Чому Льовочкін виграє війну за "Інтер"
Ситуація навколо телеканалу "Інтер" нагадує міні-АТО в центрі Києва. Спочатку хтось здійснив підпал одного з приміщень каналу, причому цей хтось був обізнаний, що новинні програми, до яких як раз і виникає найбільше запитань, робляться саме в цій будівлі. Поліція затримала кількох учасників пікету, потім відпустила. На наступний день пікети розширилися, навколо будівлі "Інтера" з'явився паркан з написами, шини, ЗМІ ведуть репортажі з місця подій. В повітрі запахло погромом. А будь погром обов'язково має замовника.
"ДС" передбачала, що за нападом на телеканал можуть стояти різні політичні сили, в тому числі і власники медіа-ресурсу, яким вигідно опинитися в ролі жертви режиму. У соцмережах вже звернули увагу на кадровий підбір активістів, натякаючи, що в їх рядах виявилися погромники-"заробітчани". Вони забезпечують замовнику потрібну картинку: добровольці правих поглядів - ходяче доказ "партії війни", яка хоче закрити рота чесному засобу масової інформації.
Як ми бачимо, армія захисників "Інтера" росте як на дріжджах. А це означає, що війну за телеканал Льовочкін поки виграє. При цьому досить показовим є поведінка вітчизняних політиків і провладного табору. Наприклад, "фронтовики" закликають слідами листування колишньої співробітниці "Інтера" Марії Столярової оголосити полювання на агентів Кремля. Але, схоже, вони поступаються, так як переважна більшість спікерів заступилися за скандальний телеканал. Для повної перемоги Льовочкіну залишилося голосами членів коаліції провести через парламент голосування про відставку Арсена Авакова. Або хоча б внести це питання до сесійної зали.
Чому так відбувається? По-перше, навряд чи варто очікувати від наших політиків різких заяв на адресу журналістів, це - не модно, у нас же всі демократи. По-друге, поліція замість того, щоб жорстко навести порядок біля будівлі телеканалу, назвати не тільки імена пікетувальників, але і їх замовників, теж втягнулася в технологію "Захід не сподобаються атаки на "Інтер". Не сподобаються, але і на Заході, і в Україні виникають питання щодо беззубості інформаційної політики нашої країни.
Можна згадати філософський парадокс про Буриданова осла, що знаходиться на рівній відстані від двох однакових зв'язок сіна і долженствующего померти від голоду, бо він не може зробити вибір. Так і українська влада - вона ніяк не може вибрати між користю та шкодою від телеканалу "Інтер".
Є претензії і до "фронтовиків". Ще влітку було зрозуміло, що команда Арсенія Яценюка використовує скандальну листування колишніх співробітників "Інтера" з російськими паспортами для підняття свого зів'ялого рейтингу. Якщо ви щось планували, слід прорахувати ефект не тільки від своєї технології, але і від протиотрути. Сьогодні в "Народному фронті" вимагають від Дмитра Добродомова, Сергія Капліна та Борислава Берези, які засвітилися в цьому листуванні, скласти мандати. Однак авторам цієї політтехнології слід повернутися на два роки тому, коли "НФ" не особливо-то і боровся з ними на мажоритарних округах. Підозрювали тоді у Яценюка, що політики можуть бути проектами "газовиків"? В українській політиці, як на хуторі, все про всіх все знають, але згадують тільки тоді, коли це вигідно.
Добродомов балотувався по львівському і/о №115 в якості самовисуванця і обійшов "фронтовика" Івана Васюника. Проти Капліна, з яким у "НФ" здавна складні відносини, у Яценюка виставили Юрія Кривошеєва, який з величезним відривом поступився в боротьбі за полтавський округ №144. Проти Берези на столичній Троєщині балотувався Михайло Іщенко, який взагалі прийшов до фінішу третім. Що заважало виставити по цих округах кандидатів-переможців і успішно провести кампанію? Не кулуарні чи договорняки? І не вщухнуть чи депутати цієї політсили, якщо раптом "Інтер" погодиться на перемир'я з ними...