За заповітами Птолемея. Як інвестори і заробітчани можуть зробити гривню міцної

Стародавні люди наївно вважали, що земля стоїть на трьох китах, які самотньо плавають у світовому океані. Усвідомити кривизну світу і чому в разі наявності неї люди не падають у прірву, в ті часи не могли. Багато, погано вчилися в школі, не розуміють цього і донині.

Настільки дивовижна концепція світобудови, виявляється, була застосовна і до моделі курсової стабільності часів режиму Віктора Януковича. Тоді "регіонали" теж представляли себе якимись всемогутніми слонами, які спочивають на спинах двох китів курсової стабільності. Мова йде про прямі іноземні інвестиції та грошових переказів в Україну з-за кордону.

І нехай всі навколо говорили, що українська економіка маленька, сировинна і відкрита, Сергій Арбузов, голова НБУ продовжував політику "все по вісім", коли курс гривні застиг, як стрілка годинника на циферблаті камінних годинників на борту "Титаніка". У цьому бунті щодо забезпечення курсової стабільності тодішній керівник Нацбанку виступав таким Козьмой Индикопловым, який засумнівався в сферичної концепції Птолемея. Стосовно до того періоду - Арбузов засумнівався в тому, що курс залежить від рівня і характеру рецепції національної економіки у світовий фінансовий і економічний ландшафт. Тим не менш подібний економічний солипсизм, коли керівники країни наївно вважали, що весь світ обертається навколо нас і їм можна крутити, як циган сонцем, давав і свої позитивні результати: курсова стабільність конвертувалася в поліпшення базових індикаторів оцінки якості життя та загальної ємності національної економіки.

Саме завдяки цієї самої стабільності ще багато поколінь українців будуть згадувати валовий продукт у розмірі $180 млрд (в 1,8 рази більше, ніж нині) і зарплати в еквіваленті однієї тисячі баксів, які можна було реально отримувати у ті часи.

Та й пенсії в перерахунку на долари в розмірі $250-300 в ті часи виглядали цілком пристойно навіть порівняно з центральноєвропейськими сусідами. В усякому разі саме ці показники якості життя і курс вісім згадують нині, ностальгуючи не так по минулим "индикопловым", як по макроекономічної стабільності та більш-менш гідного матеріального еквіваленту, отриманої на руки в результаті діючої системи розподілу суспільного доходу. До речі, саме ці індикатори, нехай і штучно зафіксовані, стримували тоді потік трудової міграції в країни ЄС і РФ.

Модель курсової стабільності часів Януковича, при всій її архаїчності, представляє для нас не тільки історичний, але і прикладний інтерес. Тому спробуємо розглянути механіку плавання цих двох "китів" уважніше.

Перший кит курсової стабільності при старому режимі - це залучення прямих іноземних інвестицій. На відміну від кредитів і портфельних інвестицій, даний показник є ключовим індикатором міжнародної привабливості національної економіки і характеризує її значно краще будь-яких рейтингів та експертних опусів.

У 2010 р. обсяг ПІІ в Україну склав $6,5 млрд. В 2011 р. іноземні інвестиції виросли до $7,2 млрд, а в 2012-м і зовсім досягли рекордної величини в $8,4 млрд. Цей успіх дозволив відомому панамському сидельцу, який тоді очолював управління "національними проектами", заявити про базову цілі на 2013 р., а саме про вихід на рівень ПІІ в розмірі $10 млрд. Але геополітичний шторм, що вибухнула у другій половині 2013 р., розполохав навколо цього "кити" весь інвестиційний планктон. Вже влітку того року багато зметикували, що просто так це все не закінчиться і шарахання від Сочі до Вільнюса загрожують "ідеальним" політичним штормом. Як ми знаємо, все так і сталося: "кити", який забезпечував приплив ПІІ, викинуло на берег: в 2013 р. обсяг прямих іноземних інвестицій скоротився до $4,5 млрд.

Рубіж у десять ярдів так і залишився недосяжною висотою, як рекорд Сергія Бубки зі стрибків у висоту на відкритих аренах.

У 2014 р. показник ПІІ впав до рівня точки замерзання - всього $0,41 млрд. Тут потрібно враховувати, що з цього року показник іноземних інвестицій розраховується Держстатом без урахування тимчасово окупованій території АРК і Севастополя, а також без даних по територіях, де проводиться антитерористична операція.

Показники ПІІ в 2015-2016 рр. у розмірі $2,9-3,2 млрд виглядають більш-менш "доросло" лише з однієї причини - в даний показник були включені суми докапіталізації банків з іноземним капіталом. При цьому сам процес докапіталізації часто проводився не живими грошима, а за рахунок конвертації кредитної заборгованості перед материнськими структурами в капітал. Тобто перед нами класична інвестиція, здійснена за допомогою однієї бухгалтерської проводки. Реальний потік акціонерного капіталу від цієї маніпуляції практично ніяк не змінився. У 2017 р. показник ПІІ, за різними оцінками, складе від $1,8 до $2,2 млрд залежно від методики розрахунку.

Таким чином, можна констатувати, що один із "китів" нашої курсової стабільності, практично здох, і його туша приваблює хіба що численних падальщики, охочих поживитися проблемними активами.

Другим "китом" курсової стабільності можна назвати систему грошових переказів з-за кордону.

Починаючи з 2010 р. даний показник досить впевнено зростав: з $5,8 млрд до $7 млрд в 2011 р., $7,5 млрд в 2012-му, досягнувши рекордної відмітки в 2013-му - понад $8,5 млрд. В подальшому даний показник пішов на спад: в 2014-му він скоротився до $6,4 млрд, а в 2015-2016 рр. і зовсім до $5,1-5,4 млрд. Тут зіграли свою роль і санкції, запроваджені Україною проти російських платіжних систем (подібні рішення можна порівняти хіба що з пострілом собі у ногу), і незграбні спроби НБУ ввести обов'язковий продаж приватних валютних трансфертів, що надійшли в Україну з-за кордону.

Якщо порівнювати з періодом 2010-2013 роках, то Україна втратила близько $6,5 млрд прямих іноземних інвестицій і $3,1 млрд грошових переказів з-за кордону, тобто $9,6 млрд в рік. Навіть найбільш інтенсивний період співпраці з МВФ не перекриває цю втрату, адже в даному випадку мова йде не про кредитних ресурсах, а про тих надходженнях (інвестиції та перекази), за якими не потрібно регулярно платити відсотки і віддавати їх по закінченню терміну кредитування. Дірку в $9,6 млрд важко заповнити навіть з допомогою горезвісного плану Маршалла, згідно з яким нам обіцяли не більше "п'ятірки" в рік.

Резюмуючи всю цю курсову історію, можна зазначити, що політика фіксованого курсу, що проводиться в 2010-2013 рр., базувалася не стільки на залучення кредитів, як на двох основних фінансових потоках валюти: прямі іноземні інвестиції та грошові перекази з-за кордону. У кращі роки, кожен з цих потоків капіталу давав країні понад $8 млрд, а якщо взяти синергію ПІІ та грошових переказів, то отримаємо і зовсім $16 млрд в рік, тобто значно більше, ніж Україна отримала від МВФ за останні чотири роки.

Таким чином, у ті роки в Україні реалізовувалася проста "космогонічна система Птолемея", тільки в системі курсової політики: весь світ обертається навколо нас, шле нам гроші у вигляді інвестицій і грошових переказів, а Україна непорушно знаходиться в центрі цієї наївної моделі світу.

Перехід на більш дорослу "геліоцентричну модель" курсоутворення поки виявився невдалим. У цій моделі Україна опинилася на периферії світового ринку капіталу, а в реальності - на самій віддаленій від "фінансового сонця" гелиостационарной орбіті, де їй загрожує тотальне замерзання і випадання з сектора спостереження ключових інвестиційних "телескопів".

Кредитно-грантова модель курсової стабільності, застосовувана нині, показала всю свою неспроможність.

Ще більш нестабільною є експортна модель курсової політики, коли курс гривні залежить від динаміки надходження експортної виручки, а вона останнім часом носить яскраво виражений сезонний характер, що призводить до суттєвих курсових гойдалок протягом календарного року.

Але як оживити "двох китів" часів старого режиму і змусити їх повернутися в рідну гавань? Що стосується прямих іноземних інвестицій, то створити якісну ринкове середовище для інвесторів в масштабах всієї країни у найближчі роки з об'єктивних причин не вдасться. Тому єдиний вихід - це перехід до кластерної моделі, коли в кількох десятках герметичних кластерів буде забезпечуватися пільговий інвестиційний і регулятивний режим із забезпеченням захисту титулів власності. Це як в Білорусі: кругом студенти і професори картоплю збирають, а в кластерах - тиша і благодать, інвестори працюють на благо країни. Кластерна модель може протягом року-двох збільшити приплив ПІІ як мінімум у декілька разів. Сюди можна додати і кілька пріоритетних інфраструктурних проектів, наприклад, модернізацію української газотранспортної системи, участь у проекті Нового шовкового шляху, розширення можливостей українських портів, розвиток дніпровського транспортного коридору "Балтія - Чорноморський регіон", будівництво терміналу з прийому зрідженого природного газу і т. д.

Що стосується збільшення припливу грошових переказів з-за кордону, то в даному випадку необхідно забезпечити максимальну дерегуляцію процесу. Повинен бути прийнятий законодавчий мораторій на регулятивні обмеження міжнародних грошових трансфертів. Будь-які висловлювання чиновників про необхідність обов'язкового продажу валюти, заведеною з цього каналу, а також пропозиції про оподаткування даних надходжень повинні каратися "довічним". Крім того, необхідно зняти всі бар'єри на шляху входження в Україну ключових міжнародних платіжних сервісів, які повинні працювати у нас в повноформатному режимі, наприклад той же PayPal. А для цього необхідно ретельно перетрусити профільний департамент платіжних систем НБУ...

Необхідно також розглянути можливість створення в Білорусі нового платіжного хаба з переказу коштів фізичних осіб з РФ в Україну, адже багато канали руху до нас міжнародних трансфертів з цієї країни зараз заблоковані.
"Двох китів" курсової стабільності, яких викинуло на берег в 2014 р., необхідно періодично поливати водою, щоб вони остаточно не відкинули плавці. Нам ще довго доведеться чекати сильного економічного припливу, який дозволить їм вийти на простори світового ринку капіталу. А курсову стабільність необхідно забезпечити вже зараз. І для цього як не можна до речі підійдуть старі, перевірені методи.