Зірку Патріарху. Як Тимошенко і Садовий вибили Філарету звання героя України

Власне, президентського указу про нагородження Філарета поки немає, але рішення про це глава держави вже прийняв, про що спішно розповів українцям через "Твіттер". Мовляв, тієї міри, "якої можна виміряти внесок Патріарха Філарета в боротьбу за власну помісну церкву" ще не придумано, він є і залишається духовним лідером української церкви, духовним лідером українського народу", але рішення присвоїти йому звання Героя України вже прийнято.

Народ відреагував на цю новину досить неоднозначно. Деякі президента цілком підтримали, мовляв, патріарх точно заслужив цю високу нагороду. Інші в цілому не проти нагородження, але жалкують, що звання Героя України свого часу було дискредитоване присвоєнням його сумнівним особам начебто Посух, Звягільських та ін. Тут, до речі, варто обмовитися, що нагородження Філарета кілька вибивається з порошенківському тренда. Чинний президент, нагадаємо, званням героя до цього нагороджував виключно людей, які відзначилися в боротьбі з російською агресією і більшість посмертно.

Проте громадян, які шукають "зраду" скрізь, де це можливо, і там, де її і в помині бути не повинно, угледіли її у нагородженні Філарета. Мовляв, "Христа нагородити рука здригнулася", "коли ж вже буде канонізація самого Порошенка як рівноапостольного князя Володимира та його бабці княгині Ольги", "а звання лейтенанта КДБ Філарету теж президентським указом присвоять" та інші жарти і кпини.

Останні жарти залишимо на совісті "зрадофилов". Як би хто не ставився до особистості Філарета, масштаб його вкладу в створення української помісної православної церкви заперечувати неможливо. Як неможливо заперечувати і те, що адаптована під реалії незалежної України золота зірка "героя Радянського союзу" - нагорода як мінімум спірна.

Нас в цій історії цікаво дещо інше. Домігшись створення помісної православної церкви, президент Порошенко поставив своїх конкурентів у боротьбі за президентське крісло з націонал-патріотичного табору у вкрай неприємне становище. Якщо з Бойком, Вілкулом та іншими добкиными-мураевыми все гранично зрозуміло - для них отримання Томосу - це поглиблення розколу і відхід від "благодатного московського православ'я" - то Тимошенко, Гриценко, Садовий, Ляшко і їм подібні ні лаяти, ні ігнорувати таке епохальна подія не могли ніяк, щоб не виглядати "московськими зозулями". Але беручи участь у загальне тріумфування з приводу Томосу, вони волею-неволею лили воду на млин свого заклятого опонента, визнаючи заслугу Порошенко у створенні автокефальної церкви.

Тим не менш вони знайшли досить витончений вихід з цього становища, щоб "і ніг не намочити, і качечку зловити". Всі ці політики практично під копірку почали дякувати за отримання Томосу в першу чергу Філарета, у другу - Варфоломія, і трохи менше - Макарія. Мовляв, ось кому потрібно бути вдячними за створення незалежної канонічної церкви. А про роль Порошенко ні слова. При цьому все це звучало як якийсь натяк, що Петро Олексійович привласнює собі лаври справжнього героя, свідомо засунувши патріарха на задній план.

"Від усього серця висловлюю величезну подяку Вселенському патріарху Варфоломію, патріарху Філарету за їх роботу, за силу та мужність! Це ті люди, які вже стали частиною великої історії!" - написала, наприклад, Юлія Тимошенко, як ніби президента України у всій цій історії просто не було.

А ось що написав з нагоди отримання Томосу Анатолій Гриценко: "На тлі інших перед софітами і камерами, на моє переконання, особливої подяки і поваги заслуговує Патріарх Філарет. Він доклав більше зусиль, витримки і мудрості, щоб Православна Церква України відбулася".

Кілька більш відвертим виявився ревний греко-католик Андрій Садовий: "Мої думки зараз про тих, кого немає на численних урочистих фотографіях зі Стамбула. Патріарх Філарет і Митрополит Макарій своїм життям показали, що за свої переконання варто боротися до кінця, яким би сильним не було опір. У травні на День міста ми традиційно надаємо звання почесних громадян Львова. В цьому році виступлю з ініціативою надання цього статусу Патріархові Філарету і Митрополиту Макарію. Також хочу висловити подяку Главі УГКЦ Блаженнішому Святославу за мудрість і підтримку наших православних братів".

Ну і наостанок кілька ініціатив та привітань від радикала Олега Ляшка: "Перейменувати вулиці на честь Варфоломія і Філарета! День отримання Томосу про автокефалію Православної Церкви в Україні вже увійшов в історію як день відновлення справедливості. Адже Русь хрестилась саме в Києві. Але справедливо буде увічнити в історії ще й тих людей, які наблизили цей святий день. Це виразно Вселенський патріарх Варфоломій і Святіший Патріарх Філарет. Найкращим нагадуванням про великій справі, яку зробили ці люди, буде перейменування вулиць у Києві в їх честь. Закликаю Київраду розглянути це питання на найближчій сесії".

Як бачимо, скрізь відчувається натяк, що з Філаретом надійшли кілька негарно і несправедливо, і явний намір цю несправедливість виправити. І перейменувати вулиці, і почесним громадянином Львова зробити, ну або хоча б просто розсипатися в комплимантах.

На Банковій все це, зрозуміло, бачили і розуміли, що потрібно робити свій хід. І таким ходом стало рішення і присвоєння Філарету звання героя. Державні нагороди - прерогатива виключно президента, а на тлі найвищої нагороди країни всі ініціативи про вулицях і почесному громадянство виглядають дріб'язково. Ну, а натяки на несправедливість з боку Порошенка розтанули як дим.

Складно сказати, наскільки потрібна і важлива для Філарета як духовної особи світська нагорода від держави, але заслугу в тому, що він отримає зірку Героя, цілком можуть розділити з Порошенком і Тимошенко, і Садовий, і Ляшко з Гриценком. Багато в чому саме вони "вибили" для патріарха вищу державну нагороду.