Генерал-консультант. Яку пастку готують Україні в Придністров'ї

І знову кілька подій, не повʼязаних, на перший погляд, один з одним, укладаються, як шматочки пазла, в єдиний план дій.

Фрагмент перший

Генерал-майор Віталій Розгонов, уродженець Бендер, який командував протягом шести років, до літа 2019 р., Новосибірським вищим військовим командним училищем (НВВКУ), а потім зник з поля зору в звʼязку з переходом на нову посаду, виявився в Тирасполі — його засвітили на святкуванні 9 Травня. Як виявилося, туди він і був переведений і обіймає зараз посаду інспектора ЗС ПМР, радника президента ПМР Вадима Красносельського та члена Ради безпеки ПМР. Назвати точну дату його призначень важко, оскільки указів про них опубліковано не було — їх засекретили. Немає ніяких даних і про звільнення Разгонова з російської армії — втім, накази про переведення з генерал-майорів в генерал-"їхтамнети" в Росії легко намалюють і заднім числом.

Експерт Національного інституту стратегічних досліджень Артем Філіпенко, якого цитує сайт Deschide.md, припустив, що Разгонова привезли разом з делегацією Сергія Шойгу. Російський міністр оборони відвідав Молдову в серпні 2019-го, заїхавши на територію ПМР під приводом інспекції ОГРВ. Втім, Розгонов без будь-яких проблем міг приїхати й сам: як нагадує Deschide, після створення у червні 2019 р. коаліційного уряду ПСРМ-ACUM з лідером ACUM Маєю Санду в ролі премʼєра, російські візитери в Придністровʼї як військові, так і пропагандисти, яких раніше розвертали в аеропорту Кишинева, отримали можливість вʼїжджати туди безперешкодно. Це, до речі, ще і про те, наскільки ACUM і особисто Санду є "проєвропейськими силами". Втім, давно відомо, що ніяких проєвропейських сил в Молдові немає як таких, а є тільки боротьба різних кланів за прихильність Москви.

Але ми трохи відволіклися від нашої мозаїки. Отже, перший її фрагмент: інспектором ЗС ПМР і радником президента ПМР секретним указом призначений генерал-майор російської армії.

Фрагмент другий

Конкуренція за московську підтримку псує відносини між Кишиневом і Тирасполем сильніше, ніж будь-яке геополітичне протистояння".

Втім, ніякого геополітичного протистояння між Кишиневом і Тирасполем, звичайно, немає — це єдиний проєкт буферної держави, що забезпечує звʼязок Росії і Заходу в обхід будь-яких формальних санкцій і включає сіру зону — ПМР — для розміщення там всяких делікатних обʼєктів, які краще приховати від чужих очей. Проєкт реалізується в інтересах Росії і під російським керівництвом.

Проте в рамках цього проєкту Кишинів хоче прибрати ПМР під свою руку, відводячи їй роль Гагаузії-2, теж сірої зони, але трохи інакше влаштованої і менш зручною для незаконних операцій, а Тирасполь хоче зберегти статус-кво. У звʼязку з цим Молдова, користуючись своїм визнаним положенням, тисне на ПМР, але тисне акуратно, відтягуючись тільки на його пересічних мешканцях. Польоти через аеропорт Кишинева як керівництва ПМР, так і російських візитерів в ПМР, а також сумісні бізнес-операції, з яких мають частку і Кишинів, і Тирасполь, — недоторканні. Пани воюють тільки хлопами, яких їм не шкода. А Москва спостерігає за цим, коригуючи протистояння так, щоб жителі ПМР відчували тиск Молдови. І щоб вони не були зовсім вже придушені, але памʼятали, що захищає їх від Молдови Росія.

І ось в рамках цього тиску Молдова раптово заявила про анулювання протоколу про взаємне визнання документів, підписаного у 2001 р. Згідно з протоколом на території ПМР та Молдови взаємно визнавали свідоцтва про реєстрацію актів цивільного стану, посвідчення особи і паспорти, водійські посвідчення, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів та номерних знаків і документи про освіту.

Можна, звичайно, посперечатися про те, чи потрібно було Молдові підписувати у 2001 р. цей протокол, але він був підписаний і діяв майже два десятиліття. Різка відмова від нього негайно ставить у дуже складне становище всіх, хто живе "на два береги". Насамперед це придністровці, які працюють, навчаються або мають бізнес в Молдові, а таких людей десятки тисяч. Для них це справжній нокаутуючий удар, особливо зараз на тлі складнощів і збитків, викликаних коронавірусним карантином.

І в Росії негайно прокоментували дії Молдови — мовляв, "конфлікт на Дністрі може знову стати гарячим". Одного дзвінка з Кремля президенту Ігорю Додону вистачило б, щоб Кишинів одразу відіграв назад. Але його не було, а значить, загострення відносин між Кишиневом і Тирасполем і поляризація берегів зі скороченням числа осіб, що курсують через лінію поділу, відповідають планам Москви.

Фрагменти третій і четвертий

Політолог Віктор Небоженко, виступаючи 26 травня на UKRLIFE.TV заявив (30.39), що Росія готує агресію проти України з метою прокласти коридор до Придністровʼя, але "в українських військових є і свої таємні штучки".

"Якщо Росія почне на Маріуполь насуватися або з Криму, то Україна чудово знає мету цього походу — не Крим, а Придністровʼя. Тому, може, на кожен кілометр окупованій українськоъ землі у разі, не дай Боже, військового конфлікту варто забрати 100 км придністровської землі. З боку українських військових — окупація Придністровʼя, ну, не окупація, а "допомога населенню в боротьбі з агресором". Це ж за три тижні можна організувати будь-яке "повстання трудящих", тим більше в Придністровʼї", — заявив Небоженко.

Бог знає, навіщо Росії міг би терміново знадобитися "коридор до Придністровʼя". У ньому немає анінайменшої потреби, що, до речі, випливає з виступу самого Небоженка. Контроль над Північно-Кримським каналом, тобто вихід до Нової Каховки — так, потрібен, але до Придністровʼя це рівно пів дороги. Хто підкинув Небоженку цю ідею — загадка. Судячи з виступу, придністровська ситуація — не його коник. Але зате він став справжнім подарунком для придністровських, ордловських і російських ЗМІ, негайно почали його цитувати, представляючи Небоженка як політолога, який працює в штабі Юлії Тимошенко, і розмірковуючи про те, що порох, мовляв, придністровцям слід тримати сухим.

Виступ Небоженка і російський інтерес до нього — це фрагмент номер три. А четвертий фрагмент — катастрофічна ситуація з водою в Криму.

Пʼятий фрагмент

Звичайно, дуже сумнівно, щоб в існуючій ситуації Росія зважилася на пряму і неспровоковану агресію. Тим більше на довгий удар до самого Придністровʼя. Але провокацію як привід недовго і організувати — і тепер вона вийде переконливішою, завдяки тому, що він спалив зловісні плани мілітариста Володимира Зеленського. А щоб Захід не вліз недоречно, Путін днями підписав указ про затвердження "Основ державної політики РФ у сфері ядерного стримування", який суттєво розширює перелік умов для застосування Росією ЯЗ порівняно з військовою доктриною 2014 року, допускаючи нанесення ядерного удару першими у разі, якщо супротивник має "вплив на критичні важливі державні або військові обʼєкти", який "призведе до зриву відповідних дій ядерних сил".

Фрагменти шостий і сьомий

 "У селах Одеської області формується збройне ополчення", "Південна Бессарабія не сподівається на українську владу", "В кожному повіті — банда" — ці та подібні їм заголовки вже другий тиждень розходяться російськими і проросійськими ЗМІ, забезпечені фотографією групи чоловіків з рушницями, які стоять на тлі дорожнього знака з написом: Десантне.

Фермери цього села, не отримуючи захисту від поліції, організували загін самооборони "На сторожі Десантного". Чому саме зараз? За версією фермерів, у звʼязку з прийняттям закону про продаж землі в Південній Бессарабії, де кримінальна обстановка завжди була складною, банди, які і раніше не давали фермерам спокою, дуже активізувалися. Втративши терпіння і не маючи захисту від держави, жителі почали організовувати ополчення.

Настрої в Одеській області не можна назвати стабільно проукраїнськими. Ностальгуючих за СРСР там сьогодні більш ніж достатньо, щоб не сказати — більшість. Звичайно, закликати російські танки (з урахуванням прикладу ОРДЛО) вже навряд чи хтось буде, але вони там і не потрібні. Під боком ПМР зі складами зброї. Кордон цілком прохідний, прямо скажемо, дірявий.

А ще в області катастрофічний неврожай, втім, він вдарить і по всій Україні.

Додаткові фактори

Вкрай слабка влада в Україні, сформована з колишніх (?) менеджерів різних фінансово-промислових груп, з відповідними звʼязками і привʼязками і формально очолювана антипʼятим президентом.

Місцеві вибори, призначені на 25 жовтня.

Президентські вибори в Молдові, призначені на 1 листопада, з майже гарантованим невизнанням їх результатів стороною, що програла, і вуличними заворушеннями, незалежно від переможця.

Вибори до Верховної Ради невизнаної ПМР в кінці листопада, тихі на вигляд, але з жорстокою підкилимною боротьбою і теж з незрозумілим результатом. Відомо, що Росія спробує напхати в нову ВР деяке число депутатів, керованих "по прямому дроту" з Москви, з тим щоб місцева корпорація "Шериф" не почувалася надто вільно. Та й конкуруючі в Молдові сили спробують прийняти в цих виборах деяку непряму участь. Загалом, там буде цікаво.

До речі, у "Шерифа" дуже і дуже серйозні звʼязки в Одеській області.

А на глобальному рівні піднімається друга хвиля коронавірусу, яка накриє світ саме до осені. І ще президентські вибори в США 3 листопада, до яких буде прикута увага всього світу. Тобто на деякий час, і не можна сказати, щоб дуже короткий, всім стане не до України.

Пазл загалом

Все це складається в приблизно таку картину. Одеська область насичується зброєю і стає фактично некерованою — особливо на тлі катастрофічного неврожаю. В якості пожежної команди туди направляється Міхеїл Саакашвілі, який дуже вдало зʼявився в Україні, — ну, а кого ж ще направити на таку складну ділянку? Все-таки колишній губернатор цієї області. Видатний реформатор (будь ласка, не треба сміятися в голос — статус "реформатора" закріплений за Міхо довічно). Нарешті, видатний тактик і стратег, великий фахівець з придушення масових заворушень (Тбілісі, 2007) і упокорення сепаратистів (Південна Осетія, 2008).

Далі, на кордоні з ПМР виникає конфлікт когось з кимось, таке собі міні-Майніла за зразком початку конфлікту СРСР з Фінляндією. І в ОРДЛО тим часом теж починається загострення — ось такий збіг. Саакашвілі, з властивою йому рішучістю, не дасть конфлікту згаснути, в збройне протистояння можуть бути втягнуті якісь підрозділи ЗСУ — невеликі і без підтримки, в розрахунку на просте закидання шапками. Спільними силами загонів самооборони і ЗС ПМР, які прийшли їм на допомогу, їх блокують і раззброюють, можливо, що навіть майже без жертв.

Після цього решта ЗСУ, що знаходяться в Одеській області, теж будуть швидко заблоковані. Ким? Ну, як же, загонами самооборони! А що ЗС ПМР і ОГРВ? А "ихтамнет". Або, може, ЗС ПМР усе-таки трохи є — зовсім трохи, але вже ОГРВ точно немає. А коли так, то й російської агресії немає — ви смієтеся, чи що: де Росія, а де Одеська область? Може, вам карту подарувати?

А далі новообрана облрада і новообрана ВР ПМР проводять спільне засідання та приймають рішення про повернення Придністровʼя в Україну. Визнаючи всі придністровські документи, які відмовилася визнавати Молдова. А Київ ставлять перед фактом: ми вже проголосували. ЗС ПМР обʼєднуються з загонами самооборони під загальним командуванням. Молдова висловлює рішучі протести як у вербальній, так і в письмовій формі, вимагаючи від Києва вжити негайних заходів, а від міжнародного співтовариства — засудити українську агресію.

Виникає нова де-факто реальність, з якою нічого не можуть вдіяти ні Київ, ні Кишинів, ні Москва… А, власне, до чого тут Москва? Чому тільки щось — то одразу Москва? Москва завжди за співпрацю і мир. І навіть може виступити як посередник, щоб залагодити тертя, виробивши для Одеської області, включаючи Придністровʼя, якийсь тимчасовий статус. І ось, до речі, є ще невелика проблема. Так, Нова Каховка. Чи не буде любʼязною Україна в обмін на зусилля з врегулювання в Одеській області продати в Крим трохи води — строго за лічильником, зрозуміло. Ні? Ну… як хочете, ми нікого не неволимо. Тоді розбирайтеся самі. ОГРВ? Вона розформована. Особовий склад? Вони всі місцеві жителі і всі звільнилися. Зброя? Не знаємо, ми не маємо можливості контролювати там ситуацію, не вторгаючись в Україну, а в Україну ми вторгатися не хочемо.

І мені чомусь здається, що відповідь нинішньої влади на прохання подати воду в Крим буде в такій ситуації скоріше "так", ніж "ні". І ще здається, що описаний сценарій досить мʼякий, виходячи з початкових умов. Усе може піти набагато жорсткіше і з ще гіршими для нас наслідками.