Парад самовідводів. Як Кремль змусив піти Мураєва
Парад самовідводів, розпочатий 1 березня львівським мером Андрієм Садовим, і продовжений Дмитром Гнапом і Сергієм Кривоносом докотилася і до проросійського флангу кандидатів у президенти. 7 березня колишній соратник Вадима Рабиновича і Віктора Медведчука Євген Мураєв заявив про зняття власної кандидатури, але не на користь кандидата "Опозиційної платформи За життя" Юрія Бойка, як можна було б подумати виходячи із старих симпатій Мураєва, а на користь Юрія Вілкула - кандидата від власне "Оппоблока", який тепер залишився в повному віданні Ріната Ахметова.
При цьому Мураєв не просто знявся на користь Вілкула, але і уклав з останнім угода про злиття їхніх партій. "Я очолю об'єднану партію на парламентських і готовий очолити майбутній уряд", - прокоментував ситуацію Мураєв, додавши, що об'єднавчий з'їзд відбудеться в самий найближчий час.
Цей маневр Мураєва не дуже спростив ситуацію, що склалася на проросійському фланзі українського політикуму. На старті президентської кампанії все виглядало досить просто. Прихід Віктора Медведчука як найбільш близького до Кремля особи в партію Рабиновича-Мураєва та їх союз з групою Льовочкіна в Оппоблоке свідчив, що головним своїм кандидатом Москва вважає саме Бойко, на підтримку якого і буде кинутий весь кремлівський ресурс. А вихід з цієї компанії Мураєва у вільне плавання і рішення Ахметова висунути власного кандидата виглядали як наслідки особистого конфлікту першого з Рабиновичем і неможливістю Ахметова врегулювати давні розбіжності з "газовиками" та небажання Ріната Леонідовича підкорятися Медведчуку.
При цьому участь у виборах Мураєва та Вілкула для Бойка змінювали не надто багато. Мураєв на серйозний результат розраховувати не міг, а Вілкул, хоч і здатний відібрати певну частину електорату південного сходу України, серйозно похитнути позиції Бойко як самого популярного проросійського політика, не здатний, і у того були якісь теоретичні шанси на проходження у другий тур. Проте все зіпсувало висунення Володимира Зеленського, який відразу помножив Бойко "на нуль". Ні про який вихід у другий тур для кандидата від "газовиків" мова вже не йшла.
Однак у Кремлі дуже навіть позитивно сприйняли феномен Зеленського. Справа навіть не в готовності "ставати на коліна перед Путіним" або приймати будь-які компроміси з Донбасу та Криму, це скоріше приємний риторичне бонус, а в першу чергу в тому, що в разі перемоги коміка на президентських виборах в Україні гарантовано почнеться політичний бардак, що Росії, власне, і потрібно.
При цьому в умовах наявності більш перспективного Зеленського людей в Кремлі більше не турбують перспективи Бойко, і його перестали піарити навіть формальні союзники в особі Рабиновича і Медведчука. У свою чергу Мураєв опинився в досить невизначеній позиції. Незважаючи на те що він володіє певним фінансовим і медійним ресурсом у вигляді телеканалу "Наші", його перспективи на продовження успішної політичної кар'єри виявилися не найкращими. Вибити з Кремля яку-небудь підтримку в умовах, коли таку підтримку втратив навіть Бойко, на якого робилася початкова ставка, не представляється можливим. Розраховувати тільки на власні сили і витримувати конкуренцію з Бойком, Вілкулом та Зеленським теж не дуже перспективно. У всякому разі нинішні рейтинги Мураєва та його партії розраховувати на впевнене проходження в парламент не дають.
У цьому випадку Мураеву потрібен був союзник і єдино можливим виявився Вілкул. Олександр Юрійович як раз посилено намагається піариться як об'єднувача проросійських сил, заявляючи, що його підтримують Новинський і Добкін. Ще один союзник для "об'єднувача" Вілкула ніяк не завадить. У той же час ахметівська частина оппоблока, посилена Добкіним, Новинським і Мураевым цілком здатна розраховувати на проходження в парламент.
Ну а потім, в новому парламенті, можна буде спробувати знову поборотися і за прихильність Кремля або зіграти в яку-небудь іншу гру.