За законами військового часу. Чому спеціальні суди повинні стриножити генералів
Гучна справа генерала Віктора Назарова, засудженого Павлограским судом Дніпропетровської області до семи років позбавлення волі за "недбале ставлення до військової служби", підняло в Україні питання про відродження спеціальних військових судів.
Власне, відразу ж після винесення вироку Назарову з ініціативою повернути військові суди виступив президент Петро Порошенко. За словами верховного головнокомандувача, "по-справжньому винен у загибелі наших героїв ворог, який віроломно вторгся на нашу землю", і "треножить нове покоління ініціативних і сміливих командирів" судовими рішеннями "було б нерозумно з точки зору забезпечення обороноздатності та безпеки".
"Саме тому я планую запропонувати відновлення спеціальних військових судів згідно існуючим міжнародним практикам. Оцінювати дії командирів у бойовій обстановці повинні військові фахівці, військові експерти і військові судді, а не цивільні. Принаймні зараз, поки йде ця жахлива підступна гібридна війна", - додав Порошенко.
Як бачимо, Петро Олексійович (а разом з ним і начальник Генштабу Віктор Муженко) виступив на боці засудженого генерала, але в цьому питанні одностайні далеко не всі. Багато вважають якраз навпаки - вирок Назарову занадто м'який. Його, мовляв, не тільки в тюрму треба визначити, але і позбавити заодно всіх звань і нагород. А що стосується військових судів, то їх можливе створення сприймають виключно як спробу створити орган для швидкого і зручного "відмазування" вчинили злочини генералів від всякої відповідальності.
Прихильники повернення військових судів, крім іншого, апелюють до досвіду розвинених країн, в першу чергу перманентно воюючих США і Ізраїлю, і нагадують, що в Україні військові суди були ліквідовані в 2010 р. в ході сумно відомої судової реформи, ініційованої Віктором Януковичем. Роль останнього, як відомо, в цілеспрямованому і систематичному знищенні українських збройних сил, складно недооцінити.
Світовий досвід
Отже, перш ніж робити якісь висновки про доцільність повернення до практики спеціальних військових судів, розглянемо уважніше, як з такими судами справи в цивілізованому світі. І перше, що потрібно відзначити, - спеціальні військові суди працюють у переважній більшості розвинутих країн світу, але працюють по-різному. Тут можна виділити три групи країн.
Перша, найчисленніша група, яку можна умовно назвати "американо-ізраїльської" - це країни, в яких військові суди працюють на постійній основі - як в мирний, так і воєнний час. Крім вже згаданих США і Ізраїлю в цю групу входять: Австралія, Великобританія, Данія, Єгипет, Іспанія, Італія, Канада, Китай, Нова Зеландія, Польща, Румунія, Швейцарія, Південна Корея та багато інших, у тому числі Російська Федерація та інші пострадянські країни.
Друга група, назвемо її умовно "франко-нідерландської", об'єднує країни, де на постійній основі функції військових судів виконують якісь спеціальні структури, начебто судових палат при судах загальної юрисдикції. Крім Франції і Нідерландів до цієї групи можна віднести Норвегію, Фінляндію, Угорщину, Болгарію та ін. Як бачимо, відмінність країн з першої групи від країн з другої не дуже велика і не особливо принципово. І в тому і в іншому випадку справи військовослужбовців розглядають спеціалізовані судді, лише в країнах з другої групи ці судді перебувають під більшим контролем загальних судів.
Нарешті, третя група, назвемо її "німецько-японської". У цих країнах військові суди працюють тільки у воєнний час, а в мирний час справи у відношенні військовослужбовців розглядають звичайні суди. При цьому навіть в таких країнах закон у більшості випадків дозволяє при необхідності скликати спеціальні військові суди і в мирний час. Окрім Німеччини і Японії, така система працює в Австрії, Португалії, Швеції і деяких інших країнах.
Як бачимо, більшість країн, які перебувають у стані військового конфлікту або мають реальну загрозу такого (США, Ізраїль, Єгипет, Південна Корея), а також мають проблеми з сепаратизмом (Іспанія, Великобританія, Китай) відносяться до першої групи.
Окремо варто звернути увагу на нашого південного сусіда - Туреччину. У цій країні спеціалізовані військові суди поки працюють (проблем з безпекою тут вистачає - від прикордонної Сирії до курдських сепаратистів). У той же час минулого літа в Туреччині було прийнято рішення змінити Конституцію і ліквідувати військові суди. Причина такого рішення Ердогана лежить у внутрішньополітичній площині: спроба військового перевороту в липні 2016-го змусила президента почати закручувати гайки щодо військових, що і вилилося у ліквідацію військових судів. Так що нам розглядати Туреччини в якості зразка, очевидно, не варто.
Крайнощі війни
Таким чином, світовий досвід говорить за спеціалізовані військові суди, як, власне, і звичайна людська логіка. Подобається нам це чи ні, а розглядати дії військових і особливо командирів в умовах війни, керуючись нормами виключно мирного життя, не вийде навіть при великому бажанні. І всякий офіцер розуміє ще на стадії планування, що будь-яка бойова операція тільки при дуже щасливому збігу обставин може обійтися зовсім без жертв серед своїх підлеглих і/або мирних жителів.
З іншого боку, небезпечна інша крайність, коли, прикриваючись особливостями військового часу, військовослужбовці перетворюються в якусь недоторканну касту, яка може посилати солдатів пачками на смерть, не рахуючись з втратами, здійснювати кримінальні злочини проти мирного населення і мати свої великі або маленькі гешефти на підставі того, що війна все спише. Так що зовсім погодитися з думкою, що бойових офіцерів не можна "стреноживать судовими рішеннями", теж ніяк не можна. Деякі кінцівки наших генералів повинні бути зафіксовані досить міцно, а можливості для "маневрів" повинні бути досить широкими, але лише грамотно окресленому руслі військової необхідності.
Саме ця непроста функція і повинна бути покладена на майбутні військові суди, які, з одного боку, повинні чітко розуміти специфіку військової ситуації, щоб не намагатися садити офіцерів і генералів за виправдані логікою військового часу бойові (або навіть небойові) втрати, а з іншого - жорстко карати за реальну недбалість, мародерство, контрабанду та зловживання, які у воєнний час, як це не прикро, цвітуть буйним цвітом у всіх арміях.
Висловлювання ж деяких любителів юридичного крутійства про те, що у нас "ніякої війни немає, а є АТО", а отже, і військові суди ні до чого, залишимо на їх совісті.
Впораються чи відроджені військові суди з досить непростим завданням, це вже зовсім інше питання. І тут будь-які сумніви більш ніж виправдані. Гріхи нашої судової системи дуже добре відомі, щоб зайвий раз їх перераховувати. З іншого боку, військові суди цілком могли б стати своєрідним пілотним проектом реального реформування всієї багатостраждальної української судової системи.
Але якщо всі недоліки українського судочинства автоматично перекочують у військові суди, що дуже ймовірно, то овчинка не буде коштувати вичинки ні з якої точки зору. Зрештою, з завданням "відмазати" від кримінальної відповідальності генерала звичайні судді можуть впоратися нітрохи не гірше спеціальних.