Perpetuum Mobile. Чому Америка може багато жити в борг, а Україна-ні
Це сталося після того, як держборг перевищив $20 трлн. Сума жахлива для розуміння, особливо травмує психіку жителів країн, що розвиваються. Досить сказати, що Україні довелося б працювати 200 років, щоб зібрати таку суму, віддаючи при цьому весь свій річний ВВП.
Експерти вже щосили заговорили про перевищення чергового психологічного порогу: якщо б президент США Дональд Трамп не підписав закон про збільшення максимальної планки держборгу, Америці довелося б оголосити технічний дефолт, а її рейтингові позиції могли бути суттєво відкориговані. Щоб цього не сталося, Конгрес підвищив стелю запозичень, прийнявши 7 вересня 2017 р. відповідний закон, який президент і підписав. Нагадаємо, з березня поточного року американський борг був заморожений на позначці $19,84 трлн і міністерство фінансів зробило воістину титанічних зусиль, щоб вписати витрати бюджету наявні доходи без залучення нових позик. Але Атлантика, мабуть, розгнівана екологічним волюнтаризмом чинного президента США, в особі ураганів "Харві" і "Ірма" мала на цей рахунок свою думку: в скарбниці треба було терміново знайти $15 млрд на першочергову допомогу постраждалим і поріг запозичень вирішили тимчасово, до 8 грудня 2017-го, підвищити. Хоча ми прекрасно знаємо, що, коли мова заходить про борги, немає нічого більш постійного, ніж тимчасове відстрочення.
Подолання психологічної позначки величини боргу США викликало невротичні реакції у решти світової економіки. Хоча варто зауважити, що подібні рефлексії вже давно набули форму стійких комплексів і фобій. Світ ніби розділився на два табори — прихильників і супротивників зростання американського боргу. Перші зауваження щодо його критичної величини кажуть, що, мовляв, все відносно, тому $20 трлн для США — це як 200 млрд для середньозваженої країни ("подивіться, який у американців здоровенний ВВП"). Другі резонно зауважують, що вся світова економіка зациклена на долар, а система заощаджень і резервів — на казначейські облігації США, тому поява фінансової бульбашки розміром із земну кулю загрожує великий бада-бум.
Законодавчий відлік боргу США починається з 14-ої поправки до Конституції, четвертий розділ якої говорить: "Правомірність державного боргу Сполучених Штатів, санкціонованого законом, включаючи борги, зроблені для виплати пенсій і нагород за службу при придушенні заколоту чи повстання, не ставиться під сумнів".
Перший системний стрибок американських боргів стався під час Першої світової війни, що було зумовлено суттєвими витратами на оборону. Потім в століття джазу, названий так Френсісом Скоттом Фицджеральдом, тобто з початку 20-х і до початку 30-х років минулого століття, зовнішні борги істотно скоротилися. Президент Гувер вирішив ще більше збалансувати бюджет за рахунок скорочення витрат і зовнішніх запозичень, в результаті чого американська економіка пірнула в епоху великої депресії, яка була подолана президентом Рузвельтом за рахунок постійного збільшення зовнішніх боргів і напрями позикових ресурсів на великі інфраструктурні проекти.
Системний стрибок рівня боргу стався починаючи з 1970-х, коли ВВП країни вперше в історії перевищив $1 трлн. Саме в цей період було організовано Ямайська валютна система (1976-1978 рр..), яка остаточно поховала Бреттон-Вудську валютну систему з її золотим стандартом і жорсткими курсовими паритетами (знову ж таки через золото) і проголосила ринкове курсоутворення, яке насправді вилилося в світову гегемонію долара. Відтепер США отримали можливість не тільки заробляти на сеньораже від декількох десятків до сотень мільярдів (дохід від випуску готівкових грошей, 2/3 доларової емісії надходить в треті країни), але й активно залучати позикові ресурси шляхом випуску казначейських зобов'язань, які стали універсальним резервним інструментом для десятків країн і всієї світової фінансової системи.
Повільно і сумно нарощувати свій ВВП відтепер це доля кого завгодно, але тільки не США.
По суті, американці винайшли вічний фінансовий двигун, який дозволяє безразмерно мультиплікувати параметри своєї економіки. Саме завдяки боргова накачуванні ВВП США почав своє стрімке зростання, особливо в період останніх трьох десятиліть: з 1980 по 2008 рр. Боргова компонент став одним із ключових факторів американського економічного дива. По суті, весь розвивається (і не тільки) світ працював на те, щоб американці здійснили свою American Dream.
Найбільшими кредиторами США, купують його боргові зобов'язання (казначейські облігації) стали Японія і Китай, які влаштували з американцями своєрідний "договірняк": ви купуєте наші товари і повільно, але впевнено руйнуєте свою промисловість (прикладом чого - "мертвий" Детройт), а ми купуємо ваші боргові зобов'язання. Непоганий обмін. Сумарно ці дві країни вклали понад $2,2 трлн американські борги. У двадцятці найбільших власників казначейських зобов'язань США також такі країни як Бельгія, Бразилія, Швейцарія, Великобританія, країни ОПЕК, Люксембург, Індія, а також офшорні фінансові центри, розташовані на різних "офшорних" островах. Останні, володіють облігаціями на $315 млрд.
Старт моделі, трансформує борг розмір ВВП, було дано під час президентства Рейгана, коли він виріс на $1,69 млрд, склавши 52% ВВП. Секрет успіху "рейганоміки", як виявилось, лежав в умінні нарощувати борги. У часи Клінтона процес збільшення боргу вдалося трохи пригальмувати, але реформа охорони здоров'я при Бараку Обамі укупі з наслідками фінансової кризи 2008 р. призвели до того, що саме в минуле президентство "перетворювач" суми боргу розмір ВВП остаточно зламався: борг зріс майже на $10 трлн, до 106% ВВП. І тепер ця модель більше схожа на зливний бачок з прохудившимися прокладками: економіка продовжує рости на той обсяг фінансової води", яку в неї вливають, але затримати її в собі для більш динамічного зростання вже не в силах.
Дане твердження особливо яскраво видно при аналізі приросту держборгу США в порівнянні з темпами приросту ВВП за три десятиріччя (1980-1990; 1990-2000; 2000-2010) і період з 2011-го по 2016 рр. найвищі темпи приросту ВВП були зафіксовані в 1980-1990 рр. (111%), при цьому збільшення держборгу склало 253%. Ситуацію вдалося дещо вирівняти при президентові Клінтоні, темпи зростання боргу та ВВП майже збіглися — 76 і 72% відповідно. Максимальний розрив між динамікою ВВП і боргом виник у період з 2000-го по 2010 рр.: ВВП зріс на 46%, а борг — на 140%, що і стало спусковим гачком глобальної фінансової кризи 2008 р.
Саме тому вся президентська риторика Трампа була побудована на важливості повернення США колишньої економічної величі, насамперед у реальному секторі економіки, а також на необхідності секвестру тих соціальних проектів, на які просто немає реальних доходів в бюджет (Обамакэр).
У вічному фінансовому двигуні, як не дивно, є і фінансове тертя, внаслідок чого Perpetuum Mobile тут також неможливий, як і в механіці. "Злам" моделі намітився в 2012 р., коли держборг вперше перевищив річний ВВП країни. В якості прискорювача тут виступив глобальна фінансова криза 2008 р., коли фінансова пожежа була згашена за рахунок політики кількісного пом'якшення ФРС, а по суті залитий мегатоннами "фінансової води".
Багато дослідників звернули увагу, що обсяг емісії долара і боргових цінних паперів США вже давно перейшов у гиперактивную фазу, яку деякі футурологи іменують фінансової сингулярністю. Сам термін перекладається з латинської як "єдиний", "особливий". Фінансова сингулярність, створена в США, вже не інтерпретується в умовах реального світу, адже виникла модель не відповідає тому зліпком реального сектора економіки, який є на даний момент. Її вплив на решту світу може бути дуже руйнівним, адже вона порушує фундаментальну симетрію базових параметрів світової економіки і повністю спотворює механізм міжнародного еквівалентного обміну. Зате дозволяє США знімати будь-які бюджетні обмеження.
По суті, ми стали свідками появи в світовій фінансовій системі великої чорної діри, де в ролі її генератора виступає американський друкарський верстат. Згадаймо фізичний опис чорної діри: на якомусь етапі "спостерігач" ще може вирватися з-під її впливу, але настає момент, коли за певним горизонтом подій зробити це вже неможливо. Повертаючись до економіки, якщо найбільша країна світу порушує принцип еквівалентності економічного обміну і знімає бюджетні обмеження, вона стає економічним антагоністом для решти світу і джерелом перманентних криз.
Можливо, тому МВФ у своїй доповіді у червні 2017-го закликав банки звернути увагу на необхідність розвитку ринку криптовалют як однієї з основ майбутнього финтеха, який зможе повністю змінити ландшафт фінансових послуг, розмити межі руху капіталу і кардинально змінити регуляторні функції держави.
Як відомо, базові кріптовалюти функціонують на основі технології блокчейн, яка представляє з себе ланцюжок безперервно зростаючих і підтверджених транзакцій, що складаються, у свою чергу, з блоків, що несуть інформацію про власника грошових одиниць ("цифрових монет"). Таким чином, випуск криптовалют неможливо використовувати для непродуктивною емісії грошової маси і покриття бюджетного дефіциту: система блокчейн розростається в міру залучення в неї нових учасників.
Але все це відбудеться не раніше ніж створення в США необхідних компенсаторів, адже ніхто так не захищає свої національні інтереси, як американці.
Іншими словами, поки сонце знову зійде над Детройтом, США, використовуючи свої міжнародні зв'язки, будуть всіляко гальмувати розвиток ринку криптовалют в тих масштабах, які загрожують гегемонії долара. До речі, такі країни, як РФ (випуск біт-карбованці) та Іран, вже готові приступити до створення своїх цифрових валют для мінімізації доларової залежності національних економік. Китай і Японія теж найближчим часом спробують віддати кінці від американського фінансового причалу.
Що стосується України, то ми, напевно, більше інших країн страждаємо від несиметричного обміну, породженого існуючої фінансової моделлю, заточеною на долар: курс гривні за паритетом купівельної спроможності має на сьогодні складати приблизно 7-8 грн/$, при цьому номінальний обмінний курс нашої національної валюти зафіксований на позначці 26 грн/$. 18 грн — це той податок, який кожен українець платить США при купівлі одного долара. І буде платити, поки що діюча модель світової фінансової системи спотворює паритетний обмін.