Портфель без інструментів. Як ділити спадщину Стеця

Головне питання, яке постало перед українською владою після заяви Юрія Стеця про відставку з посади міністра інформаційної політики, — це не те, ким замінити Юрія Ярославовича, а необхідність вирішувати, чи зберігати міністерство як таке і якщо зберігати, то в якому вигляді

Після двох з половиною років перебування на посаді міністра інформаційної політики Стець написав заяву про відставку. Як повідомили в прес-службі міністерства, це рішення він спочатку обговорив з колегами по Кабміну і тільки потім інформація була винесена на публіку.

В якості причини відставки в міністерстві називають проблеми зі здоров'ям, додаючи, що прямо зараз Стець знаходиться на лікарняному і "жодних політичних чи інших мотивів не існує". Так що відставка Стеця не повинна стати джерелом політичних спекуляцій. Тим не менше проблем у роботі Міністерства інформполітики було більш ніж достатньо, і не згадати про них зараз неможливо.

У першу чергу потрібно відзначити, що Міністерство інформполітики на чолі зі Стецем — це за великим рахунком перша і поки єдина спроба створити урядову структуру для реалізації державної інформаційної політики. І назвати цей досвід вдалим не дуже виходить.

Ще в 2014 р., коли міністерство тільки створювалося, в народі до нього відразу ж приклеїлася іронічна кличка Минстець, як би натякаючи, що ціле міністерство створили спеціально під одну людину, до того ж давнього партнера і кума Петра Порошенка.

Але справа не лише в близькості Стеця і Порошенка. У перший час єдиним працівником Міністерства інформаційної політики був, власне, міністр Стець. Ситуація не дуже змінилася і за два з половиною роки, на сьогоднішній день штатний розклад міністерства, а це, між іншим, центральний орган виконавчої влади, включає аж 29 осіб. До прикладу, в Міністерстві фінансів одних тільки структурних підрозділів у кілька разів більше. Так що Стець всі два з половиною роки займався информполитикой якщо не самотужки, то з дуже обмеженим людським потенціалом.

Тому, коли сьогодні іронізують з приводу того, що Стець — "міністр без політики", який незрозуміло чим займається, то потрібно як мінімум робити знижку на його вічний кадровий голод.

Другий аспект, не менш, а може й більш важливий, ніж відсутність кадрів, — це вкрай обмежені повноваження Минстеця. Володіючи портфелем, Стець не мав у своєму розпорядженні ніяких інструментів впливу на ключових гравців інформаційної політики в Україні: на Нацрада з питань телебачення і радіомовлення, ні на Держкомтелерадіо, ні на РНБО. Навіть на Адміністрацію президента, всупереч своїм особливим відносинам з главою держави. Подейкують, що Він навіть ніяк не підключений до підготовки до майбутніх президентських виборів.

Таким чином, з міністерським портфелем Стець став в Кабміні чимось на зразок весільного генерала. Начебто і на вечірку запросили, і повагу надали, але ні на що ти особливо не впливаєш, а громадськість ще й вимагає звітувати про досягнення і готова заплювати за їх відсутність.

Зрозуміло, Юрій Ярославович в міру своїх і свого міністерства сил намагався вирішувати своє головне завдання з нейтралізації російської пропаганди. Ініціював розширення українського телемовлення і навіть створив "Інформаційні війська". Правда, на тлі величезних вкладень, які робить Росія у свої "інформаційні війська", всі починання Стеця виглядають не надто переконливо. Та й сам він чудово розумів ситуацію. Як би те ні було, Стець добровільно вирішив піти з посади, що в українській політиці відбувається не особливо часто. І нам залишається хіба що побажати йому здоров'я.

Але з його відходом історія Міністерства інформполітики ще не закінчується, і владі потрібно приймати рішення, як з ним бути далі. З одного боку, якщо буде прийнято рішення міністерство ліквідувати, то стане надто вже очевидно його створення "під одну людину", з іншого — хто б не замінив Стеця в його кріслі, за умови збереження нинішнього формату міністерство у кращому випадку залишиться настільки ж малоефективним, а то й взагалі скотиться до стану бюрократичного атавізму.

Так що владі треба або визнати, що створення Міністерства інформбезпеці не виправдало себе, і остаточно його ліквідувати, або зважитися реформувати міністерство. І ця реформа повинна включати в себе і розширення штату (що коштує грошей), і розробку механізмів реалізації владних повноважень (що може не сподобатися регуляторам), і пошук нового міністра, здатного вибити собі реальні повноваження і правильно їх застосувати.