Плани Генштабу. Чому ВСУ повертаються до реформ часів Януковича
Хоча перехід на нову структуру передбачався вже давно і роботи йшли. Але з великою часткою ймовірності після приходу до влади "старих-нових" генералів всі напрацювання Муженко і його команди були просто викинуті на смітник і до розробки планів залучили людей, які займалися реформуванням армії до 2013 р.
Дуже вже підозріло нагадують кроки по реорганізації та оптимізації збройних сил плани Генштабу зразка 2010-2013 рр. і цілої когорти міністрів оборони з російськими паспортами.
Перераховувати проблеми "нового бачення" можна дуже багато - від реформування Сил Спеціальних операцій до чергового відродження совкової практики призову молоді з 18 років. Але найбільш опукло "нові-старі" підходи видно на прикладі Повітряних Сил.
Отже, у документі прописана насамперед горезвісна оптимізація, яка торкнеться "структури і складу радіолокаційної розвідки, чисельності навчальних закладів і навчальних центрів (центрів підготовки) та кількість і чисельність частин забезпечення". Яка забезпечить "максимально надійну охорону повітряного простору України, прикриття особливо важливих об'єктів на території України, а головне, прикриття угруповань військ при веденні операцій".
Але за красивими рядками криється вельми неоднозначна реформа - перехід штатної структури авіаційних з'єднань у формат авіаційні полки і авіаційні бази, які будуть забезпечувати дії цих полків. Тобто бригади тактичної авіації та їх слетанный особовий склад буде що називається "перетрушен". Причому, як показують аналогічні процеси в Генеральному штабі, під цією маркою просто позбулися офіцерів, які неугодні нинішнім генералам. Причому найчастіше це були штабні офіцери вищої ланки з бойовим досвідом управління.
У той же час бази та полиці - це не щось нове "за стандартами НАТО", а повернення до реформи 2009 р. Нагадаємо, що тоді в рамках оптимізації організаційно-штатної структури планувалося сформувати 11 авіаційних баз (не здивуюся, якщо скоро стане відомо, що саме стільки планують і теперішні генерали). У новій структурі планувалося, що авіабаза повинна була приймати на свій аеродром (або аеродроми) будь-яку авіаційну техніку, яка перебуває на озброєнні Повітряних сил України без жодних обмежень.
Але в армійському середовищі тоді цей експеримент сприйняли вкрай негативно, і після того, як був зміщений в. о. міністра оборони Іващенка (і слідом командувач Повітряних Сил Руснак), нове керівництво Міноборони і Повітряних сил швидко його згорнули.
Вже тоді військові середнього і старшого ланки висловлювали серйозні побоювання, що нова організаційно-штатна структура повністю зруйнує боєготовність Повітряних Сил.
І так говорити були всі підстави. Насамперед при такому підході повністю руйнується відпрацьований роками (а також кров'ю і потом) "трикутник": льотчик - бойова машина - технік. Адже в перервах між польотами на авіаційній базі літаки буде обслуговувати технічний персонал, не знайомий з особливостями того чи іншого "борти". А всі, хто служив або служить в авіації, знають, що на нашій зношеної техніки це вкрай важливо для боєготовності та безпеки польотів. Це все може призвести до збільшення рівня аварійності в ході бойової підготовки авіаційного компонента. Вихід, звичайно, є - різке підвищення рівня підготовки інженерів і техніків авіаційних баз. Але для цього немає жодних передумов - ні величезної кількості охочих, ні матеріальних бонусів.
Другий важливий аспект - фінансовий та ресурсний. При створенні універсальної авіабази необхідно створення запасу блоків та агрегатів для різних типів літаків. Що в нинішніх умовах, коли кожен блок буквально на рахунку і купується чи "з-під поли" за сірими схемами, просто нереально.
І найголовніше. У зв'язці командир авіаційної бази - командир авіаційного полку не вистачало (і навряд чи буде вистачати зараз) чіткої вертикалі прийняття рішень і конкретного розподілу повноважень. В реформі 2009 р. командування авіабази несло відповідальність за технічний стан техніки, а командир авіаполку - за підготовку льотного складу.
Тобто для умовного командира авіабази - чим менше польотів, тим менше проблем. Тому для відмови командира авіаполку в проведенні польотів знайдуться сотні причин - від відсутності запасних частин до некондиційних пально-мастильних матеріалів або поганий стан злітно-посадкової смуги.
Що в умовах браку авіатехніки, її крайню зношеність призведе тільки до одного - повної деградації рівня підготовки стройових льотчиків. Фактично повернемося до часів Януковича, коли в Повітряних Силах було три-чотири льотчика-аса на кожен тип літака, які демонстрували "міць української авіації" на чергових навчаннях перед президентом і генералами. А коли почалися бойові дії на Донбасі, то виявилося, що літати-то й нікому. Тому два десятки льотчиків і витягли весь непростий період війни березня-серпня 2014 р.
І це я тільки злегка торкнувся проблем і тільки в розрізі авіації. А про ППО, судячи з усього, після реалізації цієї реформи можна буде забути зовсім. Єдина система ППО, яка худо-бідно, але існує зараз, буде поділена на окремі складові, які будуть підкорятися оперативним командуванням.
Кому це вигідно - питання риторичне. Але варто згадати тільки один історичний факт - 27 серпня 2012 р. було прийнято рішення про передачу всіх військових частин Повітряних Сил України в Криму в оперативне підпорядкування ВМСУ. А до 2015 р. планувалося взагалі вивести всі частини Повітряних Сил з півострова. До чого це призвело в лютому-березні 2014 р. ми побачили на власні очі...
