Інша теорія ігор. Чому пошуки компромісу провокують агресію Путіна
1. З квітня 2014 року країни Заходу і Україна намагаються домовитися з Російською Федерацією, як вирішити без великої війни конфлікт між Україною і Росією, викликаний захопленням Криму і вторгненням російських військ на Схід України в Луганську і Донецьку області. Ситуація ускладнюється тим, що Російська Федерація не визнає, що її війська в тій чи іншій формі беруть участь у бойових діях на Сході України.
2. У громадській думці Заходу і українських ЗМІ постійно піднімається тема "втоми від України", необхідність терміново домогтися дозволу конфлікту, оскільки з одного боку Україна не витримує, з іншого, необхідно залучити Росію до нового етапу боротьби з тероризмом та повернутися до реалізації економічних проектів, нині страждають із-за санкцій.
3. На цьому тлі з'являються проекти, які намагаються представити нові можливості, як вирішити конфлікт і на яких умовах домовитися з Росією. Пропозиції домовитися періодично вносяться, починаючи з 2014 року. Збігнєв Бжезинський піднімав тему "фінляндизації" України, а саме інтеграції в західні економічні структури при невступ до НАТО. Генрі Кіссінджер із завидною регулярністю говорить про необхідність досягнення домовленостей з Росією, виходячи з принципів realpolitik, враховуючи силовий та економічний потенціал всіх зацікавлених сторін, а також того, що "володіння територією на 9/10 визначає легітимність".
5. З російської сторони схожі пропозиції висловлював в кінці 2014 року нині покійний російський екс-прем'єр Євген Примаков, який пропонував негайно припинити підтримку самопроголошених республік, домовлятися з Заходом, а проблему Криму вирішувати окремо, виходячи з того, що це вже відрізана скибка.
6. Україна, беручи участь в мінських переговорах і де-факто погодившись на обговорення Криму окремо від конфлікту на Донбасі, до останнього часу не пропонувала розгорнутих планів щодо компромісного врегулювання конфлікту з Росією.
7. Напередодні нового року з пропозиціями щодо "хворобливого компромісу" виступив великий підприємець, зять екс-президента України Леоніда Кучми Віктор Пінчук, який запропонував "в ім'я миру з Росією": відмовитися від вступу в ЄС; погодиться з виборами в самопроголошених республіках; не педалювати кримське питання.
8. Ідеї компромісу в ім'я миру розвиває і екс-дипломат, політичний аналітик Василь Філіпчук в його інтерпретації ідею членства в ЄС і НАТО необхідно забути; Україна повинна зробити все для відновлення добрих відносин" з РФ, аж до військово-технічного співробітництва; визнати Крим спірною територією і відкласти на 20 років питання його приналежності; Севастополь - віддати РФ в оренду на 99 років.
9. В чому саме, крім гіпотетичного світу, буде складатися компроміс з боку РФ залишається загадкою, при цьому сам аналітик зазначає, що малоймовірно, що його пропозиції будуть сприйняті РФ, але зате це дозволить продемонструвати Заходу "добру волю" України.
10. У пошуках компромісу, не слід забувати, що РФ розв'язала економічну війну проти України, ще в бутність президентом Віктора Януковича, який мав стійку репутацію "проросійського" і прийшов до влади під гаслами відновлення добросусідських відносин з Росією. Більш того, саме його адміністрація погодилася пролонгувати договір про базування ЧФ РФ у Криму до 2042 року (фактично назавжди), але тим не менш, не отримала навіть режиму найбільшого економічного сприяння або перегляду формули визначення ціни на імпортований російський газ.
11. Проголошений адміністрацією Януковича курс на підписання Асоціації з ЄС, організація реверсних поставок газу в Україну, розвиток газової видобутку використовувалися як важіль тиску на путінську Росію, щоб домогтися перегляду ціни на газ. Треба визнати, що адміністрації Януковича вдалося домогтися своєї мети і змусити адміністрацію Путіна піти на поступки, тільки персональна непопулярність Януковича і спроби силою вирішити внутрішньополітичну кризу взимку 2013/14 років призвели до краху режиму і дали можливість Путіну захопити Крим і інспірувати сепаратистське повстання на Донбасі. Ще раз варто підкреслити - спроби компромісу з РФ ні до чого не привели навіть для політичного режиму Януковича, який намагався продемонструвати свою "проросійськість". Ні пролонгація термінів перебування флоту, ні поступки щодо статусу російської мови, ні законодавче закріплення нейтрального статусу України, не дозволили домогтися поступок з боку Росії. Вони стали можливі, тільки після демонстрації можливостей політичного тиску за рахунок курсу на асоціацію з ЄС, організації реверсу газу та поступової відмови від російського газу взагалі.
12. Слід зазначити, що подібна ситуація характерна для російської політичної культури. Свого часу філософ і культуролог Юрій Лотман прямо говорив про те, що домовлятися у Росії сприймається як безумовна слабкість. У Росії виходять з установки: якщо ти прагнеш домовитися, значить, у тебе нічого немає, тебе треба тиснути.
13. Звинувачення р-д Пінчука та Філіпчука в "проросійськості", м'яко кажучи, безпідставні, скоріше можна говорити про ексцес європейського підходу, для якого (на відміну від Росії) характерне бажання домовиться, досягти компромісу. У Росії, як відзначають самі російські ж дослідники, характерна для Заходу переговорна стратегія win-win - коли обидві сторони виграють, не сприймається взагалі. Для росіян якщо хтось виграв, хтось повинен програти.
13. При домінуванні такого стереотипу мислення у однієї із зацікавлених сторін (коли спроба компромісу сприймається як слабкість) спроби миротворчості тільки провокують ескалацію конфлікту. Як зазначає Роберт Ауманн, нобелівський лауреат 2005 року, отримав премію "за розширення розуміння проблем конфлікту і кооперації з допомогою аналізу в рамках теорії ігор" - треба чітко розуміти цілі противника. Якщо його мета - вирішити конфлікт, миротворчість корисно і доцільно. Але якщо ціль противника - агресія і захоплення, миротворчість стає небезпечним і шкідливим.
14. Професор Ауманн переконаний, що війна не "ірраціональна", а повинна бути вивчена, зрозуміла як явище, і в кінцевому рахунку подолана. Наївне миротворчість може призвести до війни, а гонка озброєнь, достовірна загроза війни і гарантоване взаємне знищення можуть надійно запобігти війну. Він упевнений, що коли агресор бачить, що його методи працюють, він продовжує дотримуватися висуває все нові і нові вимоги. Якщо агресор зустрічає рішучий опір, він переглядає свій підхід. Пацифізм веде до війни, так як країна, де він стає ідеологією, починає грати за правилами агресора.
15. Згідно професору Ауманну припущення, що необхідно будь-якою ціною досягти договору, так як ситуація відсутності договору - нетерпима, підпорядковує зацікавлену в договорі бік, перетворює її на жертву шантажу. Вихід із ситуації - психологічна готовність понести втрати і розуміння, що можна жити і без договору.
16. Для України проблема ускладнюється тим, що Росія не визнає себе сторной конфлікту і чіткого розуміння її цілей немає. Ніхто не може достеменно сказати, чого хоче путінська Росія: відновити СРСР? Російську імперію? Знищити Україну? Домогтися її дезінтеграції? Оскільки немає чіткого розуміння, що в свою чергу, ускладнює пошук відповіді на питання "що робити?". Це ще одна причина, по якій компроміс недосяжний - запити зацікавленого гравця незрозумілі.
17. Виходячи з викладеного, представляється, що на нинішньому етапі найбільш раціональною стратегією щодо вирішення конфлікту має стати відмова від спроб домовитися швидко і в що б те не стало (тому, що страждають люди) і припинити конфлікт. Ніхто нікуди не поспішає, країна живе, ніякої катастрофи немає, а люди, як це не цинічно, страждають завжди.
18. Найважливіший компонент розв'язання конфлікту - ефективна робота української виконавчої влади щодо організації роботи економіки і забезпечення армії не тільки на рівні необхідного мінімуму, але і досягнення технологічної переваги над противником.
19. Надзвичайно важлива демонстрація того, що керівництво країни і уряду відчуває тяготи і позбавлення нарівні з українськими громадянами, в іншому випадку, домогтися лояльності, а тим більше мобілізації населення на трудові подвиги в ім'я перемоги, неможливо.
20. Як показує досвід (навіть режиму Януковича) для досягнення поступок (або компромісу) з Росією необхідний козир для переговорів. Необхідний важіль для політичного тиску. Необхідний аналог договору про Асоціацію з ЄС до підписання) або організації реверсних поставок газу і відмова від російського імпорту. Фігурально висловлюючись, потрібно знайти те, що є в України, і що дуже потрібно Росії, на що можна виміняти світ на Донбасі і Крим-на додачу. Поки що нічого подібного не виявлено, треба проявляти витримку, терпіти і працювати (багато) на армію.
