Чому Льовочкін, Коломойський і Тимошенко пішли в партизани
Можна довго говорити "халва", - солодше від цього не стане, зате шлунок наповниться слиною. Істинність цієї східної мудрості на собі випробували прихильники перевиборів. Вони довго і безуспішно пояснювали електорату, чому потрібні дострокові вибори, з чого електорат зрозумів тільки одне: ці хлопці хочуть повернутися до влади. Тому масової підтримки ініціатива перевиборів не набула. Зараз про них говорять, але більше за інерцією, пише Depo.ua.
Так само зійшла нанівець і тема імпічменту. "Батьківщина" намагається розгойдувати її через підконтрольні їй місцеві ради, особливо на Київщині, але їх звернення до ВР з вимогою підтримати закон про імпічмент приймаються швидше для того, щоб показати владі, що князьки незадоволені головою ОДА Олександром Горганом. І хочуть, щоб поміняли на зручного для них. Інша логіка тут не простежується, адже Тимошенко сама мріє стати президентом, а навіщо їй закон про імпічмент.
Конфлікти на Київщині - показові: саме такі відносини між Києвом і регіонами нав'язує опозиція. З наближенням виборів спроби взяти під контроль обласні, міські і навіть районні ради лише посиляться. Оскільки сюжетна лінія перевиборів відійшла на другий план, йде активний пошук кризових тим під вибори 2019 р. Як у столиці, так і в регіонах. Де, як показує досвід, можуть несподівано виникнути нова Врадіївка або нове Криве Озеро. Тому контроль або хоча б значну кількість своїх людей на місцях для опозиції вкрай необхідні. Влада повинна серйозно переглянути кадрову політику, замінивши, поки не пізно, слабких або потенційно вразливих глав обласних і районних адміністрацій.
Інакше кажучи, тактика опозиції - не лобова атака на одну проблему, таку як протидія впровадженню ринку землі або тарифна війна, а розсіяні акції за різними темами і, бажано, в різних місцях. Така партизанщина. Це не тільки дозволяє прикрити єдиний центр управління протестами, вервечки до якого, очевидно, тягнуться за поребрик, але і дає можливість намацати больову точку, якої сьогодні немає. Тобто існують окремі точки, але вони ліквідуються після оперативного втручання різних інститутів влади. Зараз такою точкою виглядають протести автолюбителів, які їздять на нерозмитнених автомобілях. Не виключено, що влада піде їм на певні поступки, замість цього опозиціонери будуть звинувачувати владу в тому, що не задовольнили всіх апетитів "евробляхеров". Очолити їх протест Тимошенко і компанія не можуть, оскільки не користуються там підтримкою, тому будуть вичавлювати з чужої акції максимальну вигоду для власного піару.
Те ж стосується, наприклад, анонсованого повернення Михайла Саакашвілі. Зустрічати його на кордоні з Польщею планують не тільки соратники і друзі, але і купа нардепів, які не могли не скористатися нагодою, створеним колишнім грузинським президентом. Тому вони злітаються на шоу, як мухи на мед. Не виключено, що найсміливіші з них навіть спробують провести Саакашвілі через прикордонний пункт, прикриваючись своєю недоторканністю. Але враховуючи, що це Сізіфова праця, оскільки порушник все одно буде затриманий, подібний сценарій видається малоймовірним. Та й немає серед цих нардепів сміливців.
Хто ж є головними бенефіціарами цієї партизанщини? Ключових троє - Ігор Коломойський, Юлія Тимошенко і після демаршу Вадима Рабиновича, який пішов війною проти "Опозиційного блоку", - до них приєднується Сергій Льовочкін. Коломойський, який деякий час тихо відсиджувався в заможній Швейцарії, перейшов у контрнаступ і подав позови до України в міжнародні суди, заперечуючи націоналізацію Приватбанку. Далеко не факт, що вони візьмуть його бік, проте вже зараз нагоняется паніка на клієнтів цього банку. Варто зауважити, що вибори в нашій країні завжди робили три канали, точніше, медіахолдингу - "1+1", "Інтер", ICTV. Зараз до них додалися "112" канал і NewsOne Рабиновича і Мураєва. Шанси здобути серйозну вагу до виборів в інших телеканалів незначні. А отже, основними гравцями стануть ті, хто буде контролювати інформаційний контент цих медіа.
Коломойський тримає палець на кнопці "плюсів". Йому вигідно підігрівати окремі протести і продукувати страшилки для електорату. Приміром, останній тижневик "1+1" став просто зразком з розгону цінових панічних настроїв. Ще один важливий момент: за інформацією ЗМІ, Коломойський провів переговори в Мілані з главою НАК "Нафтогаз" Андрієм Коболевым. Докладно про суть переговорів невідомо, і за дивним збігом обставин НАК перестав "наїжджати" на "Укрнафту". Подейкують, Коболєв серйозно подумує про прем'єрство, і не виключено, що тут можуть бути певні взаємовигідні домовленості. Адже Коломойському вкрай необхідно залишатися великим політичним гравцем, чого йому не дозволяє ні його кишеньковий "Укроп", ні люди, розсаджені в парламенті. В основному за останні роки вони зійшли на узбіччя. А поборотися за свого прем'єра - це серйозна можливість показати зуби.
Інший олігарх, Сергій Льовочкін, тримає кнопку не тільки "Інтера", але й має значний вплив на канал "112", який очолює колишній "интеровец" Єгор Бенкендорф. І схоже, Льовочкін все частіше буде користуватися цими кнопками для педалювання теми дострокових виборів. Те, що в нього на думці, артикулював його соратник Юрій Бойко: "Якщо влада проігнорує наші вимоги по врегулюванню конфлікту на Сході і прийме провокаційне рішення по Донбасу, то "Опозиційний блок" зробить все, щоб вже цієї осені відбулися дострокові парламентські вибори". Зрозуміло, що за термінами це неможливо, тому далі будуть говорити про дострокові вибори навесні 2018-го, восени, взимку. А політики на кшталт Тимошенко пропишуться в ефірах "Інтеру" надовго. Адже вона при нинішніх умовах знову в тренді у олігархів як політична фігура, здатна ефективно розхитувати ситуацію.
Є ще телеканали медіагрупи Віктора Пінчука. Вони поки тримають нейтралітет. Пощипують і владу, і опозицію, але без відвертих інформаційних атак. Та й взагалі всі політичні гравці демонструють м'язи і поки що намагаються не витрачати багато коштів. Дрібні акції з одно-дводенним показом у своїх ефірах - і все. Складається враження, що зараз відбувається пошук сірники, щоб підпалити країну і знову підняти на щит тему дострокових виборів. І чи знайдуть її в тому випадку, якщо влада десь істотно проколете, або вся кампанія піде в гудок.
