Переговори з ОРДЛО та коронавірус. Коли Зеленський поїде до Путіна за парочкою мільярдів
Проблема прямих переговорів навіть не в тому, що таким чином Україна власними руками легітимізує гібридні окупаційні режими на Донбасі. Вже немає сумнівів, що прямі переговори - це тільки початок процесу здачі національних інтересів. Далі все буде куди більше шкоди вони можуть завдати.
Отже, за опублікованими документами, підписаних екс-президентом Леонідом Кучмою, при тристоронньої контактній групі створюється якийсь "Консультативна рада", який буде формуватися з 10 представників України, 10 "делегатів" від ОРДЛО, плюс по одній людині з правом дорадчого голосу від Росії, Франції та Німеччини (якщо останні три держави погодяться таких учасників направити). Неважко здогадатися, що ці три делегати, якщо такі в принципі з'являться, будуть носити виключно декоративну функцію, щоб надати Консультативній раді ілюзію широкого міжнародного представництва.
Головним завданням "ради" визначено "здійснення діалогу, консультацій та вироблення пропозицій щодо проектів політичних і правових рішень щодо врегулювання конфлікту у відповідності з Комплексом заходів, в тому числі і щодо проведення виборів у ОРДЛО". Рішення "Ради" будуть прийматися трьома чвертями голосів від встановленої чисельності, тобто від 20 осіб, і будуть носити рекомендаційний характер. "Рада" планує засідати в Мінську не рідше одного разу на два тижні, випереджаючи переговори в рамках тристоронньої контактної групи.
Хто саме буде представляти в цьому органі Україну і ОРДЛО, ще належить вирішити, але щось підказує, що від нашої держави переговори з колаборантами візьме на себе головний прихильник "діалогу" з сепаратистами, вчора "опущений на підлогу" під час презентації своєї платформи для такого діалогу Сергій Сивохо. Недарма його "мирні ініціативи" так посилено розкручуються останнім часом. Втім, судячи з кількості голосів, необхідних для успішного зливання інтересів України в рамках створеного "ради", туди досить відправити всього п'ять людей, які солідарні з позицією Сивохо, а решта п'ять погоди вже не зроблять, і "Рада" буде справно штампувати мирні прокламації, прийняті трьома чвертями членів "Ради", демонструючи, таким чином, братську любов української держави до людей, які привели в Україну російські таки з "бурятськими" визволителями на броні. Ці меседжі потім можна буде постійно ретранслювати в проросійськи орієнтованих ЗМІ, яких в Україні на сьомому році війни більш ніж достатньо. І українське суспільство буде потихеньку звикати, що капітуляція - це не страшно. Як мінімум та частина суспільства, яка ще не звикла до відчуття швидкої констатації нашої поразки у війні з Росією.
Час для остаточного оформлення Зеленським капітуляції, до речі, обрано дуже вдало. Пандемія коронавіруса і насувається з-за неї світова економічна криза стануть чудовим фоном, на якому повернення "блудного брата" в обійми Кремля може пройти з мінімальними супутніми втратами. І Україна, як ми бачимо в останні дні, мчить у напрямку Росії з прискореним темпом.
Вже прийнято принципове рішення дати воду в Крим, закон про мову вже в черзі на перегляд, а то й на ліквідацію, прямі переговори з терористами де-факто вже йдуть, а де-юре вже оформлені всі потрібні папірці, закон про референдум, який дозволить внести в Конституцію будь "особливий статус", який попросить Путін через своїх маріонеток в "Консультативній раді". При цьому вся країна скуповує гречку готуючись до смертельної епідемії, всякі масові акції майже заборонені, парламентарії працюватимуть без журналістів в кулуарах тощо.
Тим часом насувається глобальна економічна криза, в умовах якого перед і без того слабенький українською економікою замаячив дефолт, якого, крім іншого, вже давно прагнуть досить впливові українські гравці. Єдина надія для України сьогодні - отримання чергового траншу міжнародного валютного фонду, але в умовах, що склалися ризик того, що ніяких грошей від МВФ ми не отримаємо, вкрай великий. До цього може призвести як світова фінансова криза, так і дії нового українського уряду і Верховної Ради, які ніколи особливо і не прагнули виконувати вимоги фонду, а тепер в такому розвитку подій прямо зацікавлена підсилила свій вплив в українській владі Росія.
Якщо в травні, як того очікує новий міністр фінансів Ігор Уманський, грошей від МВФ не буде, то Зеленський опиниться у вкрай скрутному становищі, і допомогти йому зможе тільки Путін. З Януковичем ми таке вже бачили в 2013-м. Тоді Віктор Федорович розжився в Сочі трьома позиченими мільярдами в обмін на відмову від євроінтеграції. Зеленському, враховуючи усложнившуюся обстановку, так багато, швидше за все, вже не дадуть, обмежаться мільярдами, отак, двома і обіцянками потім дати більше. Але щось підказує, що Володимир Олександрович не погребує цим скромним кредитом і необхідністю злитися з Путіним в братському примирливому поцілунку.
