція Кремля). Але ця підказка, загалом-то, зайва: електорат Бойко в будь-якому разі однозначно йде до Зеленському. До Порошенко однозначно йде електорат Кошулинського.

Також має значення позиція Ахметова. Якщо він домовляється з Коломойським, то електорат Вілкула однозначно дістається Зеленському, а електорат Ляшко ділиться навпіл подібно електорату Тимошенко. Якщо ж Ахметов воліє союз з Порошенком (щоб не віддати владу Коломойському) і таку ж позицію займають телеканал "Україна" разом з адміністрацією підприємств групи SCM, то майже весь електорат Ляшко і половина електорату Вілкула дістаються Порошенко.

Порошенко і Тимошенко

Оскільки обидва учасники мають великий досвід у владі, перетворити такий другий тур вибір між компетентністю і некомпетентністю неможливо. Також важко перетворити його в змагання між "помаранчевими" і "синьо-білими" регіонами зразка 2004 р. Тому два кандидати змагаються у патріотизм і професіоналізм. Порошенко наголошує на своїх досягненнях — це все ті ж "Армія. Мова. Віра", курс на ЄС і НАТО. А Тимошенко акцентує на своїх грандіозних економічних планах, щедро приправляючи їх обіцянками деолігархізації, заборони продажу землі, відмови від медреформи, повернення низьких тарифів на газ для населення і взагалі суцільного соціалізму в дусі Мадуро.

Фактично це вибори за принципом: кому менше не вірю, за того і голосую (проти того, кому сильніше не вірю). Причому вибір "вірю — не вірю" йде не тільки по лінії обіцянок кандидатів, але і по лінії їх виправдань за минулі провали (допущені на посаді президента і прем'єра відповідно), а також по лінії взятого на себе образу (Верховний Головнокомандувач на військовому і дипломатичному фронтах проти російської агресії або залізна леді-канцлер, тобто Маргарет Тетчер і Ангела Меркель в одній особі).

Зеленський цілком очікувано виступає в підтримку Тимошенко (така позиція Коломойського). Його електорат в переважній більшості йде до Тимошенко (хоча деяка частина, яка має особливу антипатію до Тимошенко, йде до Порошенка): її обіцянки йому ближче і зрозуміліше, ніж пріоритети Порошенко.

До неї ж іде електорат Бойко, хоча сам Бойко утримується від публічної підтримки Тимошенко (так безпечніше, щоб не відлякати від неї патріотичний електорат).

Незалежно від того, яку позицію зайняв Гриценко (підтримав Тимошенко чи закликав голосувати "по совісті"), його електорат ділиться навпіл: одна половина вважає меншим злом Тимошенко, інша — Порошенко. Так ж — електорат Кошулинського.

Знову ж таки має значення позиція Ахметова. Якщо він домовляється з Тимошенко, то електорат Вілкула однозначно дістається Тимошенко, а електорат Ляшко ділиться навпіл подібно електорату Гриценко. Якщо ж Ахметов домовляється з Порошенко проти Тимошенко, то майже весь електорат Ляшко і половина електорату Вілкула дістаються Порошенко.

Зеленський і Тимошенко

Для Коломойського цей варіант другого туру, звичайно, безпрограшний, але все-таки більш вигідна перемога Зеленського. Тому Зеленський намагається максимально мобілізувати і залучити на свій бік усіх невдоволених "старими" політиками (як тих, хто проти Тимошенко, так і тих, хто проти Порошенка). Тут йому підходить та ж риторика, що і у випадку потрапляння у другий тур разом з Порошенком. До того ж Зеленський підкреслює, що він не має негативного бекграунду у вигляді економічних провалів і сумнівних газових контрактів, як у Тимошенко.

У свою чергу, Тимошенко робить те ж, що робив би Порошенко, якби вийшов у другий тур із Зеленським. Тобто намагається максимально мобілізувати і залучити на свій бік патріотично налаштованих виборців, а всіх інших лякає політичною та економічною дестабілізацією, неминучої в разі перемоги некомпетентного кандидата, який не має досвіду в політиці, ні в управлінні економікою. До того ж Тимошенко наголошує, що вона рівновіддалена від усіх олігархів. При цьому її команда намагається міцніше зв'язати в суспільній свідомості Зеленського та Коломойського.

Порошенко не підтримує жодного з двох кандидатів і закликає своїх прихильників мобілізуватися восени на парламентських виборах. Його електорат перед 21 квітня в переважній більшості йде до Тимошенко (хоча деяка частина, яка має особливу антипатію до Тимошенко, йде до Зеленському), вбачаючи в ній "менше зло". Так ж — електорат Кошулинського.

Незалежно від того, яку позицію зайняв Гриценко (підтримав когось із двох кандидатів або закликав голосувати "по совісті"), його електорат ділиться навпіл: патріотична частина йде до Тимошенко, налаштована проти всіх "старих" політиків — Зеленського. Так ж — електорат Ляшко.

Бойко не бажає протиставляти себе комусь із двох кандидатів і закликає голосувати "по совісті", але його електорат однозначно йде до Зеленському. Так ж — електорат Вілкула.

Ахметов при цьому займає амбівалентну позицію і зосереджується на підготовці Ляшко та Вілкула з Мураевым до парламентських виборів восени. Не виключено, що командам Ахметова і Порошенко доведеться разом "дружити" проти Коломойського і Тимошенко.