За стандартами НАТО. Коли українська армія розпрощається з радянською зброєю

Днями офіційні представники Національної гвардії України заявили про те, що окремі загони спеціального призначення вже переозброєні на вітчизняні штурмові гвинтівки UAR-15 патрону натівського зразка 5,56×45 мм. Практично одночасно стало відомо, що такі ж штурмові гвинтівки отримав і 10-й окремий загін оперативного реагування "Дозор" Державної прикордонної служби.

Заявлено, що це гвинтівка вітчизняного виробництва, однак правильніше говорити, що це ліцензійна гвинтівка української збірки на базі американського напівавтоматичного AR-15. Вітчизняного в ній зовсім небагато, адже основні елементи імпортні: стовбур і ударно-спусковий механізм – виробництва США, коліматор — шведського.

На тлі таких новин в Нацгвардії заявили про бажання найближчим часом повністю відмовитися від зброї радянських калібрів і перейти на стандарти НАТО. В рамках силових відомств, які перебувають "під крилом" МВС, ця програма вже успішно реалізується – так, у травні 2019-го Нацполіція і прикордонна служба отримали перші пістолети-кулемети Heckler & Koch MP5 турецького виробництва, раніше пістолети виробництва ФОРТ практично витіснили з озброєння поліції радянські пістолети Макарова.

В армії з переходом на натівські стандарти в стрілецькому озброєнні все набагато гірше. Основною зброєю українського солдата був і залишається автомат Калашникова як у форматі калібру 7,62, так і 5,45 мм. Пропозиції вітчизняних виробників військових з різних причин не влаштовують – так, наприклад, вважається, що той же UAR-15 годиться тільки для поліцейських функцій, хоча у світі є десятки країн, де автомати цієї конструкції є основним армійським озброєнням.

Так що все, що змогли взяти на озброєння за останні роки, – це "Малюк", модифікація все того ж Калашникова у варіанті булл-пап. Причому закуповується він вкрай обмеженими партіями – виключно для спецпідрозділів. А ось армійські частини задовольняються кастомізаційними наборами від різних виробників, які дещо підвищують можливості АК, проте не вирішують кардинально проблеми старіння самої зброї (як фізичної, так і моральної).

Військові, звичайно, розуміють необхідність переозброєння, але поки що в цьому плані більше хайпу, ніж реальних дій. Так, у 2017-му була гучна історія з нібито підписанням меморандуму про виробництві "Укроборонсервісом" спільно з американською компанією Aeroscraft автоматичної гвинтівки M4 — WAC-47. За повідомленнями ЗМІ, це має бути зброя модульної конструкції, яка зможе "працювати" як з патронами радянського, так і натівського калібру. Після демонстрації на полігоні чотири гвинтівки було відправлено в армію — за деякими даними, в 3-й полк ССО. Однак після цього про проект забули.

У 2018-му в ЗМІ посилено мусувалися чутки про можливість підписання контракту з канадською фірмою Colt Canada на поставку штурмових гвинтівок Diemaco C7 і C8 під патрон 5,56×45 мм НАТО (по суті, це модифіковані варіанти американських автоматів М16А1 і M4 відповідно). Але далі розмов справа не пішла.

У вузькоспеціалізованих сферах все трохи краще – так, у частинах Сил спеціальних операцій радянські снайперські гвинтівки Драгунова вже замінені на UAR-10 під патрон натівського стандарту 7,62х51 мм (фактично — .308 Winchester). У війська надходять також гвинтівки UAR-008. Обидві гвинтівки є військовими версіями карабінів Zbroyar Z-10 і Z-008. В тих же частинах спецпризначення пістолети радянських зразків замінені на більш сучасні ФОРТ.

Однак у цілому процес переозброєння армії на нове стрілецьке озброєння ще навіть не починався. Судячи з усього, головна причина — боєприпаси.

Силовикам з орбіти МВС в цьому плані перейти на нові стандарти значно простіше. Чисельність НГУ, МВС і прикордонної служби не дотягує до чисельності ЗСУ, боєприпасів їм потрібно набагато менше. Крім того, у бойових діях вони беруть участь вкрай обмежено, а значить закупівлі потрібні, насамперед, для навчальних цілей. Ну і, нарешті, бюджети відомств мають різні пріоритети.

Спроби організувати власну складальну лінію пістолетних патронів різного калібру 9х18 мм і 9х19 мм на вінницькому державному казенному підприємстві "Форт" натрапили на серйозні проблеми – велика частина грошей була розкрадена, а закуплене за кордоном обладнання виявилося технічно несправним.

Тому патрони пістолетного калібру (а тепер, мабуть, і автоматного) масово купуються за кордоном – насамперед, у Польщі і Туреччини. Обсяги та ціни практично невідомі широкій публіці зі зрозумілих причин – в мережу потрапляють тільки окремі факти і контракти.

Так, у червні 2019-го український спецекспортер — Державна компанія "Укрспецекспорт" — придбала у польської компанії Phu Lechmar Sp.z.o.o. 3 569 500 шт. патронів 9х18мм (FMJ) для пістолетів ПМ, а в грудні того ж року у турецької компанії Turaç Dış Ticaret Ltd. Şti 1,15 млн пістолетних патронів калібру 9х19 мм. В останньому випадку відома і сума контракту — $ 236,5 тис., так що кожен може сам оцінити, в які гроші обходиться бюджету закупівля боєприпасів. І це пістолетні патрони — ціни на ті ж патрони для гвинтівок значно вища.

В цілому поки держава в особі того ж Генерального штабу ЗСУ не визначиться з перспективами озброєння української армії (найголовніше питання: чи йдемо ми в НАТО, чи ні) проблема боєприпасів, в тому числі і для стрілецького озброєння, вирішена не буде. Ніхто не захоче вкладати гроші в свідомо збиткове підприємство.

І, до речі, це проблема не тільки зі стрілецьким озброєнням – так, наприклад, нещодавно було заявлено про те, що на державні випробування поставлено ручний гранатомет РГ-1 "Поршень". Однак цей зразок використовує гранати радянського зразка (30-мм), тоді як вітчизняні підприємства ВПК пропонують аналогічну зброю, але натівського калібру 40-мм. На тлі того, що "радянські" гранати останні роки ми закуповуємо за кордоном – насамперед у Болгарії, таке рішення виглядає, м'яко кажучи, вельми неоднозначним.