Хороший план. Як через банки будуть приручати телеканали олігархів
1. Президент Петро Порошенко обраний на посаду на позачергових президентських виборах два з половиною роки тому (25 травня 2014 року) і вже відбув половину терміну, відведеного йому за Конституцією.
2. Вже зараз президент і його найближче оточення приступили до підготовки наступних президентських виборів, на яких Петро Порошенко розраховує не тільки переобратися на другий термін, а також створити передумови для контролю над політичною системою України і в подальшому, вже після завершення другого терміну (умовно після 2024 року).
3. В українських умовах найважливіше значення для перемоги на президентських виборах має контроль над телевізійними каналами або, як мінімум, гарантія лояльного висвітлення діяльності претендента.
4. На виборах 1999 року президент Леонід Кучма, забезпечивши більш ніж лояльне ставлення телеканалів, зумів домогтися переконливої перемоги над кандидатом від Комуністичної партії Петром Симоненком, не дивлячись на те, що особливих економічних чи політичних успіхів, якими можна було б залучити симпатії електорату, на той момент не було.
5. Слід особливо відзначити, що на момент виборів не існувало пропрезидентської більшості у Верховній Раді, але не давши об'єднатися опонентам і отримавши підтримку з боку великого бізнесу, який гарантував, в тому числі й інформаційну підтримку найбільших приватних телеканалів "Інтера" та "1+1", переміг на виборах, а потім зумів сформувати пропрезидентську більшість і навіть домогтися формального зняття заборони на висунення на 3-й президентський термін, втім, спробувати безпосередньо взяти участь у президентських виборах 2004 роду в якості кандидата Леонід Кучма не наважився.
6. У виборчій кампанії 2004 року підтримка телеканалів тривалий час давала можливість порівняно непопулярного кандидата, колись який відбував покарання в радянській в'язниці, прем'єр-міністру Віктору Януковичу конкурувати з Віктором Ющенком, який після успішного керівництва урядом в 1999-2001 роки користувався розташуванням українців. Більш того, слід особливо відзначити, що тільки рішення власників телеканалу 1+1 та медіа-холдингу Віктора Пінчука (після початку масових протестів у Києві) змінити інформаційну політику і або підтримати Ющенка, або просто не вести проти нього пропагандистську кампанію, дозволило йому все-таки здобути перемогу над Януковичем і отримати 52% голосів. Хід кампанії і результат виборів 2004 року дозволяють стверджувати, що пропагандистська робота телеканалів з одного боку дозволяє перетворити непрохідного кандидата в реального політичного важкоатлета, а з іншого - при необхідності навіть за короткі терміни переграти ситуацію.
7. Президентські вибори 2010 року лише підтвердили тезу, що той, хто користується підтримкою телеканалів, перемагає на виборах. Вони характерні тим, що, по-перше, президент Ющенко втратив лояльність найбільших телеканалів і піддався такій жорсткій критиці, що у населення склалося враження, що країна чи не напередодні катастрофи, хоча країна переживала економічний бум і зростання доходів. По-друге, пропагандистська інформаційна кампанія дозволила створити образ загрози диктатури, носієм якого стала прем'єр Юлія Тимошенко, благо це було нескладно, оскільки за українською традицією вона невоздержанна у висловлюваннях. По-третє, масово тиражувалася технологія "проти всіх", жертвою якої як раз і була Тимошенко. При такій підтримці телеканалів фактично "німий" кандидат екс-прем'єр Янукович зміг набрати на мільйон голосів більше, ніж Тимошенко і перемогти.
8. У 2013 році під час Майдану, як тільки Віктор Янукович втратив лояльність телеканалів, які почали висвітлювати протести в столиці, в найкоротші терміни втратив і влада. Під час швидкоплинної президентської виборчої кампанії 2014 року, телеканалам з легкістю вдалося втопити рейтинг популярного в той момент Віталія Кличка, представити Тимошенко як втілення популізму, а ще недавно одного з лідерів антирейтингів, депутата, міністра в уряді Азарова і бізнесмена Петра Порошенка, як втілення всіх сподівань українців, що дозволило йому набрати вчетверо більше голосів ніж посіла друге місце Юлії Тимошенко.
9. Безумовно, президент Порошенко розуміє роль і значення телеканалів, як у досягненні влади, так і в управлінні країною не тільки як учасник і переможець виборів, але і як власник телеканалу "5 канал". Як відзначають знаючі люди - ЗМІ він відчуває шкірою. Тому, є всі підстави припускати, що президент буде намагатися гарантувати собі підтримку власників найбільших телеканалів України, які за сумісництвом є великими бізнесменами (або як прийнято говорити в Україні - олігархами).
10. Історія президентських кампаній в 1999, 2004, 2010 і 2014 чітко демонструє, що власники телеканалів можуть легко поміняти позицію в самий невідповідний момент, причому виходячи з якихось своїх міркувань і словесних гарантій буде недостатньо.
11. Враховуючи, що найбільші власники загальнонаціональних телеканалів Ігор Коломойський, Віктор Пінчук, Рінат Ахметов, а також перебуває у Відні підприємець Дмитро Фірташ у той же час є бізнесменами і власниками банків, то контролювати їх простіше всього через інструменти банківського і податкового контролю.
12. Враховуючи, що фактично підконтрольна президенту голова НБУ Валерія Гонтарєва вже заробила репутацію "чистильника" банківської системи, знищивши більше 80-ти банків і захопивши у власність держави, найбільший Приватбанк (належав Ігорю Коломойському і партнерам), можна припустити, що президент спробує контролювати олігархів телесобственников саме через банки.
13. На цьому тлі надзвичайно показова заява регулятора, що банки Віктора Пінчука "Кредит-Дніпро" і Ріната Ахметова "ПУМБ" не є олігархічними. Заява однозначно слід трактувати не як визнання міфічного "неолігархічного" характеру, а як нагадування і загрозу - ми про вас пам'ятаємо, все під контролем.
14. На цьому тлі, націоналізація державою Приватбанку повинна розглядатися не тільки як економічний акт (порятунок найбільшого банку від катастрофи, турбота про вкладників), а в першу чергу як акт встановлення повного контролю над великим і середнім бізнесом. В тому числі і з власниками телеканалів, причому дуже елегантно, не за рахунок силових, а за рахунок фінансових інструментів, що однозначно більш дієво.
15. Забезпечення лояльності телемагнатів (в першу чергу за рахунок загрози блокади або їх націоналізації банків) може дозволити президенту Порошенко домогтися лояльності телеканалів напередодні президентських виборів 2019 року. В такому разі, у президента будуть більш ніж вагомі шанси на перемогу.
16. Перемога на президентських виборах відкриває перед ним перспективи не просто відбути ще один президентський термін, а використовуючи євроінтеграційну риторику, гасла про необхідність модернізації та використовуючи фіскальні та фінансові інструменти досягти переформатування еліти, зокрема, крок за кроком перерозподіливши власність нинішніх олігархів на користь людей, відданих особисто і зобов'язаних йому персонально.
17. Варто відзначити, що всесилля олігархів виявилося в Україні міфом - проти інструментів Національного банку та фіскальної служби олігархи фактично безсилі, хоча можуть чинити опір довше і більше, ніж маленькі українці.
18. Шансом на контргру проти плану президента Порошенко гіпотетично могло б стати ситуативне об'єднання олігархів проти нього, умовно кажучи, за прикладом того, як англійські барони об'єдналися проти короля Іоанна Безземельного у 1215 році, добившись прийняття Великої хартії вольностей, яка обмежила права монарха. Втім, треба сказати, що за рівнем розвитку політичного мислення українські олігархи більше ніж далекі від рівня англійських баронів зразка 1215 року.
19. Ситуативні труднощі президенту Порошенко може також створити активізація прихильників дострокових виборів, теоретично їх можна досягти. Втім, без об'єднання олігархів навколо ідеї обмеження довільній президентської влади, самі по собі вибори, радикально нічого не змінювати (крім персони на Банковій).
20. Тим не менш, з огляду на історію стосунків між українськими олігархами, а також їх нинішні настрої, однозначно можна сказати, що об'єднання їх дуже малоймовірно.
