Після визволення Херсона. Чи змусять Зеленського домовитися з Путіним про перемир'я

На дипломатичному фронті ми маємо проблеми. Про це свідчать публікації як в американських, так і у європейських медіа. Однак усе пізнається в порівнянні. Кремль має проблеми на порядок серйозніші, ніж ми.

Навіщо приїжджав Салліван

Газета The Wall Street Journal розповіла деякі подробиці, навіщо 4 листопада приїжджав до Києва радник президента США Джо Байдена з питань національної безпеки Джейк Салліван. Відразу наголосимо, що із Салліваном регулярно контактує керівник офісу президента України Андрій Єрмак. Банкова дуже цінує цей зв'язок, а зараз — особливо. Саме тому Володимир Зеленський під час візиту Саллівана вручив йому орден князя Ярослава Мудрого ІІ ступеня.

The Wall Street Journal зазначає, що Салліван прибув до Києва, щоб поговорити із Зеленським та міністром оборони Олексієм Резніковим — хоча такі зустрічі традиційно проводяться державним секретарем чи міністром оборони США. "Салліван звернувся до керівництва України, закликавши його публічно заявити про свою готовність врегулювати конфлікт", — пояснила газета мету візиту, посилаючись на анонімного представника Білого дому. За словами цього чиновника, США не підштовхують Україну до переговорів, а просто хочуть показати союзникам, що Київ шукає вирішення конфлікту, який вплинув на світові ціни на нафту та продукти харчування.

На день раніше про таку позицію Білого дому повідомила газета The Washington Post. Посилаючись на "людей, знайомих з дискусіями", вона розповіла, що " адміністрація Байдена приватно закликає лідерів України сигналізувати про відкритість до переговорів з Росією і відмовитися від публічної відмови брати участь у мирних переговорах, якщо президент Володимир Путін не буде відсторонений від влади".. Під "публічною відмовою" мається на увазі указ Зеленського від 30 вересня, де констатується "неможливість проведення переговорів із президентом Російської Федерації В.Путіним".

За словами джерел газети, прохання американських офіційних осіб не спрямоване на те, щоб підштовхнути Україну до столу переговорів, це швидше спроба забезпечити підтримку київського уряду іншими країнами. "Хоча офіційні особи США поділяють думку своїх українських колег про те, що Путін поки несерйозно ставиться до переговорів, вони визнають, що заборона Зеленського на переговори з Путіним викликала стурбованість у деяких країнах Європи, Африки та Латинської Америки, де війна веде до руйнівних наслідків. Найбільш гостро відчувається вплив на наявність та вартість продуктів харчування та палива", — припускає газета.

Вона наголошує й на іншому факторі — внутрішньополітичній ситуації в США. Опитування показують, що республіканці дедалі менше підтримують продовження фінансування українських збройних сил на нинішньому рівні, і Білий дім може зіткнутися з опором після проміжних виборів 8 листопада, пише The Washington Post.

Головне сказано наприкінці статті. Газета просуває ідею, що Україна має піти на поступки Путіну. "Незважаючи на відмову українських лідерів розмовляти з Путіним та їхню клятву боротися за повернення всієї України, офіційні особи США кажуть, що вони вважають, що Зеленський, ймовірно, підтримає переговори і зрештою піде на поступки, як він передбачав на початку війни. Вони вважають, що Київ намагається зафіксувати якнайбільше військових успіхів до настання зими, коли може з'явитися вікно для дипломатії". Крім того, на думку газети, деякі країни Великої сімки "бачать потенційний поворотний момент, якщо українські сили наблизяться до Криму". Схоже, під поступкою Путіну розуміється як мінімум Крим.

Європейські фантазії

Подібні теми звучать і у європейських медіа. Так, у журналі Der Spiegel вийшла стаття " Все більше німців вірять російській пропаганді ", де представлено дослідження берлінського інституту CeMAS, присвячене "проросійським конспірологічним наративам" та поширенню дезінформації в німецькому суспільстві. Частка тих, хто згоден або частково згоден з думкою, що НАТО так довго провокував Росію, що їй довелося вступити у війну, порівняно з квітнем зросла з 29 до 40%. А частка тих, хто вважає чи частково вважає Путіна борцем із таємним всесвітнім урядом, зросла з 32 до 44%. Ці ідеї пропагуються на проросійських мітингах, які проходять під гаслом Wutwinter ("Зла зима") і експлуатують тему подорожчання енергії та можливих проблем у теплопостачанні.

А про підштовхування Києва до поступок розповіла італійська газета La Repubblica у статті " Взяття Херсона, а потім переговори ". За її даними, у свіжих аналітичних матеріалах, що циркулюють у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі, зіткнення в районі Херсона набуває стратегічного значення не лише з військової точки зору, але й з політичної та дипломатичної. Перемога над російською армією у Херсоні "може означати реальну можливість розпочати перші справжні переговори з Москвою". "Саме з цієї причини з США — через Брюссель — надходить повідомлення, яке також є запрошенням українському уряду: якщо і коли Херсон буде повернуто, тоді можна розпочинати переговори . З позиції сили, а не слабкості", — розповідає газета.

І далі вона повідомляє, що у Вашингтона з'явився новий мотив загальмувати війну. "Ті рішення, які передбачалися кілька місяців тому щодо можливої "зміни режиму" в Кремлі, зараз застаріли. Наразі для Сполучених Штатів повна поразка Путіна матиме найгірші наслідки: передача контролю над Росією Китаю. Тому краще мати ворожого лідера, але побитого і незалежного від Пекіна", — припускає La Repubblica. І наприкінці статті фантазує: "Війна переходить в іншу фазу завдяки своєрідному "паралельному зближенню" інтересів Кремля та Білого дому. Переговори точно не приведуть одразу до миру, але, можливо, до припинення вогню на Донбасі. А також до продовження зернової угоди" .

Наші проблеми та проблеми Кремля

Звичайно, все це говорить про те, що ми маємо проблеми. Одна з них чітко проявилася ще два місяці тому : відсутність порозуміння між Білим домом та Банковою на глибинному рівні, на рівні парадигм, щодо переговорів з ворогом. Парадигма Білого дому — не йти на переговори, поки твої позиції надто слабкі, і погоджуватися на переговори лише тоді, коли твої позиції досить сильні, щоб ти міг диктувати умови ворогу. Парадигма Банкової протилежна: якщо твої позиції слабкі, значить потрібні переговори, а якщо сильні, то переговори не потрібні. Указ про неможливість переговорів із Путіним — саме з цієї серії.

Фактично ми просто відмовилися від війни на цій ділянці дипломатичного фронту і віддали Путіну цей козир замість того, щоб самим викривати його в небажанні шукати дипломатичні рішення. І це, напевно, погіршило можливості адміністрації Байдена вести дипломатичну гру на нашу користь.

Але все ж таки не варто перебільшувати значення цієї проблеми. Вона не відіграватиме визначальну роль у найближчому розвитку подій. Те саме можна сказати і про проблему втоми американців та європейців від України. Так, ця проблема є, і вона, напевно, посилюватиметься. Однак у найближчі місяці вона не матиме вирішального значення.

А у Путіна — цейтнот. Йому потрібно переламати перебіг подій терміново, прямо зараз. І його шанси досягти цього невеликі.

Головну роль тут грають ЗСУ (звісно, з допомогою західних поставок озброєнь). Втома від України та взагалі бажання підштовхнути Київ до поступок Москві посилюються тоді, коли Росія має успіхи на фронті. Ну чи коли Кремль титанічно надує щоки — як він зробив це півтора місяці тому, оголосивши мобілізацію. Проте сотні тисяч чмобиків (частково мобілізованих), як і десятки тисяч зеків, рекрутованих Пригожиним, не принесли Путіну перелому на жодній ділянці бойових дій. І коли російські війська зазнають фіаско на правобережжі Херсонщини, можна буде очікувати на новий підйом проукраїнських настроїв у США та Європі. А це точно не найкраще тло для чиїхось спроб змусити Київ погодитися на припинення вогню.

Крім того, у Білому домі чудово знають, що Зеленський не може піти на поступки Путіну, бо українське суспільство категорично проти будь-яких поступок (і про це говорять усі соцопитування). Тому надії Путіна та його західних лобістів, що Вашингтон примусить Київ, є ілюзорними. До того ж адміністрації Байдена це зовсім не вигідно з внутрішньополітичних міркувань. Той факт, що Україна за допомогою американської зброї вже дев'ятий місяць дає відсіч російській агресії і завдає ворогу поразки, це фактично єдиний великий успішний кейс Байдена у зовнішній політиці, і демократам немає сенсу розмінювати його на якісь договорняки з Путіним.

Зрештою, проти Путіна грає його реноме. Він не лише військовий злочинець. Він ще й недоговороспроможний. Він особисто і багаторазово збрехав лідерам практично всіх країн Великої сімки, коли запевняв їх, що не має планів нападати на Україну. Він продовжує вигадувати нові казкові пояснення розв'язаної ним війні. І його постійна брехня вже нікого не лякає і навіть не смішить.

Тому дуже сумнівно, щоб Байден та інші західні лідери захотіли повірити Путіну "в останній раз". Хоча, звичайно, у Кремлі можуть сподіватися знову всіх обдурити.