Погана хороша Німеччина. Чому сусіди незадоволені, що німці збирають і витрачають мало

Це означає, що внутрішні заощадження перевищують обсяги внутрішніх інвестицій, а надлишки ссужаются за кордон. Для забезпечення достатньої кількості робочих місць необхідно балансувати сукупний попит. З-за німецької економності інші країни змушені створювати дефіцит за поточними рахунками, що викликає закономірне невдоволення.

У минулому році бюджетний профіцит Німеччини склав просто-таки гігантську суму - майже $300 млрд, або 8,3% ВВП країни. Це навіть більше, ніж активне сальдо Китаю, для якого неможливість прийти до угоди щодо пом'якшення торговельного дисбалансу стала причиною погіршення економічних відносин з США.

Великий економіст Дональд Трамп суворо засудив німецький профіцит, заявивши: "німці погані, дуже погані". Він також висловив жаль про те, що мільйони автомобілів німецького виробництва продаються в США. "Жахливо. Ми це припинимо", - пообіцяв американський президент в травні. Ще на початку року він погрожував ввести податок 35% на німецькі машини і намагався підписати з Ангелою Меркель окрему торговельну угоду, минаючи ЄС, на що отримав відмову - усі угоди з членами ЄС повинні укладатися на багатосторонній основі.

Втім, і сусіди не в захваті від ситуації. Німеччина, як найбільш кредитоспроможний член Євросоюзу, наполягає на суворій економії для країн зі значною бюджетною заборгованістю, в той час як сама ж і погіршує ситуацію жорстким контролем над власними державними витратами.

Красиво жити не заборониш

Німецькою економікою не можна не захоплюватися. Навіть під час Великої рецесії 2008-2009 рр. німцям вдалося зберегти робочі місця. Поточний рівень безробіття 3,9% - один з найнижчих серед багатих країн. В останні роки кваліфіковані робітники в розвинених країнах (зокрема, в Британії і США стабільно втрачають роботу через автоматизації виробництва та більш дешевого китайського імпорту, але Німеччина зуміла блокувати цю тенденцію.

Німецькі політики не вважають профіцит недоліком - швидше, це розумна обережність, адже нація старіє швидше сусідів. "Можна було б хвилюватися, якщо б мова йшла про спотворення на політичному рівні. Але це не так", - цитує The Economist німецьке офіційна особа. "Чого ви від нас хочете, - наївно запитують німецькі прихильники профіциту, - щоб ми менше експортували?"

Звичайно ж, хочуть від них не цього. Згідно вийшов у липні звітом МВФ німецька економіка перебуває в прекрасному стані - рівень безробіття найнижчий з часів об'єднання, а відновлення світової торгівлі забезпечить подальший економічний підйом. МВФ рекомендує німцям відпустити ціни і заробітні плати для зменшення евроинфляции.

Проблема в тому, що це не політичне рішення - коріння сягають у глибину німецької економічної моделі, і однієї політичної волі буде недостатньо, щоб підвищити німецькі ціни або зарплати.

Негласна бізнес-модель, яка стала основою сьогоднішньої економіки Німеччини, зародилася в далекі дев'яності, коли ситуація була зовсім не такою райдужною. Німецька економіка терпіла крах. Безробіття перевищила 10%, експорт товарів зменшувався, бюджет був в хронічному дефіциті. З одного боку, це стало наслідком девальвації німецької марки з-за спекуляцій на європейському обмінному ринку, які зламали механізм, що обмежував валютні коливання. З іншого - результатом зростання зарплат у Східній Німеччині після об'єднання. Погіршили ситуацію фінансові кризи в Азії та Росії - двох великих ринках німецького експорту. Німеччину називали "європейським хворим". Рішення прийшло зсередини німецької промисловості.

Порятунок потопаючих

Німецькі компанії повільно, але вірно почали надолужувати власну конкурентоспроможність. Важливим фактором стала вартість відносних питомих витрат праці, які знижуються під впливом сукупності чинників - зниження зарплат, поліпшення продуктивності (відносно інших країн) і ослаблення національної валюти. У період з 1999 по 2007 рр. німецький індекс питомих витрат праці впав на 16% в основному за рахунок утримання зростання заробітних плат.

У той час як в інших країнах ОЕСР зарплата збільшувалася в середньому на 3,5%, Німеччина обмежилася скромним зростанням на 1% в рік. Це стало можливим завдяки системі кооперації, вкоріненої всередині німецької промисловості, вважають економісти Лондонського університету.

Профспілки мали представників у раді директорів компаній. Це давало їм можливість з перших рук отримувати інформацію, яким чином збільшення заробітних плат вплине на конкурентоспроможність конкретної фірми. У свою чергу, компанії розглядали переговори по заробітній платі як можливість поліпшень в інших взаємовигідних сферах. Наприклад, підвищення кваліфікації або створення гнучкого графіка.

Добрі відносини в сфері зайнятості ґрунтувалися на неписаних нормах, а не на законодавстві, що дозволило компаніям пристосуватися до майбутніх змін.

Однією з таких змін стало приєднання до Євросоюзу країн з дешевою робочою силою, таких як Польща, Угорщина і Чехія. Інший - перетворення Китаю в глобальну силу на ринку експорту.

Ще в кінці 90-х компанії і профспілки почали перехід від системи, де рамки заробітної плати встановлює індустрія, до секторальної схемою. В результаті плата за працю високооплачуваних працівників зростала вище середнього, в той час як вартість низькооплачуваного праці, навпаки, різко знизилася. Здешевлення місцевих послуг для виробника зіграло ключову роль у відродженні німецького експорту. Але і це далеко не кінець історії.

У 2002 р. Герхард Шредер для боротьби з безробіттям задіяв спеціальну комісію під керівництвом Петера Харца - виконавчого директора Volkswagen. До складу комісії увійшли керівники компаній і профспілкові лідери, а розроблений ними пакет пропозицій став частиною реформи "Порядок денний 2010" і впроваджувався у чотири етапи. На останньому етапі, який набрав чинності в січні 2005 р., допомога для безробітних, які давно втратили роботу, було обмежено до фіксованої ставки, а щоб продовжувати отримувати бенефіти, безробітні повинні були підтвердити, що знаходяться в активному пошуку.

Серед населення ці заходи не викликали особливого захоплення, натомість економісти стверджують, що реформи Харца надали настільки ж важливий вплив на відновлення ринку праці, як і стримування заробітної плати. Їм же зобов'язаний своєю економічною фортецею і малий та середній сімейний німецький бізнес - Mittelstand.

Маріо Оховен, голова асоціації Mittelstand, підкреслює заслугу "Порядку 2010" в тому, що Німеччина перетворилася з "хворого" в саму економічно сильну країну Європи.

Але добрі справи не залишаються безкарні - жорсткі заходи позбавили правлячу СДПН підтримки робітників, і з тих пір партія так і не поверталася до влади.

Як відгукнеться

Кооперація - справа двостороннє. Коли прийшла Велика рецесія і компанії інших багатих європейських країн почали звільняти працівників, німецькі фірми не стали проводити скорочення, незважаючи на зменшення кількості замовлень та обсягів виробництва. Вони задіяли поширену схему, вперше використану ще в 90-е. Працівники могли накопичувати понаднормові, а пізніше використовувати їх як оплачувану відпустку. Використовувалися й інші короткострокові схеми, але головне, Mittelstand ухвалив таємну конвенцію - договір роботодавця з працівником залишився непорушним.

Стримування заробітної плати дозволило Німеччині пережити рецесію, але не пройшло безслідно. Економіка країни ще більш розбалансована, ніж була раніше, німецький експорт надзвичайно конкурентоспроможним, а от витрати залишаються низькими. Незважаючи на те, що робочих місць в країні в надлишку, частка ВВП, що припадає на домогосподарства, скоротилася з 65% в початку 90-х до 60%, в той час як частка корпоративних доходів, відповідно, збільшилася. При цьому рівень заощаджень населення протягом останніх 20 років залишається незмінним - близько 9,8% доходу домогосподарств.

В результаті споживчі витрати скоротилися до 54%, що значно нижче аналогічних показників у США чи Британії.

Збільш німці внутрішнє споживання, це дозволило б скоротити експорт, оскільки частина товарів, осідала в країні, а заразом і збільшити імпорт. Але германська економічна модель замкнута на схемі, де експорт залишається наріжним каменем.

Німецька якість

Німеччині потрібен глобальний ринок. Автомобілі класу люкс, хімікати і високотехнологічне обладнання, на яких спеціалізується країна, це не просто десяток заводів в чистому полі. За знаменитим німецьким якістю стоять висока кваліфікація і технології, а це значні витрати на професійне навчання й високовартісні наукові дослідження та конструкторські бюро. Щоб зберігати лідерські позиції, німецькі компанії змушені постійно реінвестувати в інновацію. Це стало частиною моделі.

У такій ситуації утримання заробітних плат було справою нетривіальним. Якщо раніше роль стримуючого фактора грав Бундесбанк, то з прийняттям системи євро ключова роль дісталася менталітету - культурі відповідальності, підпорядкування правилам, мінімізації ризиків. Високий рівень накопичень дає відчуття стабільності - допомагає захиститися від негативних шоків.

Конкуренція з боку нових дешевих ринків також змушує німців запасатися на чорний день, а зростаючі корпоративні доходи не транслюються у внутрішні інвестиції.

Хоча дослідження Бундесбанку показало, що рівень внутрішніх інвестицій ненабагато відрізняється від показників в інших країнах. Проте споживчі витрати в насправді невиправдано низькі.

Саме цю проблему і намагається вирішити МВФ, рекомендуючи Німеччини стати на шлях підвищення цін і заробітної плати, того ж хоче і Європейський Центробанк, якому не вдається досягти запланованих показників інфляції з-за слабкого цінового тиску в інших частинах єврозони.

Але сьогодні Бундесбанку буде не так просто стримати зростання заробітних плат, стверджує Генріх Эндерлайн зі Школи управління Hertie в Берліні. Причини неминучого зростання зарплат Эндерлайн вбачає у поточній динаміці ринку праці: безробіття в Німеччині нижче 4%, але економіка на межі нестачі робочих. Темпи вибування корінного населення з ринку праці перевищують темпи поповнення новими кадрами за рахунок іммігрантів. З 2009 р. ціни на нерухомість почали рости, і незабаром німецький робочий опиниться в ситуації, коли він не зможе собі дозволити житло при поточному рівні оплати праці.

У той же час звичка профспілок стримувати зарплату компенсується втратою впливу - якщо в 1990 р. 35% робітників були профспілковими, то вже в 2013 р. показник скоротився до 13%, хоча більше половини робітників одержують зарплату в рамках профспілкових угод.

Починаючи з 2010 р. Німеччина догнала Канаду по зростанню зарплат серед країн G7, і якщо протягом наступних років плата буде зростати на 3-4%, а продуктивність на 1%, це призведе до інфляції індексу питомих витрат на 2-3% в рік і дозволить зрушити попит з експорту на внутрішнє споживання, вважає Эндерлайн.

Звичка друга натура

Один з членів Німецької економічної експертної комісії Петер Бофінгер впевнений - вся справа в зарплатах. Рік тому він виступив за те, що для відновлення балансу в єврозоні потрібно не урізати східноєвропейські зарплати, а прискорити їх зростання в Німеччині. На це один із профспілкових лідерів дав свій контраргумент: в такому випадку китайці заберуть німецькі робочі місця. До того ж зарплатні договори існують окремо для кожного сектору, і, відповідно, переговори по підвищенню будуть відбуватися по секторах.
Так, німці заслужили надбавку до зарплати, вони можуть собі дозволити якщо не шиканути, то, принаймні збільшити споживання. Але для цього їм потрібно зламати свою другу натуру, подсказывающую, що береженого Бог береже.