Зметикувати на трьох. Стануть Гриценко, Вакарчук і Садовий нової "Канівською четвіркою"
Колишнього главу секретаріату президента Віктора Ющенка, давнього недруга Юлії Тимошенко, а нині рядового народного депутата від округу в Закарпатті Віктора Балогу останнім часом все наполегливіше пов'язують із виборчим штабом Анатолія Гриценка. Сам Віктор Іванович інформацію про роботу з Гриценко заперечувати не став, заявивши у великому інтерв'ю "Українській правді", що своєму старому другові Гриценко активно допомагає, але виключно волонтерски, і жодної офіційної ролі в його штабі працювати не буде.
Тим не менше, навіть такої хитромудрої формулювання виявилося достатньо, щоб сприймати озвучений Балогою виборчий план про створення "тріумвірату" як своєрідне публічне пропозицію від Гриценка його потенційним учасникам. Мова йде про давнє партнері Гриценка, лідера партії "Самопоміч" та львівському голові Андрієві Садовому і багатообіцяючому юному політики, рок-музиканта Святослава Вакарчука.
У поданні Балоги нова українська влада повинна бути поєднання молодості і досвіду, щоб і запит суспільства на "нові обличчя" задовольнити, і не допустити того, щоб дуже жвавий молодняк повністю зруйнував тендітну машину державного управління. "Я був би радий, — заявив Балога, — якби Садовий, Вакарчук, Гриценко стали єдиною командою і визначилися для себе, хто з них президент, хто прем'єр, хто — спікер. Визначилися ідеологічно. Коли б ці три політики зійшлися, цей український проект мав би право на перемогу". Ну а якщо вищевказані троє "цього не зрозуміють і не скористаються шансом", то, впевнений Балога, їх участь у виборах буде марною тратою часу і доведеться вибирати між Тимошенко і Порошенком.
Своїм баченням того, хто з трійці гідний президентства, а хто прем'єрства і спікерства, Балога ділитися не став, але можна припустити, що найбільш адекватною є наступна конфігурація: Гриценко поступається місце президента Вакарчуку, задовольняючись посадою прем'єра, а роль глави парламенту дістається Садовому. "Я думаю, що вони між собою відчувають, хто повинен бути символом, а хто повинен бути на господарстві, тобто в уряді", — зазначив Балога, окремо підкресливши парламентсько-президентський характер республіки. Тобто його "протеже" Гриценко повинен сісти на господарство, а Вакарчук стати фронтменом всієї країни.
Наскільки близькі до реальності подібні мрії Балоги — питання, звичайно ж, відкритий. Власне, об'єднання потенційних політичних конкурентів з метою поділу влади — штука далеко не нова. У нашій країні найяскравішою подібною спробою стала так звана "Канівська четвірка" зразка 1999 р. Тоді, нагадаємо, потенційні кандидати в президенти екс-прем'єр і колишній есдек Євген Марчук, соціаліст і екс-спікер Олександр Мороз, мер Черкас Володимир Олійник, чинний спікер і майбутній комуніст Олександр Ткаченко проголосили коаліції і висунення єдиного кандидата у президенти від четвірки. Тоді подібний альянс змусив багатьох всерйоз задуматися про реальну альтернативу чинному главі держави Леоніду Кучмі, але на практиці все виявилося не так красиво. Амбітний Мороз так і не зміг поступитися не менш амбітного Марчуку, Ткаченко втік під крило кандидата від комуністів Петра Симоненка, і лише Олійник залишився вірним Марчуку, але не дуже надовго (а закінчив він свою політичну кар'єру в ролі втікача соратника Януковича).
Набагато більш успішним є давньоримський приклад тріумвірату більш ніж двотисячолітньої давності між Цезарем, Помпеєм і Крассом, іменований "Першим тріумвіратом". Тоді особисті політичні амбіції кожного не завадили їм поділити сфери впливу в Римській республіці, що забезпечила відносну політичну стабільність на досить довгий термін. Тим не менш глибокі протиріччя між триумвирами нікуди не поділися, що і призвело Цезаря і Помпея через 10 років до громадянської війни.
Однак повернемося до Гриценка і його можливих партнерів. Теоретично союз Гриценко, Вакарчука і Садового і справді міг би скласти конкуренцію фаворитам президентської гонки Порошенка і Тимошенко. Але далеко не факт, що укладення тріумвірату гарантує його учасникам перемогу, як це малює Балога. Якщо подивитися на опубліковані рейтинги кандидатів в президенти, до речі досить сумнівні, то математичне додавання показників Гриценко, Вакарчука і Садового не гарантує скільки-небудь істотної переваги над лідерами. У той же час далеко не факт, що всі симпатики учасників тріумвірату підтримають схему з президентом Вакарчуком і прем'єром Гриценко. Для виборців Вакарчука Гриценко може здатися тим самим старим обличчям, від якого треба позбавлятися, а не робити його реальним керівником країни при Вакарчуку в ролі "англійської королеви". Та й згода рок-співака на скромну роль "символу" може відштовхнути від нього потенційних виборців. Що стосується Садового, то на нинішньому етапі його всеукраїнські амбіції вже не так яскраві і рейтинги не настільки високі, щоб якось принципово вплинути на ситуацію.
Але найголовніша перешкода на шляху тріумвірату в тріумфатори — це здатність його учасників домовитися між собою. Власне, за Гриценка вже давно закріпився у політичній тусовці імідж слабо договороздатного партнера. Всі його попередні участі у великих політичних проектах традиційно закінчувалися скандальними розривами. Саме тому Анатолій Степанович так і не зібрав під вибори скільки-небудь потужну команду, незважаючи на досить високі рейтинги.
Що ж стосується Вакарчука, то його політична діяльність теж не відрізняється послідовністю. Власне, ця діяльність обмежується "втечею" з парламенту в 2008 р. після року вкрай малопродуктивного з погляду законотворчості "сидіння" в будівлі на Грушевського і нинішніми вкрай розмитими заявами загальнополітичного характеру "за все хороше" на тлі навчання в Стенфорді та інформації про зв'язки з Джорджем Соросом та Віктором Пінчуком. Потрібен зараз Вакарчуку і людям, які за ним стоять, союз з Гриценком і Садовим — велике питання. Садовий ж, на відміну від потенційних партнерів по тріумвірату, має свою синицю в руці у вигляді мерства у Львові і, судячи з останніх років, ніяк не наважиться ризикнути цієї синицею заради всеукраїнського журавля.
Ну а досвід "Канівської четвірки", та й не тільки її, показує, що українські політики навіть після публічного об'єднання абсолютно не соромляться всі перегравати, якщо такий сценарій здається більш привабливим, і серйозними електоральними втратами це для них не обертається.
В сухому залишку маємо дуже обережне, озвучене навіть не особисто Гриценко, пропозицію до Вакарчука і Садовому, на що ті можуть не погодитися, і тоді все це залишиться лише особистою думкою Балоги, а можуть і погодитися, але потім передумати, і тоді всі троє, але більшою мірою Гриценко, будуть виглядати не в кращому світлі, що, втім, мало на що вплине. Варіант же реального створення тріумвірату найменш імовірний з усіх, але навіть він далеко не гарантує учасникам перемоги.
