Сотканый з популізму. Чому Пенсійний фонд треба ліквідувати
Від реалізації реформы залежить дуже багато, щоб її не проводити, а результати можуть істотно змінити не тільки показники бюджету, але і якість соціального середовища.
Джозеф Стігліц, американський економіст і нобелівський лауреат, у своїй роботі "Ціна нерівності..." серед іншого зазначив, що роль держави полягає не стільки в створенні передумов економічного зростання, скільки у формуванні соціальних умов розвитку широких верств населення і згладжування нерівності в суспільстві. Ефективна пенсійна система є ключовим елементом соціальної стабільності, провідним драйвером внутрішнього попиту, механізмом акумулювання внутрішніх довгострокових інвестицій.
Неблизький шлях
За останні 25 років система пенсійного забезпечення, зіткана із популізму та елементарної економічної безграмотності державних управлінців, прийшла в повний занепад. Видатки ПФУ з 2016 р. формуються в основному за рахунок дотацій з держбюджету. Очевидно, що довго така система функціонувати не зможе. Вона приречена на банкрутство. Причина: на 12,5 млн пенсіонерів припадає приблизно стільки ж людей, які сплачують єдиний соціальний внесок та фінансують ПФУ, в той час як в розвинених країнах ця пропорція становить 1:2 або 1:3, в ідеалі взагалі 1:4. Старіння населення і неадекватна реакція держави на нього можуть призвести до того, що в 2050 р. кількість працездатного населення в Україні скоротиться ще на 30%, а число пенсіонерів залишиться приблизно на тому ж рівні.
З трьох рівнів пенсійної системи України повноцінно працює лише перший - солідарний, який функціонує за принципом загального котла, причому держава змушена весь час доливати в нього воду, воду у вигляді дотацій з держбюджету.
Другий рівень, який передбачав наявність персоніфікованих рахунків платників внесків до ПФУ, повноцінно так і не запрацював. Третій рівень, що складається з недержавних пенсійних фондів, незважаючи на істотний лобізм, несе в собі значно більше ризиків, ніж можливостей. Як це працює, можна побачити на прикладі НПФ при НБУ, який примудрився в 2013-2014 рр. вкласти близько 600 млн грн майбутніх пенсій 10 тис. співробітників Нацбанку в цінні папери емітентів з ознаками фіктивності. Крім того, цей НПФ придбав свиноферму "Свіжачок", з якої потім судився Ощадбанк за повернення кредиту в розмірі 55 млн грн.
По суті, якщо запустити третій рівень пенсійної системи в масштабах усієї країни вже завтра, то років через п'ять ми отримаємо нову епічну зачистку, тільки тепер уже не банків, а НПФ. Причому нам знову будуть розповідати про те, що це були не цивілізовані фондів, а фонди-зомбі, фонди-смітника і що їх зачистка пенсіонерам на благо.
Ключовий момент зламу діючої пенсійної системи стався, коли уряд Арсенія Яценюка ініціювало зниження розміру ЄСВ до 22% на підставі детінізації заробітних плат, хоча реальна причина була куди прозаїчніше: основні платники єдиного соціального внеску аж ніяк не малий і середній бізнес, а великі ФПГ, у яких сотні тисяч штатних працівників, а розмір ЄСВ обчислюється мільярдами, причому на великих підприємствах платять в основному по-білому. Неважко підрахувати, що зменшення ЄСВ дозволило власникам найбільших холдингів країни заощадити мільярди гривень, які навряд чи пішли на збільшення фонду зарплати.
Надходження ЄСВ в ПФУ були приблизно на одному рівні протягом 2013-2015 рр .. Те ж саме можна сказати про державні дотації на виплату пенсій: в межах 61-64 млрд грн. Ситуація кардинально змінилася в 2016 р., коли ПФУ "загубив" майже 63 млрд грн сум ЄСВ, а державні дотації зросли на 81 млрд грн — до фантастичної цифри 142 млрд грн. У 2017 р. ситуація з ЄСВ якщо і покращиться, то всі додаткові надходження будуть направлені на часткову індексацію пенсій, а витрати держави на дотації практично не зміняться. Примітно, що така "щедрість" держави практично не вплинула на кишеню українського пенсіонера.
Розмір виплат пенсій майже не змінився, незважаючи на споживчу інфляцію за вказаний період на 80%, і, можливо, збільшиться в 2017 р. лише на 12%, тобто на розмір майбутньої інфляції (в кращому випадку). Природно, такі бюджетні художества не могли пройти повз головного кредитора України — МВФ, який покартав підопічних і запропонував їм терміново щось зробити з піддослідними. Тут і почалася чехарда з дебютними ідеями від уряду: обкласти збором "сплячі фопи". Результат — зняття з обліку сотень тисяч зареєстрованих підприємців; драконівські штрафи за порушення трудового законодавства; купівля пенсійного стажу за 100 тис. грн для себе і батьків; оподаткування пенсій — унікальний приклад у світовій економічній практиці; принцип "працюй або одержуй пенсію" і т. д. Що цікаво, жоден з варіантів не дав хоч якого-небудь значущого результату.
Між тим, починаючи з 1998 р. зайняте населення в Україні різко скоротилася з майже 23 млн до 16,4 млн осіб у 2015 р., або на 40%. У той час як економічно неактивне населення навіть дещо збільшилася: з 10,7% до 10,9 млн осіб.
Ще гірша ситуація з кількістю штатних працівників, які за законами формування трудових ресурсів є основою трудового потенціалу країни і базовим джерелом наповнення Пенсійного фонду.
Кількість штатних працівників скоротилася з майже 13 млн осіб у 2001 р. до 8 млн осіб у 2015 р., тобто на 40%. Основний відтік склав трудова міграція, самозайнятість/підприємництво і перетікання вакансій в сектор тіньової економіки. Враховуючи дану динаміку, жити діючій системі пенсійного забезпечення залишилося недовго.
Але навіть самий правильний діагноз — це лише половина успіху. Необхідно чітко відповісти на питання: що робити?
З глухого кута
В першу чергу необхідно визнати банкрутство пенсійної системи як доконаний факт. І ніякі додаткові внески на персональні рахунки її не врятують, як і запуск пілотів з персонального накопичення для тих, хто молодше 30 років. В цю систему ще так-сяк вірять люди, що готуються до пенсії. Але ті, хто молодше 30 років, держава вже не розраховують, навіть більше того — державі не вірять.
Саме тому ПФУ необхідно ліквідувати, а пенсії виплачувати безпосередньо за рахунок доходів державного бюджету. Самі платежі пенсіонерам при цьому не повинні називатися пенсіями, а носити назву "державна соціальна виплата" та виплачуватися за рахунок спеціального бюджетного фонду, безпосередньо з рахунків казначейства.
Мінімальний її розмір повинен відповідати прожитковому мінімуму, а максимальний - розміру середньої заробітної плати по країні (і ніяких спецпенсій та інших багатотисячних виплат).
Джерелом формування цих виплат повинен стати диференційований внесок: для малого і середнього бізнесу 10-15%, для великих корпорацій і державних підприємств 20-30%. Також на формування ресурсів цього фонду можна спрямовувати спеціальну експортне мито на сировинні товари і частину ренти за користування природними ресурсами. Адже якщо надра належать народу, а народ змушений купувати продукцію з цих надр (газ, вугілля, бензин, тепло) за ринковими цінами, то нехай хоч так надра послужать безпосередньо на благо людей...
Земельно-пенсійні перспективи
Але головна частина реформи має полягати не в тому, як правильно утилізувати неефективну систему та виплачувати мінімальні соціальні виплати. Головне — дати людям надійний і ефективний інструмент для забезпечення безбідної старості. Кожна людина, яка працює в Україні або займається підприємницькою діяльністю, має отримати можливість за своїм вибором, минаючи роботодавця, стати учасником певного регіонального (обласного) недержавного пенсійного фонду (не обов'язково в тій області, де проживаєш). Отримані таким РНПФ кошти повинні спрямовуватися на придбання довгострокових облігацій місцевих земельних банків, які будуть спеціалізуватися виключно на видачу довгострокових кредитів малим і середнім фермерським господарствам (до 500 га) на купівлю земельних ділянок, а також на придбання техніки та обладнання під заставу землі.
Термін такого кредитування має становити 20-30 років. Природно, для проведення таких операцій потрібно здійснити адекватну земельну реформу і сформувати ліквідний вторинний ринок землі с/г призначення. Кредити земельних банків повинні забезпечуватися виключно земельними наділами, які перебувають у приватній власності фермерів або здобуваються в приватну власність з оцінкою згідно з ринкових котирувань. Також в цю схему можна включити кредитування виробництв по переробці с/г продукції.
Враховуючи існуючий потенціал, обсяг накопичень коштів у таких РНПФ (обов'язкова географічна прив'язка) може становити 150-200 млрд грн в рік, і на ці інвестиції в найближчому майбутньому може розраховувати наша аграрна галузь економіки. Залучення таких інвестицій протягом п'яти років дозволить сформувати потужний клас фермерів-землевласників і додатковий обсяг валової сільськогосподарської продукції і продуктів переробки у розмірі $50 млрд на рік, значна частина якої може експортуватися на зовнішні ринки.
Дохід, що генерується фермерськими господарствами, а також ліквідну заставу у вигляді земель сільськогосподарського призначення стануть надійною гарантією повернення вкладених інвестицій і джерелом пенсійних виплат для учасників РНПФ вже через 15 років від початку вкладень. Стартовий відрізок часу для запуску самої реформи може зайняти до двох років.
Об'єктивно лише активно використовується земля с/г призначення може стати в майбутньому реальним забезпеченням для функціонування такої складної системи, як пенсійна, тим більше у недержавному секторі. Така модель повинна зацікавити активну частину суспільства у віці 25-50 років, яка захоче самостійно визначати своє майбутнє на своїй землі.
На жаль, реалізація подібної реформи в Україні неминуче зіткнеться з низкою труднощів і перешкод. Існує серйозний опір з боку фінансового лобі, яке після краху банківської системи не проти зібрати жнива з ринку недержавних пенсійних накопичень. Бажаючі зняти вершки з ринку землі також не будуть у захваті від появи на ньому таких активних конкурентів, як фермерські господарства. Держава не має наміру втрачати контроль над існуючою пенсійною системою, яка є джерелом дешевого популізму. Крім того, жодна діюча політична сила не стане розробляти тему, успішна реалізація якої настане через 10-15 років. Про майбутньому наші політики не звикли дбати, адже в насущний ще є стільки всього цікавого. Реформа такого масштабу можлива лише у разі визрівання суспільної волі до реальних дій і появи політичної сили нового формату. На те й розраховуємо.
