Після Берліна. Чи стала війна ближчою

За останні дні ймовірність військового божевілля Кремля підвищилася. Про це говорять і у Києві, і у Брюсселі, і у Вашингтоні, і навіть у Мельбурні. Про військовий сценарій говорять і кремлівські маріонетки в ОРДЛО, лише звинувачують у цих планах Україну. 11 лютого голова окупаційної адміністрації у Донецьку Денис Пушилін провів пресконференцію, де оголосив, що "Україна може напасти будь-якої миті".

Олімпіада не завада

Пів місяця тому можна було почути, що Росія не наважиться напасти під час Олімпіади в Пекіні (з 4 по 20 лютого), мовляв, щоб не зіпсувати свято Сі Цзіньпіну. Але зараз таку гарантію вже не дасть ніхто.

10 лютого прем'єр-міністр Великобританії Борис Джонсон під час візиту до штаб-квартири НАТО в Брюсселі заявив, що найближчі кілька днів, ймовірно, є "найнебезпечнішим моментом". У той же день Держдепартамент США закликав усіх американців, які перебувають в Україні, негайно залишити країну через "зростаючу загрозу військових дій Росії". З таким самим закликом виступив президент США Джо Байден. "Американські громадяни повинні виїхати зараз", — заявив він в інтерв'ю NBC News.

Зранку 11 лютого держсекретар США Ентоні Блінкен повторив заклик Держдепартаменту до американських громадян негайно покинути Україну. "Простіше кажучи, ми продовжуємо бачити дуже тривожні ознаки російської ескалації, включаючи прибуття нових сил до українського кордону, — пояснив він на пресконференції в Мельбурні (Австралія). — Ми знаходимося у вікні, коли вторгнення може розпочатися будь-коли, в тому числа під час Олімпіади".

Місяць тому можна було припустити, що Вашингтон нагнітає паніку з метою схилити Київ до виконання вимог Кремля. Але все виявилося з точністю до навпаки. США використовують тезу про російську загрозу для того, щоб обґрунтувати допомогу Україні озброєннями на суму $200 млн, яка почала надходити 22 січня. За інформацією Міноборони, на її перевезення знадобиться до 45 авіарейсів. 11 лютого до "Борисполя" прибув уже 15-й авіарейс з американською допомогою, у тому числі із системами "Джавелін".

Щодо вимог Кремля, то позиція Вашингтона полягає в тому, що Київ не зобов'язаний робити жодних кроків назустріч Москві — навпаки, це Москва має продемонструвати готовність виконати Мінські домовленості. "Спільна картина "Мінська" з 2014 року така, що Україна прагнула просунутися вперед за більшістю своїх вимог та зобов'язань, а Росія — ні", — констатував Блінкен 7 лютого на спільній пресконференції у Вашингтоні з головою дипломатії Євросоюзу Жозепом Боррелем.

Безперечно, військова допомога США та інших країн є стримуючим фактором для російської агресії. Вона підвищує нашу боєздатність і деморалізує ворога. Про це чітко заявив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, виступаючи онлайн 10 лютого на форумі "Україна — Франція" у Парижі. "Тонни оборонного озброєння, які прибувають сьогодні в Україну з дружніх країн, — це тонни аргументів за мир і спокій. Вся ця зброя потрібна нам саме для того, щоб її не довелося застосовувати".

Але, звісно, ці аргументи не гарантують, що Путін не ухвалить шаленого рішення. І ми бачимо продовження підготовки Росії до великої війни. "Поступово кількість військових на російсько-українському кордоні збільшується, — наголосив Кулеба у тому ж виступі. — Ми також розуміємо, що логістична інфраструктура дозволяє РФ зробити різке нарощування". Крім того, зазначив Кулеба, існує проблема накопичення російських військ на білоруській території.

Які готуються казус беллі

Паралельно з нарощуванням угруповань для вторгнення Росія активно займається створенням приводів для повномасштабної війни. Ще 3 лютого спікер Пентагону Джон Кірбі повідомив на спеціальному брифінгу, що Москва із цією метою планує звинуватити Київ у геноциді мирного населення ОРДЛО. Для цього, за словами Кірбі, "Росія могла створити постановочне пропагандистське відео, яке могло включати кадри з трупами, а також з акторами, які зображають скорботних людей, та з кадрами знищених населених пунктів та військової техніки".

Приводи для війни готуються не лише в ОРДЛО, а й у самій Росії, а також окупованому Криму. СБУ 10 лютого повідомила, що вона зірвала операцію російських спецслужб, які найняли українських "тітушок" для провокацій на території РФ. Готувалися дві групи по п'ять осіб у кожній. Перша група мала виїхати до Росії найближчими днями. За участь у провокаціях на російській території кожному учаснику обіцяли по 4 тис. доларів. "Куратори запевнили "тітушок", що після того, як завдання буде виконане, їх відправлять додому. Однак, по наявними даними, провокаторів планували показово ліквідувати при затриманні", — уточнює СБУ.

Засновник спільноти InformNapalm Роман Бурко оприлюднив 10 лютого інформацію про проведення з боку РФ таємних підводно-технічних робіт у забороненому для плавання районі транспортного переходу через Керченську протоку. "InformNapalm від інсайдерів з окупованого Криму отримав дані, що РФ готується до створення casus belli, щоб виправдати агресію проти України. Серед опцій спецслужби РФ розглядають проведення диверсій "під чужим прапором" проти власних "іміджевих" об'єктів, зокрема Кримського мосту, — пояснив Бурко. — Росіяни готуються до того, щоб у разі потреби та прийняття політичного рішення здійснити провокацію з підривом мостових опор та подальшим звинуваченням у цьому української сторони".

Підкреслимо, що ці та їм подібні казус беллі готуються головним чином для внутрішньоросійської пропаганди. Путіну не має значення, що цим кривавим спектаклям не повірять на Заході. Йому важливо, щоб російський обиватель жадав української крові.

Три варіанти Путіна

Зрозуміло, всі ці приготування спочатку були блефом. Стягування військ до українського кордону та підготовка приводів для вторгнення були потрібні Путіну для того, щоб примусити Київ до капітуляції. А також для того, щоб налякати західних партнерів України, і вони б допомогли Москві примушувати Київ.

Два місяці тому, коли Путін висунув США та НАТО ультиматуми щодо України, проросійські "Телеграм"-канали, захлинаючись, розповідали, що тепер Вашингтон натисне на Київ. І якийсь час були підстави побоюватися, що Банкова розраховує саме на такий варіант розвитку подій. Усі ми пам'ятаємо хвилю меседжів від Зе-команди в дусі "Захід нас покинув", "у НАТО на нас не чекають і нам не допоможуть". Але після того, як у "Бориспіль" один за одним пішли літаки з американським озброєнням, у Банкової зникла можливість розіграти сценарій "погоджуємось на умови Кремля під тиском Вашингтона".

У Кремлі розраховували на поступки Києва під час переговорів у Нормандському форматі на рівні радників 26 січня у Парижі та 10 лютого у Берліні. Але очікування не справдилися. Заступник керівника адміністрації Путіна Дмитро Козак після переговорів у Берліні не приховував свого роздратування.

"Була спроба домовитися про те, що на наступному засіданні контактної групи почнеться діалог про майбутній статус Донбасу у складі постконфліктної України. "Не змогли домогтися від України навіть згоди на цей діалог", — зазначив Козак. Він додав, що Берлін і Париж з розумінням ставляться до тих вимог і позицій, які російська сторона заявила на переговорах: політичний процес має розпочатися — у консультаціях, в обговореннях з представниками Донбасу. Але поки що все це наштовхується на тотальний опір України", — так висвітлює результати переговорів офіційне видання уряду РФ "Російська газета".

Суть розбіжності позицій не в деталях, навіть дуже важливих (типу горезвісної "формули Штайнмаєра"), а найважливішому питанні: хто є сторонами Мінських домовленостей. Москва наполягає, щоб Київ визнав сторонами Донецьк та Луганськ. Причому Москва дуже розраховувала, що на Київ натиснуть Париж, Берлін і Вашингтон, — щоб уникнути військової ескалації. Але Вашингтон став грати у протилежну гру. З огляду на це Париж та Берлін зайняли позицію байдужого спостерігача. А Банкова реально злякалася бунтів усередині країни. Схоже, навіть якщо знову відбудеться зустріч радників у Нормандському форматі, ситуація не зміниться в принциповому плані.

Наразі Путін має три способи відреагувати на відмову Києва капітулювати у Нормандському форматі. Один спосіб – це саме велика війна. Другий – зберігати та нагнітати військову загрозу, але без її реалізації. Тут розрахунок може бути на те, що економіка України в таких умовах загнеться через втечу капіталу та робочої сили.

А третій варіант — це домовитись із Володимиром Зеленським тет-а-тет. Наприклад, у Стамбулі — такий формат запропонував президент Туреччини Реджеп Ердоган. Тиждень тому він заявив, що Зеленський уже погодився. Цей новий формат небезпечний тим, що він, на відміну від Нормандського, може включати інші питання, які цікавлять Путіна, — воду в Крим, відмову України від курсу в НАТО тощо. Тобто тут більше можливостей для нерівноцінного обміну.

Наша проблема подвійна. Ми не знаємо, що у голові у Путіна. І ми не знаємо, які страхи переважать на Банковій.