Покоління POHUI. Коли в Україні з'явиться комікс про Майдан

"Дно". Це найбільш ємка оцінка користувачами соцмереж реміксу на пісню, що стала символом Небесної сотні. Хоча Kiss Fm стверджують, що "музиканти, які створили цю роботу, зробили її виключно у вигляді жесту пам'яті і поваги". Утім, критики, судячи з їхніх коментарів, сумніваються, що музикантами рухали саме такі мотиви. Але насправді проблема значно глибша, адже це не перший і не останній випадок, коли окремі наші громадяни публічно демонструють неповагу до цінностей, які увійшли в наше життя за останні шість дуже важких років.

Є безліч інших прикладів. У всіх на слуху висловлювання боксерів Олександра Усика та Василя Ломаченка, але вони не одні такі. Просто у наших спортсменів, естрадних зірок і всіляких світських левів і левиць не часто запитують про їхнє ставлення до країни-агресора, про те, хто веде війну проти України на Донбасі. Якби запитали, то в Усика з Ломаченко виявилася б ціла армія однодумців.

Євген Кошовий, Лисий з "Кварталу", 19 квітня минулого року прийшов на стадіонні дебати Володимира Зеленського та Петра Порошенка в толстовці з написом POHUI. Потім він пояснив, що зробив це несвідомо. Нехай буде так. Але ось у чому штука: матюком на одязі близького соратника нинішнього президента можна влучно охарактеризувати світоглядну позицію дуже багатьох українців, у яких відсутнє те, що ще Іммануїл Кант називав "моральним законом всередині нас". Через що своє "я так хочу", "мені так зручно" ставиться вище думки інших людей. І коли сьогодні наші громадяни масово порушують карантин, а влада робить вигляд, що масово карає порушників, то і в одному, і в іншому випадку має місце POHUI.

Звідки з'явилася ця світоглядна позиція і чому досягла таких масштабів? Відразу скажемо: Україна в цьому сенсі не унікальна. Причини занепаду традиційних інститутів влади та їх носіїв сім років тому у своїй гучній книзі описав відомий інтелектуал Мозес Наїм. На його думку, три тренди або три революції - "революція множинності", "революція мобільності" і "революція ментальності", накладаючись один на одного, викликали різке скорочення традиційної влади у всіх сферах. Тому в XXI ст. владу простіше отримати (і втратити), а ось користуватися нею стало набагато важче.

У "занепаді влади" є і хороші, і погані риси. Хорошими Наїм називає неможливість встановлення тоталітарного режиму, розширення виборності і вибору, нові моделі соціальної організації, нові ідеї, можливості, зростання конкуренції. Але поганих більше. Серед них - хаос і анархія, декваліфікація і втрата знання, баналізація громадської активності. Від занепаду влади виграють регіональний сепаратизм, ксенофобія, демагоги-провокатори, які експлуатують розчарування людей в традиційних владних інститутах. Наприклад, набивають собі рейтинги на боротьбі з корупцією або викритті аморальності можновладців.

Ці тенденції ми відчули і продовжуємо відчувати на собі: засилля в політиці фріків і надмірно амбітних особистостей, які в своєму життю, як говорив п'ятий президент України, не побудували навіть собачої будки, експертів з усіх проблем, що дають поради по Булгакову - космічного масштабу і космічної ж дурості.

Наїм бачить світло в кінці тунелю. Цьогорічне свято популістів і фріків при владі, що веде до повсюдних кризових явищ, викличе у відповідь сплеск політичних інновацій та оновлення державного управління. Як це сталося після Другої світової війни, коли з метою недопущення глобальних конфліктів створили ООН, безліч міжнародних спеціалізованих організацій, зокрема Всесвітній банк і МВФ, що змінили світовий адміністративний ландшафт. Зазначимо, що на чолі цих змін стануть сильні і впливові країни. А як же бути Україні?

Наша ситуація одночасно і краще, і гірше. Краще, тому що POHUI закінчується після ідентифікації носія цього світогляду, який все ж боїться жорсткої реакції активної частини суспільства. Тому можна очікувати, що коміксів про Майдан у нас хоча б не буде.

А гірше наша ситуація тому, що, на відміну від західних демократій, де такі цінності, як мова, відчуття причетності до культури та історії своєї нації, вкоренилися у свідомості переважної більшості громадян, у нас ними охоплена меншість. Ніякому осудному західному громадському діячеві навіть у голову не прийде порівнювати свою країну з повією, тому що це кінець кар'єри. І це не горезвісні скріпи, а той самий "моральний закон всередині нас".

Після президентських виборів багато прихильників колишнього президента, дивлячись на електоральну карту, згадали вибори 1991 р. Подібне порівняння далеко від істини, тому що справа не в одному голосуванні, а в тенденції. Яка може привести до влади не профанів, а відвертих ворогів. Щоб цього не сталося, народ необхідно, якщо хочете, будити. Як робили народники ще в позаминулому столітті. Вони будили в людях національну або класову самосвідомість, а сьогоднішнє завдання - знайти методи для боротьби з світоглядом POHUI.

Було б, звичайно, добре, щоб цим зайнялася нинішня влада, тому що вона як мінімум у відповіді за те, хто прийде їй на зміну. Адже потенційні наступники будуть грати на сенсах, схожих на ті, що привели на вершину влади "зелених". Цей кругообіг популізму треба припинити, інакше ми приречені на те, що наш занепад влади буде і занепадом державності.