Чому на саміті G20 говорили про розвал України
За великим рахунком, взагалі підсумки саміту "Великої двадцятки" залишилися без уваги нашого інтелектуального бомонду.
Але нам потрібно чітко розуміти, що після розвороту ключових гравців ЄС в бік Росії, японський саміт став продовженням нової тенденції - тенденції до новітнього переділу світу на нові (старі) зони впливу. І якщо ще вчора, хтось сумнівався, то зараз треба усвідомити: ми стоїмо на межі можливого чергового переділу світових кордонів. Крах лібералізму - це не метафора Путіна і не його хвору уяву. Це майже реальність, до якої котиться світ.
Що потрібно нам зробити, щоб не пережити черговий 1918?
Перше, з чого треба почати, так це з усвідомлення загрози. У нас ніхто не хоче навіть думати про це, багато з тих, хто повинен відповідати за діагнози, навіть не розуміють, що відбувається.
Далі, потрібно, нарешті, запропонувати новий суспільний договір з комплексним розумінням куди ми рухаємося. І це має дати правляча еліта. При всій красивості ідеї держави в смартфоні - це лише антураж, оболонка, в якій взагалі немає начинки.
Що повинен містити цей суспільний договір? Перш за все ідею консолідації нації. Без консолідації ми не зможемо рухатися вперед і насправді, країна буде поділена чотири-п'ять анклавів (мало хто замислюється, але наше щастя полягає в тому, що ми великі). І США, і Росія не вміють управляти такими великими державами. Їм вдається маніпулювати маленькими державами з населенням в 3-5 млн. Така держава як Україна з її 40 мільйонами населення не піддається простим маніпуляціям.
І що ж повинно бути в новому суспільному договорі? Як це ні парадоксально, нічого нового: суспільство хоче, щоб влада не крала і дала можливості для розвитку бізнесу (простіше кажучи: нормальні зарплати і чесність чиновників). Забезпечивши це, влади зможуть вимагати від людей бути відданими державі і не боятися її захищати. І часу в нас всіх для встановлення цього нового суспільного договору майже немає.
Єдині правила гри для всіх стають не просто вимогою суспільства. Вони стають вимогою для збереження країни як такої. Часу, на жаль, у нас майже немає.