Падіння "кремлівської стіни". Чому безвиз стане кінцем "совка" в Україні
Те, що повинно було статися, сталося. Європейський парламент проголосував за введення безвізового режиму з ЄС для громадян України, пише Depo.ua.
Наспіх організований ким-то смутно знайомим демарш ультраправих проти цього рішення, враховуючи кінцеві підсумки голосування, виявився явно не вартим тих грошей, які на нього пішли. У кого-то смутно знайомого і європейських нацистів останнім часом часто трапляються подібні непорозуміння.
За останній рік вже тисячу разів висловлені всі аргументи за і проти безвиза. Всі ми чули тиради про "бабусь, яким не за що їхати в Європу", про "на кордоні все буде тільки гірше" і про те, що "нас там ніхто не чекає". Наче хтось так міцно тримає нас тут...
Всі ми не раз замислювалися над тим, що безвиз стане реальним випробуванням для багатьох українських бізнесів - в першу чергу туристичних, які будуть змушені безпосередньо змагатися з легкодостижимыми для користувача конкурентами, а пізніше - і для багатьох інших.
І що безвиз, давши можливість великій кількості пересічних українців подивитися на життя в європейських країнах зсередини, може спровокувати нову хвилю міграції. І вже не трудовий навіть, а швидше якийсь світоглядної.
Але безвиз, до якого, схоже, залишилося два місяці, - це все-таки велика перемога і благо для громадян України. З тієї простої причини, що свобода - завжди краще, ніж несвобода.
Це очевидно для всіх, хто готовий жити, покладаючись на власні руки або голову, а не чекати "розподілу на місця для молодих фахівців", "безкоштовного медичного обслуговування" і "високої пенсії в 60 років". Для всіх, хто вийшов з радянської парадигми мислення.
І є надія, що ця свобода, яка почалася з безвиза, буде рости і розширюватися.
Слідом за безвизом прийде в Україну вільний і адекватний ринок сільськогосподарської землі - скільки б не кричали, що це "грабіж українського села" професійні "друзі селян" з Верховної Ради. Які в ідеалі хотіли жити в гігантському колгоспі з собою коханими в ролі "партхозактиву", який контролює розподіл усіх благ. І які з селянським життям знайомляться, хіба що позуючи з вилами для рекламних постерів. Інакше були б в курсі, що "щасливі володарі" паїв при відсутності прозорого ринку отримують у кращому разі 800-900 грн в рік за користування гектаром землі "правильними" орендарями.
А ще, можливо, прийде той приємний момент, коли українці зможуть користуватися благами автомобільного ринку Європи, не страждаючи від ненажерливості на дві третини мертвого "національного виробника", який забезпечує сякий-такий роботою кілька тисяч українців і несе фінансові втрати мільйонам інших. І таких кроків у бік свободи доведеться зробити ще дуже багато.
Безумовно, безвиз не є якоюсь неймовірною євроінтеграційної перемогою. В ЄС взагалі розглядають візи як рудимент і атавізм, тому скасовують їх для громадян всіх скільки-небудь адекватних держав.
Але практичне введення безвізового режиму з ЄС стане реальним, а не декларованим кінцем останків "залізної завіси" часів СРСР в Україні. Якщо в Європу стане простіше їздити, ніж у Росії, - хоч в туристичну поїздку, хоч до родичів-заробітчанам, хоч для того, щоб доглянути місце роботи, поспілкуватися з роботодавцем і підписавши контракт, без проблем отримати робочу візу - це стане останнім цвяхом у труну, де поховано "братство слов'янських народів". Братство, яке було народжене в Кремлі і загинуло від артналетов на Донбасі.
Хоча і українська влада опиниться в непростій ситуації. Тому що люди, які побачать не тільки супермаркети у Польщі в рамках малого прикордонного руху, але і, наприклад, берлінську прокуратуру, куди може зайти будь-хто і поговорити практично з будь-якою посадовою особою або мюнхенську мерію, на стоянці біля якої сумують під дощем велосипеди і кілька бюджетних Volkswagen, рано чи пізно почнуть ставити неприємні запитання. Тобто питання задають і зараз, але "заражені Європою" українці будуть вимагати від своєї влади відповідей на багато рішучіше. Від цих відповідей залежатиме майбутнє українських політичних еліт.