"Пам'ятай, вони завжди думатимуть лише про себе": Читаємо класиків про Будапештський Меморандум

Леонід Кучма. Книга "Записки після Майдану" 2006 рік:

"У папері про гарантії української безпеки з боку країн Ядерного клубу немає жодного слова про механізми надання цих гарантій у тих випадках, коли виникає така потреба. Жодної методики!

Власне, тільки в дні Тузли ми це добре усвідомили. Я вчитався в цей папір, цілий вечір по кабінету бігав… "Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Сполучені Штати Америки та Україна консультуватимуться у разі виникнення ситуації, що порушуватиме питання щодо цих зобов'язань", — сказано в "Меморандумі про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. 5 грудня 1994 р.". Ось і вся конкретика. Ну хитруни!

Вирішили за принципом: немає механізму, немає проблеми. Насолоджуйтесь, українці, декларативними обіцянками підтримки.

Ну, зобов'язалися "утримуватися від загрози силою або її застосування". А що робитимете, якщо хтось із вас не утримуватиметься?

Зобов'язалися утримуватися від "економічного примусу" українців. Ну а які заходи вживатимете в тому випадку, якщо хтось із вас таки почне на нас тиснути? Задовольняйтесь, українці, тим, що країни Ядерного клубу "консультуватимуться"…

У тому, що цей документ виявився надто загальним, частково винен і я сам. Поїздка до Будапешта у листопаді 1994 року, де він підписувався, була моєю першою важливою поїздкою закордон у ролі Президента України.

Уся попередня робота за участю наших дипломатів вже була зроблена. Мені залишалося лише скріпити своїм підписом результат.

Не знаю, чого я міг би домогтися, якби зажадав доробок і переробок, але те, що не зробив такої спроби, вважаю за свій недогляд. Напевно, простимий, але недогляд. Можна сказати, мене підвели українські дипломати, які мали досвіду теж не набагато більше, ніж я.

І було мені попередження… Було! Щоправда, теж запізніле. У Будапешті ми підписали окремий документ із Францією, яка, як відомо, не відносила себе до Ядерного клубу. У готелі на мене чекав Міттеран. Прийшли ми до нього вдвох — я і голова моєї адміністрації Дмитро Табачник. Міттеран був дуже хворий. Йому постійно робили уколи.

Поставили ми з ним свої підписи, і тут він мені говорить про Ядерний клуб і його обіцянки:

"Ти їм, юначе, не вір. Вони завжди думали і думатимуть тільки кожен про себе. Ось і ти зі своєю країною дій так само. Пам'ятай, юначе, — повторив він, — гарантувати свою безпеку зможете тільки ви самі".

Завіса!