Руки короткі. З викраденням Богданова російський "авось" розбився про "хату з краю"
Спроба викрадення з України колишнього ФСБэшника Іллі Богданова підтвердила невеселий для Кремля факт повній профнепридатності хвалених російських спецслужб. І це ще не найнеприємніше для росіян, наші північно-східні сусіди звикли все робити як бог на душу покладе - такий вже й національний характер. Історія з Богдановим підтвердила ще й те, що нездатність російських спецслужб створити в Україні мало-мальськи ефективну агентурну мережу пояснюється систематичним саботажем самих українців, наскільки б ватяними і прихильними російській культурі ті не були. А це вже особливості української ментальності.
Але про все по порядку. Через кілька днів після того, як ЗМІ написали про зникнення Іллі Богданова СБУ урочисто відрапортувала про успішну спецоперацію по звільненню колишнього ФСБэшника, затримання його викрадачів і завербованого російським ГРУ колишнього харківського депутата, їх куратора.
Не дивлячись на уривчастість відомостей викладених головою СБУ Василем Грицаком, загальна картина невдалого злочину видно без особливого праці. У загальних рисах ситуація виглядає наступним чином: офіцери Головного розвідувального управління Генштабу Міноборони Росії завербували в Харкові колишнього місцевого депутата, прихильника "російського світу" і американських грошей Володимира Россоху, якому було доручено набрати бойову групу для вирішення завдань ГРУ на території України. З цією частиною плану екс-депутат впорався, знайшовши як мінімум трьох молодих хлопців, готових за гроші кого-небудь викрасти.
Далі Россоха отримав завдання викрасти "зрадника Богданова" і переправити в Харків для подальшої передачі на територію Росії. З цим завданням бойова група теж впоралася, а от далі почалися проблеми. Судячи з усього, перетинати кордон з полоненим завербовані ватники відмовилися, пославшись на дуже високий ризик. Тоді вони отримали пропозицію ліквідувати Богданова на території України, на що відповіли категоричною відмовою, мовляв, не будемо ми таке г..але влазити", нам воно не треба.
Бачачи таку справу, завербований екс-депутат став просити у кураторів допомоги, мовляв, "мої специ" хочуть все кинути і поїхати, а залишатися один на один нехай і пов'язаним з ветераном АТО було дуже боязко. Судячи з усього, допомогу від російських кураторів так і не дійшла, оскільки остання версія розправи над Богдановим виглядала так - прив'язати в лісі до дерева і залишити замерзати. Спосіб, звичайно, болісний, але вже дуже не надійний як для кілерства у виконанні спецслужб. Як бачимо, російська спецслужба виявилася не здатна змусити завербованих в Україні агентів ні "виконати смертний вирок" власноруч, ні привезти в Росію. На цій стадії викрадачі і були схоплені, полонений звільнений і все для нього закінчилося благополучно.
При цьому ніяк не можна виключати того, що навести СБУ на Богданова міг хтось із переляканих українських агентів ГРУ, усвідомивши яку неприємну історію він вляпався і чим це все загрожує, за умови, зрозуміло, амністію для себе особисто.
Як бачимо російські спецслужби виглядають тут дуже непривабливу світлі. Особливо після двох очевидно недбало сляпанных історій про затримання в Криму українських диверсантів... у капцях, з арбалетом, страйкбольным зброєю і візиткою Яроша. Ще можна згадати двох обміняних ГРУшников Александрова і Єрофєєва, які "розкололися при першому ж шухері", і тільки після спілкування з російськими консулами почали говорити щось прийнятне для Москви.
Зрозуміло в Кремлі спробують надати цій історії більше благопристойний вигляд, представивши її, наприклад, як інсценування українських спецслужб, щоб очорнити миролюбну Росію. І це суттєво зменшить шанси затриманих викрадачів на обмін - єдине, на що вони можуть сподіватися.
Також потрібно звернути увагу, що історія з викраденням Богданова цікавим чином перегукується з листами Владислава Суркова. Мова йде про звітах українських агентів інформаційного впливу, які справно отримуючи гроші з Москви відверто недбало ставляться до своїх обов'язків по інформаційному шкідництва, вдаючись в тому числі і до прямого обману. Мовляв, наші пропагандистські тексти прочитало стільки-то сотень тисяч людей на мало кому відомому в Україні сайті. Москвичі, може це і повірять, але ми то знаємо, що насправді читають українці.
Весь цей саботаж українські агенти Кремля здійснюють аж ніяк не з любові до України. Якщо "солов'їній солов'їну мову" як і любов до вишиванок витравити асиміляцією досить легко, то сформована століттями ментальність - річ куди більш стійка. Українець порівняно з общинним росіянином індивідуаліст, що відображено у всім відомій приказці про "хату з краю". Ну, а на те, що українці похозяйственней і попрактичней росіян будуть, причому зі схильністю до невзаимовыгодным гешефтам, росіяни скаржаться останні 300 років. Так що немає нічого дивного, що зрусифіковані українці зовсім не прагнуть ні надто напружуватися, ні особливо ризикувати заради нехай і симпатичної їм ідеї "русского мира". Тим більше, що замовники далеко і проконтролювати якість виконання не завжди можуть. Плюс до всього українці не особливо схильні слухатися начальства, звідси і по три гетьмани на двох і
"невылазные малоросійські чвари".
Цієї ментальною різницею пояснюються не тільки провали російських спецслужб в Україні, але і стратегічна невдача із створенням Новоросії на половині території України. Велика частина російськомовного населення цієї самої міфічної Новоросії, як і пристало нормальним українцям, дуже швидко прийшла до цілком раціональному висновку - ніякої особистої вигоди "рускій мір" їм не несе. І послала його куди подалі, використовуючи добре розвинені засоби лайки "великого і могутнього".
Навіть на окупованій частині Донбасу, де російська пропаганда впала на благодатний і підготовлену пошту, все не так одностайно, як намагається представити російська пропаганда. Ті ж російські найманці відзначають, що місцеве населення "молоді республіки" не дуже підтримує і вмирати за них як-то зовсім не прагне. Інша справа пенсію отримувати з Москви і Києва одночасно.
