Половинчасте розведення. Чому Станиця не може бути зразком для відводу сил в Золотом і Петровському
На 7 жовтня анонсовано чергове розведення військ, причому знову фігурують ті ж пілотні ділянки розведення, які визначені учасниками Контактної групи щодо мирного врегулювання конфлікту на Донбасі ще у вересні 2016 р. Мова йде про Золотом в Луганській області (9 км від Попасній) та Петровському Донецької області (недалеко від окупованого Кальмиусского (Комсомольського).
Донедавна таких ділянок було три — ще й Станиця Луганська, однак недавнє розведення тут офіційним Києвом визнано вдалим, тому таку практику вирішили продовжити.
При цьому варто відзначити кілька речей, важливих з військової точки зору. Насамперед яким чином навіть у рамках існуючих домовленостей буде реалізовано так голосно анонсоване відведення? Адже основною умовою таких дій з нашої сторони є двостороннє припинення вогню, яке тривало б як мінімум сім днів, а до 7 жовтня ще вчора було явно менше.
До речі, саме тому всі останні три роки і не було ніяких рухів з нашого боку: як тільки заходила мова про можливість відведення, то російсько-окупаційні війська починали провокувати вогневі контакти і тим самим порушували режим тиші. Що ж робити з такими "дрібницями", як постійні обстріл наших позицій? Вони перестають бути важливими або їх просто не будуть помічати в офіційних зведеннях?
Що стосується стратегічного і тактичного значення саме цих зон розведення. Логічно, що в 2016 р. вони вибиралися за принципом взаємної вигоди. І цілком очевидно, що розведення в Станиці Луганській грає на руку виключно командування окупаційних військ, так як дає плацдарм для можливого розвитку наступу в глиб Луганської області та на Слобожанщину на правому березі Сіверського Дінця.
А Петровське вкрай стратегічно важливо для нас, так як відхід збройних формувань противника створює загальну сприятливу ситуацію для можливого настання нашої угруповання. При вдалому розвитку подій звідси танковим ударом цілком можливо повністю зруйнувати південний фланг оборони бойовиків. Тим самим з'являється можливість для звільнення таких населених пунктів, як Докучаєвськ і Стила з подальшим виходом в район Старобешеве і загрозою для, по суті, єдиною великою електростанції на окупованій території Донецької і Луганської областей.
А ось третій пункт розведення — Золоте — включено до порядку денного виключно за наполяганням ОБСЄ і носить суто гуманітарний характер. Так як саме тут свого часу планувалося відкриття ще одного пункту пропуску в Луганській області. І з нашого боку були проведені всі підготовчі роботи, навіть зведені капітальні будівлі. Однак окупаційній владі набагато простіше тримати своє населення під ковпаком, пропускаючи весь потік людей тільки через шийку зруйнованого мосту в Станиці Луганській.
Таким чином, знімаючи черги людей похилого віку, можна постійно говорити про гуманітарну катастрофу, яку нібито спровокувала Україна, — картинка для пропагандистських ЗМІ взагалі ідеальна. А що вже говорити про перенаправлення потоку контрабандних товарів.
Не варто забувати, що спроби розведення у тому ж Петровському вже були — в 2018 р. на хвилі чергової спроби розпочати реалізацію Мінських угод. Тоді "на камеру" бойовики і наші військові покинули свої позиції, але буквально через пару днів, коли виявилося, що противник і не збирається виконувати взяті на себе зобов'язання, а просто пересунув лінію фронту, наші військові були змушені провести локальну військову операцію з повернення статус-кво.
І ще один важливий момент як в політичному, так і у військовому плані. Які запобіжники є в справі виконання в загальному-то логічних домовленостей? Зараз тільки один — ОБСЄ. Але, на превеликий жаль, говорити про якийсь неупередженості місії на Донбасі не доводиться.
Справа в тому, що десь приблизно у 2018 р. після серії нападів на екіпажі спостерігачів практично всі європейські спостерігачі залишили місію. І на їх місце прийшли представники таких країн, як Казахстан чи Білорусь. Природно, що ці країни в тій чи іншій мірі, але знаходяться в орбіті російського впливу, і фактично Кремль отримав якщо не повний, то дуже вагомий контроль над місією. І це добре видно, наприклад, у ситуації з останнім відведенням у Станиці Луганській, коли бойовики не відійшли від своїх позицій, а просто почепили пов'язки фейкової СЦЦК, а місія ОБСЄ доповідає про те, що всі домовленості виконані.
Таким чином, можна сміливо стверджувати, що розведення військ в тому форматі, який ми бачимо в Станиці Луганській, вкрай негативно вплине як на стратегічне, так і тактичну положення угруповання наших військ. Адже навіть цілком собі потрібне для військових відведення противника від Петровського буде повністю нівельовано невиконанням протилежною стороною взятих на себе зобов'язань.
Звичайно, можна стверджувати, що розведення на цих двох дільницях буде проходити за іншим сценарієм, але вже цілком очевидно, що після відходу на цих напрямках територія буде взята під контроль окупаційним корпусом. А нашим військовим або доведеться заново закріплюватися вже на нових позиціях, або починати активні бойові дії для повернення на старі. А значить, нові втрати в живій силі практично неминучі. Та й назвати це миром або якимось просуванням до закінчення війни якось не повертається язик.
