Битва політтехнологів. 25 партій Порошенко
"ДС" проаналізувала роботу політтехнологів головних кандидатів у президенти України. Першим в нашому списку був чинний глава держави Петро Порошенко.
Першим визначився зі своїм головним політтехнологом Петро Порошенко. Точніше, чинний президент давно вирішив залишити в цій іпостасі Ігоря Гриніва - саме того, хто зіграв ключову роль під час його перемоги на президентських виборах у 2014 р. вже в першому турі, придумавши всю концепцію успішного спринту під гаслом "Жити по-новому" і використавши по максимуму свої вміння працювати з соціологією і соціологами. Власне, Гринів повністю сконцентрувався на стратегічному плануванні походу Порошенко на другий термін ще навесні 2017-го, коли добровільно пішов з трудомісткого поста глави парламентської фракції БПП, повернувшись до більш звичного йому функціоналу політтехнолога, в чому він дійсно авторитет, причому і для соратників, і для конкурентів.
З главою держави Гриніва пов'язує дуже довга кредитна історія, що почалася ще більше 16 років тому, коли він був заступником Порошенка в центральному штабі "Нашої України". Спільна їхня передвиборча діяльність продовжилася в команді Віктора Ющенка і на президентських виборах-2004. Ще одним важливим плюсом Гриніва в очах Порошенко є те, що саме він у 2007 р. вів вдалу виборчу кампанію БЮТ, яка дозволила Юлії Тимошенко повернутися в прем'єрське крісло, а йому відновити свій статус нардепа, обравшись за списком цієї політичної сили. Правда, потім була поразка його клієнтки від Януковича в 2010-му, але це окрема тема. Одним словом, Гринів як ніхто інший знає багато нюансів підходів до виборчих кампаній особисто Тимошенко, яка виступає зараз основним опонентом Порошенко на прийдешніх виборах. Що ж стосується самої передвиборної стратегії, представленої Гринівим, то вона мало чим відрізняється від того, що було запропоновано в 2014 р.
Головних відмінностей дві. По-перше, місце віп-агітаторів де-факто повинні зайняти регіональні мікропартії, які потім стануть основою не тільки на парламентських, але і на місцевій виборчих кампаніях. По-друге, головною ідеологічною лінією стане педалювання можливого українського членства в Євросоюзі, під що навіть запланований ребрендинг БПП в Європейську народну партію України (назва, співзвучне найбільшої правоцентристської фракції Європарламенту). Але поки що і перша, і друга складові майбутньої перемоги мають величезні вади.
Безумовно, опора в кожному з 25-ти регіонів країни на місцеві еліти допомагає відповісти на важливий дзвінок Банковій - тотальну слабкість губернаторської вертикалі, за усталеною у нас традиції проводила на місцях потрібну для влади виборчу кампанію. Однак на даний момент далеко не скрізь є достатня можливість для організації таких міні-партій не просто теоретично, а практично. До того ж все це необхідно жорстко координувати з центру, щоб регіональні князьки не отримали широку автономію і справжню можливість "гуляти самим по собі". Інакше де гарантія, що вони не стануть також працювати на конкурентів Порошенко, і з великим старанням?
Навіть там, де цей процес вже фактично стартував, а мова йде про Волині та Хмельниччині, в яких до керівництва облдержадміністрацій прийшли ставленики місцевих бізнес-груп, що все йде не так гладко. І якщо у Хмельницькому у власника мережі будівельних супермаркетів "Епіцентр" Олександра Гереги є хоча б свій вже діючий проект "За конкретні справи", що володіє найбільшою фракцією в облраді, то у волинського "Континіуму" Степана Івахіва немає нічого подібного навіть у зародковому стані. Тому необхідно в кожному з 25-ти випадків глобальне переформатування локального політикуму та чиновництва, на що банально не вистачає ні сил, ні часу.
При цьому до цих пір немає чіткого розуміння, який закон про вибори необхідний реорганізованій БПП. То чи залишити нинішню пропорційно-мажоритарну систему, хоч вона і повністю дискредитована в суспільній свідомості. То чи підтримати популярну в народі ідею відкритих списків, чия вельми спірна версія міститься в прийнятому в першому читанні Виборчому кодексі. Тобто до осені потрібно чітко визначитись з основоположними правилами виборів і підлаштовувати під них магістральну модель поведінки в партстроительстве президентської сили. В іншому випадку будь-які напрацювання ризикують потерпіти фіаско вже на самому старті.
Нарешті, Банкова щодо своєї передвиборної стратегії ще не досягла якогось взаєморозуміння з Брюсселем, ні з Вашингтоном, що робить всю політичну гру з ЕНПУ просто неможливою. Плюс справжнім дамокловим мечем продовжує висіти загроза над необхідними для української економіки траншами від МВФ, а без повноцінного відновлення міжнародної макрофінансової допомоги шанси переобрання Порошенко на другий термін скорочуються в рази. Таким чином, інтенсифікація діалогу Києва з нашими західними партнерами в ЄС і США у вигідному для української влади внутрішньополітичному ключі подається одним з її ключових викликів в передвиборний період.