"Партія компромісу" проти "партії війни до перемоги". Що відбувається в оточенні Зеленського

Що більше ми отримуємо західної зброї, то помітніше змінюється риторика влади. Стало менше критики на адресу НАТО і більше слів про готовність до затяжної війни. Але водночас змінюється співвідношення сил усередині владної команди. Послаблюються позиції умовної "партії компромісу" та зміцнюються — "партії війни до перемоги".

Чому обурився Вашингтон

Це яскраво виявилося в останніх заявах секретаря РНБО Олексія Данілова. В інтерв'ю liga.net він гнівно висловився про "діячів, які розповідають, що у нас щодня 200, 300 і більше людей на фронті [гинуть]. Дехто взагалі про 1000 заявив. У них немає можливості отримати таку інформацію".

Тут очевидним є випад на адресу глави української делегації на переговорах з Росією Давида Арахамії. 15 червня, виступаючи у Вашингтоні, Арахамія заявив, що щодня на Донбасі гине або отримує поранення до 1000 українських солдатів.

"Потрібно відповідати за свої слова. І коли йдеться про загиблих, такого робити в жодному разі не можна. Цим не можна жонглювати. Це не кеглі і не цирк. Це життя людей", — наголосив Данілов.

Також він дуже різко висловився про радника керівника ОП Михайла Подоляка, який 13 червня оголосив: "Щоб закінчити війну та викинути Росію з України, нам потрібен паритет важкої зброї: 1000 гаубиць калібру 155 мм; 300 ракетних систем залпового вогню (РСЗВ); 500 танків; 2000 одиниць бронетехніки; 1000 дронів. 15 червня у Брюсселі буде зустріч Контактної групи міністрів оборони. Очікуємо на рішення".

"Я не розумію, чому він робить такі заяви. Він представник Генштабу? Я його бачив тільки на пеньках у Януковича. Не розумію, з якого переляку він зараз голос армії", — обурився Данілов. На його думку, такі теми мають право порушувати лише головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, начальник Генштабу ЗСУ Сергій Шаптала та міністр оборони Олексій Резніков.

Звичайно, Данілов має власні причини обурюватися заявами Арахамії та Подоляка. Але щоб винести це своє невдоволення на публіку, були потрібні якісь додаткові мотиви. Неважко здогадатись, що таким мотивом стало обурення американських партнерів.

Заява Подоляка вже викликала негативну публічну реакцію Пентагону. 15 червня на брифінгу в Брюсселі міністр оборони США Ллойд Остін і голова Об'єднаного комітету начальників штабів генерал Марк Міллі з неприхованим подивом вислухали питання, в якому згадувалося, що "Україна публічно запросила довгий список озброєнь, включаючи 1000 гаубиць, 500 танків і 300 РСЗВ" (це саме ті цифри, які озвучив Подоляк), і висловлювалося побоювання, що Україні дають "надто мало і надто пізно".

"Я не знаю, що ви маєте на увазі, але я розмовляв з генералом Залужним, і ми отримали списки. Це офіційні запити їх міністерства оборони. Вони запросили 10 артилерійських дивізіонів; було доставлено 12 артилерійських дивізіонів. Знову ж таки, я б сказав, 97 тисяч протитанкових систем, це більше протитанкових комплексів, ніж танків у світі, вони просили 200 танків, вони отримали 237 танків, запросили 100 БМП, у них більше 300. Ми поставили, грубо кажучи, близько 1600 зенітно-ракетних комплексів і близько 60 тисяч снарядів для систем ППО. Коли я говорю "ми", я маю на увазі міжнародне співтовариство", — повідомив генерал Міллі.

Міністр Остін додав: "Ми щойно провели час" з міністром Резніковим "у сусідній кімнаті і покроково з'ясували, що їм потрібно в цій битві. Тому ми впевнені, що докладаємо всіх зусиль, щоб дати їм те, що вони вважають за важливе".

Можна зрозуміти обурення Вашингтона. Невідомо хто (а для американців Подоляк — це саме невідомо хто) через голову міністра Резнікова та генерала Залужного озвучує претензії до Пентагону та взагалі до всієї антипутінської коаліції. Очевидно, аналогічну реакцію викликала й заява Арахамії про українські втрати. Усі розуміють, що риторика на кшталт "Америка нам не допомагає, наша армія зазнає величезних втрат" може бути підготовкою громадської думки (і в Україні, і на Заході) до необхідності компромісу з Путіним. Арахамія у своєму скандальному виступі у Вашингтоні прямо заявив, що війна має закінчитися "компромісом".

Відступ Єрмака

Арахамія — представник "партії компромісу", лідером якої в оточенні Володимира Зеленського можна вважати керівника ОП Андрія Єрмака. До цієї ж партії належать найбільш медіа-активні радники Єрмака Михайло Подоляк та Олексій Арестович, а також міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. Аж донедавна ці діячі змагалися в принизливих висловлюваннях на адресу НАТО. Кулеба: "НАТО як інституція за цей час нічого не зробило" для України. Арестович: "Лідери тих країн, які в НАТО зараз, оцінюють його інакше, ніж українці, які розмріялися про НАТО". Подоляк: "НАТО взагалі боїться, адже ми зрозуміли, що НАТО — це альянс для Голлівуду, це гарний бренд. Вони проводять саміти, на яких хвалять себе, вішають медальки за теоретичні рішення". Ну-ну, саме на такому саміті виступатиме Зеленський наступного тижня.

Кампанія критики на адресу НАТО була розгорнута Офісом президента ще у березні. Вона стала частиною підготовки суспільства до "компромісу", про який домовлялася у Стамбулі наша делегація на чолі з Арахамією (її членом є Подоляк). Одночасно Арестович спокушав суспільство обіцянками швидкого закінчення війни. 14 березня він розповідав, що не пізніше початку травня буде мирна угода, а може і набагато швидше: "Зараз "вилка". Або протягом тижня-двох буде мирна угода з відведенням військ. Або спроба десь наскрести цих умовних сирійців і кинути на другий раунд. Але після того, як ми і їх перемелимо в середині квітня, до кінця квітня буде договір".

"Партії компромісу" протистоїть "партія війни до перемоги". До неї можна віднести і секретаря РНБО Данілова, і міністра оборони Резнікова, який перебуває у постійному контакті з Пентагоном. Відмінна риса цієї "партії" — позитивні висловлювання на адресу НАТО. Резніков 15-16 червня взяв участь у засіданні у Брюсселі Контактної групи з питань оборони України, після чого похвалився: "Мав можливість обговорити з партнерами "НАТО де-факто". Радий, що колеги підтвердили, що Україна де-факто вже член цієї сім'ї". А Данілов, коментуючи результати цього засідання, наголосив, що ми маємо бути вдячні за допомогу. "Нам треба поставити собі запитання: а хто нам що зобов'язаний? — зазначив він. — Якби наша країна була членом НАТО, була б зовсім інша розмова".

Перший публічний випад на адресу конкуруючої "партії" Данілов зробив ще місяць тому. "Ті люди, які кажуть, що війна закінчиться у травні або через тиждень — легковажні. Це дуже важкий і багатокомпонентний процес, а допомога наших партнерів зброєю є ключовим на сьогодні моментом визначення ситуації", — заявив він в інтерв'ю nv.ua. Наприкінці травня він знову натякнув на Арестовича: "Я вважаю, ті люди, які говорили, що війна дуже скоро закінчиться, що ми вже перемогли, що у квітні святкуватимемо, — говорили небезпечну річ. На превеликий жаль, війна ще триватиме, і нам для перемоги багато треба зробити".

І ось тепер він виступив уже проти важчих фігур, ніж Арестович, — проти Подоляка та Арахамії. З'явилися навіть оцінки, що, мабуть, Данілов готується до відставки, коли він на таке наважився. Але ситуація, мабуть, інша. Данилов наважився тому, що завдяки західній військовій допомозі ідея компромісу з Путіним втратила актуальність. І це видно насамперед з того, як змінилася риторика Зеленського. Так, 15 червня він заявив у розмові з президентом США Джо Байденом: "Ми маємо перемогти у цій війні та повернути наші окуповані території. Це буде наша спільна перемога".

І з цією новою реальністю змушений змиритися Єрмак. 20 червня вийшло інтерв'ю lb.ua. "З нашого боку компромісів точно не буде", — пообіцяв він. Журналісти йому не повірили і поставили уточнююче питання щодо, наприклад, такого компромісу, як відмова від курсу на вступ до НАТО: "В березні-квітні предметом переговорів між Україною і Росією був нейтральний статус і наша відмова від членства в НАТО. Зараз ці опції вже неактуальні?"

"Я б взагалі не говорив про те, що це питання якось обговорювалося на офіційному рівні", — відповів Єрмак. Йому заперечили: "Про це публічно говорили члени нашої делегації". Єрмак спробував спростувати: "Скоріше йшлося про надто вільні інтерпретації коментарів учасників делегації. Я би так сказав".

Неважко перевірити, як було насправді, прочитавши повідомлення на офіційному сайті президента за 29 березня про підсумки українсько-російських переговорів у Стамбулі. Там йдеться, що Україна згодна "фактично зафіксувати сьогоднішній статус позаблокової та без'ядерної держави постійного нейтралітету" і "візьме на себе зобов'язання не розміщувати на своїй території іноземні військові бази, іноземні військові контингенти, не вступати у військово-політичні союзи, а проведення військових навчань на території України буде можливо за згодою країн-гарантів" (тобто лише за згодою Росії як країни-гаранта).

Звичайно, це не означає, що одна "партія" перемогла, а інша "капітулювала". Єрмак залишається впливовим представником президентської команди, і Арахамія нікуди не подінеться, та й Подоляк із Арестовичем, мабуть, теж. Але ідея компромісу з Путіним поки що програла. Головна заслуга в цьому наших Збройних Сил, а також західної військової допомоги, за яку ми повинні дякувати передусім Джо Байдену та британському прем'єру Борису Джонсону.

Можна припустити, що функціонал Єрмака тепер дещо звузиться, принаймні ОП не лізтиме до компетенції Міноборони, головнокомандувача та Генштабу ЗСУ. І можна сподіватися, що Арахамія та спікери ОП тепер будуть скромнішими і перестануть говорити про те, про що військові просять помовчати.