План В для Донбасу або навіщо брехати самим собі
Наступного тижня Рада проголосує закон про особливий статус Донбасу, який стовідсотково повторить той закон, який уже багато років підряд відтерміновує на рік введення цього самого особливого статусу
Цей закон активно критикують росіяни і проросійські сили і цей закон, де-факто, критикували Слуги народу, адже він цементує Мінські домовленості з яких, як виявилося, дуже складно вирватися і які так легко критикувати.
Вже зараз відомо, що в заготовках для ЗМІ Слуги будуть говорити тільки одну річ – ми добилися того, що за останні місяці різко зменшилася кількість смертей. Але, на жаль, це лише частина правди – ніхто не хоче говорити про причини зменшення обстрілів і про те, що цю передишку росіяни використовують для укріплення позицій.
Отже, давайте спробуємо розібратися, що реально криється за цим позірним перемирʼям.
Чи змінилася статегія РФ на Донбасі? Станом на зараз ми можемо говорити, що протягом останннього року є лише одна серйозна зміна – остаточне видавлення людей Суркова і зміна впливів Курченка, якого витісняють люди Козака. При цьому основна стратегія росіян – форсована реінтеграція, залишається незмінною.
Що змінилося в українській повістці дня? Після романтичного періоду, який полягав у тому, що Нормандська зустріч вирішить все, зараз відбувається пошук нових-старих форм. І зараз ми знову виходимо на миротворців та "security first". Правда, поки миротворці виглядають, як міф, а не як реальність.
Але якщо говорити чесно, по суті, зараз всі сторони знаходяться в певному тупику, лінійного виходу з якого просто немає. І всі пропозиції, які є сьогодні, включно з миротворцями є дуже сирими. Головна причина: РФ бачить лише один вихід із ситуаціі і цей вихід прямі переговори з терористами, негайні вибори та створення республік у складі України.
Ми говоримо про призупинення війни і зменшення жертв, але поки конфлікт не заморожений. Путін призупинив бойові діі з кількох причин: в РФ відбувається, так званий, транзит влади і зараз приймаються закони про недоторканність Путіна і будь-які зовнішні подразники у вигляді похорон десантників у Пскові йому непотрібні; епідемія COVID в ОРДЛО, яка різко погіршила боєздатність з однієї сторони і призвела до озлоблення на тих територіях (не треба також забувати, що і в ЛНР і ДНР іде заміна керівництва); очікування результатів місцевих виборів в Україні, які, на щастя, були не такими оптимістичними, як того очікував Путін і обіцяв йому Медведчук; і частково через ситуацію в Карабасі та Білорусі. Але для росіян принциповим було стріляти хоч раз на день, щоб ні в кого не склалося враження, що конфлікт заморожено.
Позитив полягає в тому, що поки у Путіна немає якихось важелів для підняття ставок, а це головний і єдиний прийом, який застосовувала РФ останні 6 років. Негатив — у нього завжди є шанс відновити бойові діі.
Головна загроза для України сьогодні — ослаблення міжнародної коаліції. Зараз склалася патова ситуація: старе не працює, нового немає. На мою думку, будь-які історіі про вибори, амністії, автономії і федералізм в нинішній соціально-економічній та інформаційній ситуаціі можуть розвалити країну. Єдиний вихід — тимчасове продовження ситуаціі "ні миру ні війни" з максимальною підготовкою нових форматів і нових домовленостей.
Отже який вихід:
• Почати велику дискусію в середині країни про умовне заморожування конфлікту і відтермінування приєднання цих територій (азербайджанський сценарій, який в тому числі передбачав серйозний культ військових). Станом на зараз є незрозуміла комунікація влади про те, що менше стріляють, але ми прагнемо якнайшвидше провести вибори на Донбасі, є агресивна комунікація ОПЗЖ про те, що негайно треба сідати за стіл переговорів з терористами і амністувати всіх і, нарешті, є комунікація правих сил про складнощі в армії (що є правдою, але лише частково відповідає на питання Донбасу).
• Створення нових альтернативних Мінську платформ, де об'єднаються всі ключові гравці окрім РФ, які потім зможуть виступати єдиним фронтом. Наголошую: це мають бути різні платформи, а не одна. Гібридна війна породжує гібридність дипломатії. Ми маємо об'єднувати міжнародні зусилля не лише навколо Донбасу, але й навколо інших питань, які на перший погляд далекі від Донбасу, але в комплексі посилюватимуть тиск на РФ – класичний приклад тут Північний потік-2;
• Посилення судових процесів проти РФ. Росіян потрібно виводити із зони комфорту. Тактика тисячі порізів — основа співпраці з росіянами для досягнення потрібних рішень. І ослаблення Росії вигідно не лише Україні, але й всім серйозним гравцям.
Найгірше, що може статися — сказати, що ми продовжимо тактику "ні миру ні війни" і нічого не робити, як це було протягом останнього року.