Зрозуміти канібала. Що МВФ хоче отримати від України
МВФ взагалі перетворився для України в якийсь "об'єднуючий" символ. Для влади Фонд як сакральна легітимація. Для опозиції — червона ганчірка. Але не варто забувати, що Україна сама вирішила приєднатися до МВФ, прийнявши в 1992 р. Закон "Про вступ України в Міжнародний валютний фонд...". Закон у дусі того часу на одну сторінку. З тих пір щодо програм співробітництва нашої країни з Фондом діє примат міжнародного права, а не національних законів.
Сьогоднішнє слово "кредит", що застосовується експертами і політиками по відношенню до грошей Фонду, за своєю суттю глибоко невірне. Фонд не кредитує своїх учасників, а розміщує в центральному банку країни-учасника валютний депозит. А центральний банк у своїх активах "резервує" аналогічну суму в національній валюті на ім'я Фонду. Тепер стає очевидним, що ніякого дозволу з боку ВР України на залучення таких коштів не потрібно. Не може ж НБУ брати "дозволу" на кожен депозит...
Про підписантів
МВФ співпрацює з міністром фінансів і главою центрального банку країни-реципієнта. Саме підписи зазначених чиновників стоять на більшості меморандумів цивілізованих країн. Є, правда, практика деяких африканських і азіатських країн, які вимагають, щоб в якості підписантів виступали навіть лідери опозиції. Це в основному країни з незрілої політичною системою. Внаслідок цього, для того щоб змусити їх виконати взяті на себе зобов'язання, необхідно мало не у всіх важливих вождів" брати підпису (причому ледь не кров'ю). Тому, якщо хочемо продемонструвати світові, що ми "не азіати, з розкосими і жадібними очима", під меморандумом достатньо лише підписи міністра фінансів та голови НБУ. Факт підпису президента і прем'єра — явно данину "азіатським" традиціям.
Меморандум — це не документ МВФ, а програма України, яку вона зобов'язується виконати. Це наш документ, наші добровільні зобов'язання. Фонд лише погоджується з запропонованим пакетом дій. Або не погоджується і не виділяє гроші...
Факт підписи міністра фінансів говорить про те, що він як представник парламентської більшості уповноважений прийняти якісь зобов'язання і має необхідну парламентську підтримку для їх законодавчої імплементації. Ніякі додаткові консультації тут не потрібні. А якщо у міністра фінансів немає підтримки парламентської більшості, то що він робить на цій посаді? І чому реальна більшість не призначить іншого міністра? В умовах України дуже наївні міркування, не враховують нашої політичної "багатошаровості". Але так мислять у широкому світі. Стандартизовано, процедурно. Інакше там не вміють.
Про громадськості
Що стосується громадськості. Глава МВФ Крістін Лагард, відвідуючи Уганду, із задоволенням спілкувалася не тільки з експертами, але і звичайними людьми, висловивши з цього приводу свій щирий захват: "Подорожуючи по Африці протягом останніх декількох днів, я дивуюся проявів кипучої енергії: нові підприємства інвестують у майбутнє, будується нова інфраструктура, збільшується середній клас. Багато африканців зараз живуть краще, менше людей страждає від бідності". Лагард акцентувала увагу на необхідності розподіляти плоди економічного зростання серед широких верств населення.
Що стосується положень меморандуму. Іноді Фонд приходить у відчай від нездатність української влади виконати найпростіші обіцянки. Наприклад, обіцянка КМУ розмістити на веб-сайті МЕРТ класифікацію державних підприємств. Обіцяли підвісити список на сайт наприкінці жовтня 2016 р., перенесли на серпень 2017-го. В такі моменти починаєш втрачати віру в людство.
Або, наприклад, візьмемо вимога меморандуму щодо мораторію на діяльність Експортного кредитного агентства, закон про яку був прийнятий недавно. Тут подив Фонду воістину не було меж: у вас більше 50% банківської системи — державні банки, які з'їдали по 20-30 млрд грн щорічних дотацій, а націоналізація за одну гривню Приватбанку коштувала державі понад 100 млрд грн. При цьому в держвласності вже є Експортно-імпортний банк, який, по ідеї, і повинен стимулювати експорт національних виробників. Навіщо при такому достатку інструментів і механізмів державі знадобилося ще й Експортне кредитне агентство, залишається загадкою.
Математика Фонду
Тепер перейдемо до найскладнішого — математики. Адже програма співпраці з МВФ спирається на цілу мережу маків у вигляді таргетов — цілей, які країни-реципієнту необхідно досягти.
У 1957 р. Жак Якобус Полак, який з 1947 р., тобто фактично з моменту заснування Фонду в 1944 р. на Бреттон-Вудській конференції, працював одним з ключових аналітиків МВФ, опублікував свою математичну модель, яка так і називалася — "модель Полака".
По суті, це математична матриця, яку Фонд накладає на кожну країну, що потребує його ресурсах для латання дірок платіжного балансу (а інші країни до МВФ за допомогою не звертаються). Дана модель виключає можливість кризової країни поліпшити свій платіжний баланс за рахунок самостійної промислової політики. Експорт є незалежним (екзогенних) фактором. Він не залежить від дій проблемної країни, а є похідною від динаміки ВВП країн — торгових партнерів. Іншими словами, якщо світові ринки збуту зростають, то зросте і експорт, а якщо падають — ніякі стимули і промислова політика не врятують.
"Модель Полака" — це, по суті, гамівна сорочка, яку МВФ одягає на "буйні" малі відкриті економіки з фіксованим номінальним обмінним курсом національної валюти. Звиклі рости разом із зовнішніми ринками і так само стрімко падати. Завдання такої країни — змиритися з тим становищем, в якому вона опинилася, і вирівняти базові монетарні показники. Для цього динаміку приросту грошової бази необхідно жорстко прив'язати до аналогічних динамікам зростання чистих валютних резервів центрального банку і розміру внутрішнього кредиту.
З валютними резервами (чистими) все ясно. Чим їх більше, тим краще. Але навіщо регулювати показник внутрішнього кредиту? Тут все просто. Як правило, в проблемних країнах, які мають власні національні валюти, що не є резервними, з частковою конвертацією, чиновники в уряді і центральному банку мають досить пустотливі рученята. Незважаючи на загальний убогий фон, у них є кілька вірних інструментів для побудови острівця благополуччя в океані бідності. Це друкарський верстат і корупція. Адже гроші завжди можна надрукувати і вкрасти через систему державних банків, які постійно потребують докапіталізації. Девальвація та інфляція будуть після, і заплатить за них простий народ, а потрібні люди встигнуть купити за 10 те, що скоро буде коштувати 30 (якщо деякі з них не встигли скупитися 8).
Подивіться, як збільшилися вимоги НБУ до органів державного управління за останні роки, і прозріте! Адже за цими цифрами криється випуск державних облігацій, які в умовах відсутності інвесторів Нацбанк скупив. Канали руху цих ОВДП були різними, але в основному їх спершу Мінфін вносив у капітал яких-небудь державних підприємств та організацій ("Нафтогаз", держбанки і т. д.), а потім їх вже викуповував НБУ за рахунок емітованої гривні. З 2014 р. таким чином було влито/вилито понад 200 млрд грн!
"Це свято життя необхідно припиняти", — подумав би будь-яка розсудлива кредитор, і "модель Полака" йому в допомогу.
"Намордник" №1 — обмежити позичальнику розмір внутрішнього кредиту. Для цього підходить "маяк" за такого агрегату, як чисті внутрішні активи. На них встановлюється планка максимального зростання: не більше встановленого таргету. А ось чисті валютні резерви НБУ верхньої планки росту мати не повинні. На них потрібно поставити обмежувач по мінімальному значенню: не менше встановленого таргету. Це буде "намордник" №2.
Для того, щоб стримувати зростання внутрішнього кредиту, необхідно не випускати емісію в реальний сектор економіки (наприклад, вилучати гривню з допомогою продажу депозитних сертифікатів НБУ) і тримати процентні ставки на максимальних рівнях. Це "намордник" №3.
Стосовно України ця система гамівних сорочок в останні роки виглядала наступним чином: стиснення українського монетарного ядра в 2016 р. відбувалося за "моделі Полака". Зокрема, чисті зовнішні активи зросли порівняно з їх рівнем на початок року (навіть з урахуванням девальвації гривні), зате чисті внутрішні активи протягом року лише скорочувалися.
Варто зазначити, що високі темпи зростання економіки до 2005 р. підтримувалися за рахунок швидкого насичення реального сектора фінансовими ресурсами. Динаміка зростання грошової бази в кілька разів перевищувала динаміку ВВП, будучи одним з ключових драйверів, що штовхає економіку вперед. Криза 2008 р. змусив зробити "жорстку посадку", але таких різких приземлень, як у 2015 р., ще не було (темпи зростання знизилися до 0,8% у річному обчисленні).
Економіка опинилася в умовах фінансової гіпоксії, зате "багатоверстатники" не надрукували багато гривні і не розтягли її за електронними деклараціями (розтягнули, але явно не в тому масштабі, в якому могли б).
"Намордники" відмінно впоралися зі своїм завданням: інфляція прийняла легкотравний вигляд (за винятком промислової), темпи девальвації трохи затихли, обсяги докапіталізації державних підприємств значно скоротилися. Рівень кредитних ставок ще досить високий і значно перевищує середньогалузеві рівні рентабельності (за винятком сировинних напрямів, прив'язаних до долара). А це означає, що ніякого попиту на кредитні ресурси з боку внутрішнього виробництва поки не буде, так само як і з боку малого і середнього бізнесу. Кредити під такі відсотки ведуть до банкрутства, а не до розвитку.
На жаль, поки держава буде жити за рахунок друкарського верстата, воно ніколи не захоче рости за рахунок, наприклад, ефективної фіскальної політики. Адже це складно. На відміну від звичних схем... Завдання МВФ "вшити" ампулу печатнозависимой країні і продисконтировать її до рівня жорстокої правди.
Філософія Фонду проста, як виріб ЛМ — лом металевий: поки не наведете порядок з інфляцією, внутрішніми дисбалансами, ніяких прямих іноземних інвестицій у вас не буде, а борги треба віддавати. Тому знижуйте інфляцію, ліквідуйте дефіцити і вже після цього чекайте інвесторів, якщо проведений ребрендинг буде якісним.
Що стосується незалежної промислової політики, то для цього спочатку потрібно перемогти корупцію, а потім вже стимулювати внутрішній сектор економіки. Інакше всі "стимули" попливуть в кишені обраних олігархів. Не даремно майже 1/3 частину меморандуму України з МВФ містить вимоги боротьби з корупцією і посилення антикорупційних органів. І це вперше в історії Фонду!
Що робити
Ефективну промислову політику не можна проводити в умовах високої інфляції. МВФ, коли треба, вміє робити вигляд, що потуги підопічних — саме те, що він чекає від них. Про те, що Україна таргетує інфляцію, знає тільки глава НБУ. Насправді у нас класична інфляція витрат, коли ціни зростають через збільшення витрат на виробництво (в основному за рахунок подорожчання імпортних товарів, енергоресурсів та базових тарифів). У нас немає інфляції доходів, коли ціни зростають через збільшення платоспроможного попиту населення (коли виробники не встигають за багатіє народом), а саме вона сприятлива для зростання економіки (як про це пишуть у підручниках). Немає у нас і монетарної інфляції, викликаної насиченням економіки грошовою масою.
В теорії НБУ міг би таргетувати інфляцію витрат, якщо б взаємодіяв з Кабміном щодо обмеження зростання базових тарифів, а також фіксував курс гривні в межах певного курсового коридору. Але нічого цього не відбувається. Так само і з політикою плаваючого курсу. Адже він плаває тільки у бік девальвації. А в разі зміцнення гривні Нацбанк робить все від нього залежне, щоб зупинити ревальвацію національної валюти. Плавати в бік зміцнення гривні замовлено.
Поки що Україна, як казковий богатир, опинилася перед "цивілізаційної" розвилкою. Припинити співпрацю з МВФ, надрукувати багато гривні і розтягнути її по чотирьох-п'яти фінансово-промисловим групам. Або продовжити співпрацю з МВФ і остаточно знищити залишки своєї промисловості, яка без фінансового кисню перейде у вегетативний стан. Важкий вибір, і робити його нам, а не Фонду. Або знайти третій шлях. Тут вже на що стане розуму....