Перший день Помпео. Попросять США у Зеленського голову Коломойського
Візит Помпео в Україну, запланований на найближчий четвер, 30 січня, може стати визначальним не тільки для майбутньої конференції з безпеки в Мюнхені, на полях якої можлива нова зустріч у Нормандському форматі (у тому числі не виключені і переговори Зеленського з Путіним), але і для непростий внутрішньополітичної ситуації в нашій країні.
В Україні Помпео планує зустрітися з президентом Володимиром Зеленським, міністром закордонних справ україни Вадим Пристайко та міністром оборони Андрієм Загороднюком. Проте однієї лише Україною держсекретар США обмежуватися не збирається - він планує відправитися з Києва до Білорусі, а далі в Узбекистан, Казахстан і Великобританію.
Американська воля до перемоги
Перше місце України в списку євро-азіатського турне Помпео, звичайно ж, не випадково, як не випадково і конфлікт Помпео з журналісткою NPR Мері Келлі, який стався навколо недоречних для держсекретаря питань про нашу країну. Розгляд у зв'язку з можливістю імпічменту Трампа, яке тепер дійшло до Сенату, неабияк турбує Білий дім. Теоретично Дональду Трампу ніщо не заважає балотуватися у разі імпічменту - і, можливо, навіть перемогти - як незалежному кандидату, якщо Республіканська партія відмовиться його підтримати. Втім, останнє навряд чи: будь-яка заміна буде свідомо слабкіше не тільки Трампа, але і демократичного конкурента, а зливати вибори ніхто не хоче.
Це, однак, не скасовує необхідності піар-кампанії, яка могла б якщо не затьмарити скандал з імпічментом, то нівелювати його - зокрема шляхом демонстрації успіхів на зовнішньополітичному поприщі. Так, Трамп приструнив Іран і примусив до торгового світу Китай (підкреслимо: йдеться про медійному полі, тобто про те, що бачить і чує аудиторія), а в Давосі продемонстрував прекрасний імунітет до левачеству від екології. Глава Мінфіну Стівен Мнучин ж, до речі, був настільки прямолінійний, що порадив його живої ікони - "блаженної Греті" - підучитися, перш ніж диктувати уряду США, що робити. Загалом, команда демонструє і розуміння цілей, і волю до перемоги.
Але залишаються незакриті питання. Причому ті з них, які стосуються перспектив імпічменту, - тобто, в певному сенсі, особисті - так чи інакше пов'язані зі стратегічними, тобто визначають курс Вашингтона в міжнародних справах в цілому. І Україна являє собою як раз такий вузол.
Розіграти українську карту
З одного боку, спроби знайти компромат на головного потенційного конкурента Трампа в демократичному таборі Джо Байдена - прямо або побічно, через його сина Хантера - заперечувати безглуздо. З іншого - команді Трампа важливо продемонструвати, що спроби ці пояснюються державними інтересами. Тобто прагненням допомогти союзній державі побудувати прозору і чужу корупції систему влади.
Звідси, до речі, необхідність і в другому сигналі: союзників не шантажують. Іншими словами, торішня літня пауза у виділенні військової допомоги Україні була технічної і, що б не говорили демократи, військово-технічне співробітництво розвивається ударними темпами. Не випадково серед тих, з ким Помпео зустрічається у Києві міністр оборони Андрій Загороднюк. І не виключено, що наслідком цієї зустрічі стане анонс нової поставки катерів, протитанкових, а то і зенітних (навряд чи, але мало) комплексів.
Правда, останнім часом Україна виглядає далеко не такою однозначною союзником США, як раніше, а явний східний крен політики України напередодні американських виборів Трампу, зрозуміло, зовсім не потрібен. Тому в Києві Помпео доведеться докласти певні зусилля для збереження України в проамериканської політичної колії.
Тим часом українську владу продовжує штормити з-за постійних інтриг, а єдиною відверто прозахідну частиною в ній залишається група умовних "соросят" - молодих реформаторів в особі прем'єра Олексія Гончарука і деяких близьких йому міністрів. Проти них активно інтригує група олігарха Ігоря Коломойського, що не так давно - після оприлюднення скандальних плівок Гончарука" - ледь не призвело до відставки Кабміну.
До того ж якраз до візиту Помпео в Україні розгойдують новий політичний скандал. Директор НАБУ Артем Ситник, вважається американським ставлеником (чиє реноме, правда, в очах американців, а особливо республіканців, неабияк зіпсувалось рішенням суду про визнання директора НАБУ винним у скоєнні корупційного правопорушення та скандалом навколо екс-посла США Марі Йованович) почав відкрите протистояння з міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим. У цьому Ситнику активно допомагають давні союзники з Центру протидії корупції на чолі з Віталієм Шабуниным, які почали розганяти в ЗМІ історію про те, що Аваков в союзі з Коломойським отримують в країні все більше впливу, використовуючи для боротьби з політичними конкурентами, в першу чергу "соросятами", не самі чесні методи, які є в арсеналі силових структур.
Паралельно в оточенні президента посилюється вважається проросійською група радника Андрія Зеленського Єрмака, який замкнув на собі зовнішньополітичні питання і в першу чергу переговори з Росією (в нормандському форматі і без нього) з врегулювання ситуації на Донбасі. Єрмаку багато протиставляють главу Офісу президента Андрія Богдана, який останнім часом пішов у тінь, але в теж час має серйозний вплив на суди, зберігаючи, до того ж, свої давні стосунки з Коломойським. З Богданом і Коломойським пов'язують і екс-регіонала Андрія Портнова, який хоч і не займає ніякої формальної посади у владі (подейкують, через свою токсичність), тим не менш, продовжує впливати на події в країні, в тому числі і завдяки зв'язкам з донедавна директором ДБР Романом Трубою. Останній хоч і був звільнений Зеленським після закону про "перезавантаження" ДБР, своє звільнення оскаржує в судах і, враховуючи юридичну колізію, яка має місце в законодавстві про бюро, можливо, ще не сказав свого останнього слова.
Що скаже Помпео
Що б весь цей хаотичний клубок конфліктів та інтересів продовжував хоч якось котитися в американському напрямі, Помпео під час візиту в Україну доведеться спробувати збільшити вагу проамериканського крила з "соросят". Так що крім стандартних запевнень державі Україна американської підтримки Помпео, швидше за все, окремо дасть сигнал про підтримку молодих реформаторів з Кабміну, даючи їх численним супротивникам зрозуміти, хто тут користується заступництвом Вашингтона.
Ще один сигнал, з яким в Київ прибуде Помпео, буде носити антикорупційний забарвлення, і він цілком може виявитися безпосередньо пов'язаний з фігурою Коломойського. Власне, у американців є всі підстави поцікавитися, наскільки успішно в Україні триває боротьба з корупцією після зміни влади. І тут похвалитися Зеленському і його соратникам буде особливо нічим. Те, що новий уряд нібито хабарів не бере, - це, звичайно, добре, але потрібні хоч якісь результати по антикорупційних розслідувань. І ні для кого не секрет, що у США є всі підстави вимагати від українських антикорупційних органів звернути особливу увагу на фігуру Коломойського, до якого у американського ФБР є свої питання. Ну а усунення Коломойського з активного політичного порядку денного може виявитися дуже корисним не тільки як антикорупційний успіх, але і в світі незмінності курсу України на США.
Помпео, звичайно, був правий, коли кричав журналістці, що, мовляв, американцям Україна до лампочки. Але не до лампочки становище нашої країни, яке приносить користь США. І тут ми від "гібридних" меседжів для внутрішнього і зовнішнього використання переходимо до суто зовнішнім. Причин припускати, що Помпео буде схиляти Банкову до прискореної капітуляції, в нинішніх обставинах немає. Враховуючи напружені відносини Вашингтона з нормандських "арбітрами" в Берліні та Парижі, навряд чи варто очікувати, що Держдеп стане "зливати" Україну. А ось схиляння до подальшого миротворчості ймовірно, але з метою демонстрації того, що Німеччина і Франція вирішили підіграти путінської команди. Грубо кажучи, особливих причин переживати у нас не буде до того моменту, коли Німеччина відмовиться від "Північного потоку-2", або зрозуміє компроміс, який влаштує Білий дім. Не випадково напередодні європейського турне Помпео до Москви вирушили Маркус Зедер, прем'єр Баварії, і Вольфганг Ішингер, голова Мюнхенської конференції з питань безпеки. Схема розмінів повинна включати щонайменше Україну, Іран, Сирію, Лівію та імпорт вуглеводнів до Європи. А комбінація такого роду - справа не швидка, якщо взагалі здійсненне.
У той же час у Вашингтона в цих торгах може опинитися ще один козир - Білорусь. Олександр Лукашенко робить титанічні зусилля, щоб уникнути надмірної інтеграції з РФ. І зовсім не випадково, що з Києва Помпео відразу відправиться в Мінськ. Так що здоровий глузд підказує: віддавати Москві перший і допомагати утриматися другого не цілком логічно. Більше того, беручи до уваги параліч нафтопроводу "Дружба", можна сказати, що східноєвропейський напрям стає для російських вуглеводнів все більш важкою, і в цих обставинах Вашингтону вигідніше почати обговорення питань, пов'язаних з роботою цієї "мембрани" - на перспективу.
Тут варто згадати ще один момент: згортання формату "Волкер-Сурков". Зважаючи відставки першого, ймовірної відставки другого і відсутності видимого прагнення сторін спілкуватися на рівні спецпредставників, США і Росія фактично залишаються без особливого каналу комунікації по Україні. Так що на тлі все більшого зближення Парижа і Берліна з Москвою цілком можна допустити, що Помпео підтримає ініціативу Зеленського з перекроювання Мінського формату. Тим більше що за Дмитра Козака, якщо він дійсно змінить Суркова в якості куратора українського питання, цей варіант видається можливим. А стало бути, не зайве опрацювати і варіанти такої трансформації.
Зрештою, історія успішного "умиротворення" Путіна на Донбасі шляхом поступок з боку України, готовність до яких вже давно демонструють Зеленський і Єрмак, може бути цілком в інтересах Вашингтона, але тільки за однієї умови - роль головного миротворця має належати Трампу, а ні в якому разі не Меркель з Макроном.
