За стандартами НАТО. Коли українська армія розпрощається з радянською зброєю
Метання між стандартами НАТО і наявними можливостями закупівель стрілецького озброєння яскраво демонструють нинішній стан наших силових відомств
Днями офіційні представники Національної гвардії України заявили про те, що окремі загони спеціального призначення вже переозброєні на вітчизняні штурмові гвинтівки UAR-15 патрону натівського зразка 5,56×45 мм. Практично одночасно стало відомо, що такі ж штурмові гвинтівки отримав і 10-й окремий загін оперативного реагування "Дозор" Державної прикордонної служби.
Заявлено, що це гвинтівка вітчизняного виробництва, однак правильніше говорити, що це ліцензійна гвинтівка української збірки на базі американського напівавтоматичного AR-15. Вітчизняного в ній зовсім небагато, адже основні елементи імпортні: стовбур і ударно-спусковий механізм – виробництва США, коліматор — шведського.
На тлі таких новин в Нацгвардії заявили про бажання найближчим часом повністю відмовитися від зброї радянських калібрів і перейти на стандарти НАТО. В рамках силових відомств, які перебувають "під крилом" МВС, ця програма вже успішно реалізується – так, у травні 2019-го Нацполіція і прикордонна служба отримали перші пістолети-кулемети Heckler & Koch MP5 турецького виробництва, раніше пістолети виробництва ФОРТ практично витіснили з озброєння поліції радянські пістолети Макарова.
В армії з переходом на натівські стандарти в стрілецькому озброєнні все набагато гірше. Основною зброєю українського солдата був і залишається автомат Калашникова як у форматі калібру 7,62, так і 5,45 мм. Пропозиції вітчизняних виробників військових з різних причин не влаштовують – так, наприклад, вважається, що той же UAR-15 годиться тільки для поліцейських функцій, хоча у світі є десятки країн, де автомати цієї конструкції є основним армійським озброєнням.
Так що все, що змогли взяти на озброєння за останні роки, – це "Малюк", модифікація все того ж Калашникова у варіанті булл-пап. Причому закуповується він вкрай обмеженими партіями – виключно для спецпідрозділів. А ось армійські частини задовольняються кастомізаційними наборами від різних виробників, які дещо підвищують можливості АК, проте не вирішують кардинально проблеми старіння самої зброї (як фізичної, так і моральної).
Військові, звичайно, розуміють необхідність переозброєння, але поки що в цьому плані більше хайпу, ніж реальних дій. Так, у 2017-му була гучна історія з нібито підписанням меморандуму про виробництві "Укроборонсервісом" спільно з американською компанією Aeroscraft автоматичної гвинтівки M4 — WAC-47. За повідомленнями ЗМІ, це має бути зброя модульної конструкції, яка зможе "працювати" як з патронами радянського, так і натівського калібру. Після демонстрації на полігоні чотири гвинтівки було відправлено в армію — за деякими даними, в 3-й полк ССО. Однак після цього про проект забули.
У 2018-му в ЗМІ посилено мусувалися чутки про можливість підписання контракту з канадською фірмою Colt Canada на поставку штурмових гвинтівок Diemaco C7 і C8 під патрон 5,56×45 мм НАТО (по суті, це модифіковані варіанти американських автоматів М16А1 і M4 відповідно). Але далі розмов справа не пішла.
У вузькоспеціалізованих сферах все трохи краще – так, у частинах Сил спеціальних операцій радянські снайперські гвинтівки Драгунова вже замінені на UAR-10 під патрон натівського стандарту 7,62х51 мм (фактично — .308 Winchester). У війська надходять також гвинтівки UAR-008. Обидві гвинтівки є військовими версіями карабінів Zbroyar Z-10 і Z-008. В тих же частинах спецпризначення пістолети радянських зразків замінені на більш сучасні ФОРТ.
Однак у цілому процес переозброєння армії на нове стрілецьке озброєння ще навіть не починався. Судячи з усього, головна причина — боєприпаси.
Силовикам з орбіти МВС в цьому плані перейти на нові стандарти значно простіше. Чисельність НГУ, МВС і прикордонної служби не дотягує до чисельності ЗСУ, боєприпасів їм потрібно набагато менше. Крім того, у бойових діях вони беруть участь вкрай обмежено, а значить закупівлі потрібні, насамперед, для навчальних цілей. Ну і, нарешті, бюджети відомств мають різні пріоритети.
Спроби організувати власну складальну лінію пістолетних патронів різного калібру 9х18 мм і 9х19 мм на вінницькому державному казенному підприємстві "Форт" натрапили на серйозні проблеми – велика частина грошей була розкрадена, а закуплене за кордоном обладнання виявилося технічно несправним.
Тому патрони пістолетного калібру (а тепер, мабуть, і автоматного) масово купуються за кордоном – насамперед, у Польщі і Туреччини. Обсяги та ціни практично невідомі широкій публіці зі зрозумілих причин – в мережу потрапляють тільки окремі факти і контракти.
Так, у червні 2019-го український спецекспортер — Державна компанія "Укрспецекспорт" — придбала у польської компанії Phu Lechmar Sp.z.o.o. 3 569 500 шт. патронів 9х18мм (FMJ) для пістолетів ПМ, а в грудні того ж року у турецької компанії Turaç Dış Ticaret Ltd. Şti 1,15 млн пістолетних патронів калібру 9х19 мм. В останньому випадку відома і сума контракту — $ 236,5 тис., так що кожен може сам оцінити, в які гроші обходиться бюджету закупівля боєприпасів. І це пістолетні патрони — ціни на ті ж патрони для гвинтівок значно вища.
В цілому поки держава в особі того ж Генерального штабу ЗСУ не визначиться з перспективами озброєння української армії (найголовніше питання: чи йдемо ми в НАТО, чи ні) проблема боєприпасів, в тому числі і для стрілецького озброєння, вирішена не буде. Ніхто не захоче вкладати гроші в свідомо збиткове підприємство.
І, до речі, це проблема не тільки зі стрілецьким озброєнням – так, наприклад, нещодавно було заявлено про те, що на державні випробування поставлено ручний гранатомет РГ-1 "Поршень". Однак цей зразок використовує гранати радянського зразка (30-мм), тоді як вітчизняні підприємства ВПК пропонують аналогічну зброю, але натівського калібру 40-мм. На тлі того, що "радянські" гранати останні роки ми закуповуємо за кордоном – насамперед у Болгарії, таке рішення виглядає, м'яко кажучи, вельми неоднозначним.
