Батьки і мати перемоги. Тимошенко переграє саму себе, нападаючи на Коболєва
У перемоги тисяча батьків, а поразка завжди сирота. Така фраза президента США Джона Кеннеді, сказана ним в 1961 р. з приводу невдачі американських десантників у кубинській затоці Свиней, цілком підходить для характеристики нинішнього українського тріумфу над Росією в третьої газової війни. Точніше, того масштабного піару, який влаштували і будуть ще влаштовувати українські політики і чиновники навколо цього справді епохального для країни звершення. Причому все досить традиційно: одні намагаються приписати всі лаври переможця виключно собі, інші просто хочуть примазатися до перемоги будь-яким зручним способом, ну а треті, звичайна справа, намагаються розглянути в ній улюблену "зраду".
Наприклад, п'ята колона Кремля у вигляді "Опозиційного блоку" взагалі примудрилася виставити цієї історії виключно негативні оцінки. Партія екс-"регіоналів" вустами відомого майстра газових справ" Юрія Бойко заявила, що за газову кризу повинні відповісти не Путін з "Газпромом", які як раз і ініціювали у відповідь на свій прикрий програш в Стокгольмі, а український уряд і "Нафтогаз", тому що "як тільки почався скандал, то діти відразу були змушені залишитися вдома, бо немає чим опалювати школи і дитячі садки".
Мабуть, просто Бойко не встигли вчасно доповісти, що "скандальний криза" тривав насправді лічені години, і відсутні Україні обсяги газу були тут же компенсовані підписанням відповідного контракту з польською нафтогазовою компанією PGNiG. А опалення шкіл та дитсадків здійснювалося у звичному режимі, що дозволило дітям не пропустити жодного дня занять в останні морозні дні. Хоча у тих, хто черпає свої політичні установки тільки з російської пропаганди, своя ірраціональна логіка, яку складно зрозуміти "непосвяченим".
Утім, основна маса українців, на відміну від "опоблоковцев", що давно не стежить за витівками північно-східних пропагандистів, тому не відчула на собі жодних проблем з кремлівським газовим ультиматумом. Правда, хтось, звичайно, був сагитирован, але вже з нашої сторони, на акцію "прикрути", знизивши температуру в своїй квартирі на пару-трійку градусів. Однак тим самим він автоматично долучився до глобальної ейфорії: і щодо переможного встановлення "Газпрому" на український лічильник, і повного схвалення дій Києва з боку західних партнерів, і очікувань нових рішень Стокгольмського арбітражу, знімають з Путіна "останню сорочку".
Ясна річ, що головним приймальником всіляких вітальних телеграм вважається "Нафтогаз" в цілому та особисто його керівник Андрій Коболєв. Дійшло навіть до того, що глава парламентської фракції "Народний фронт" Максим Бурбак закликав президента Петра Порошенка нагородити Коболєва державною нагородою "за перемогу у важливій битві справжньої війни". Не забувши згадати про ще одному "переможному батька" - своєму партійному лідера Арсенія Яценюка, так як саме під час його прем'єрства в 2014 р. "почалася підготовка до цієї непростої битві". Що виглядало занадто епатажно. І, судячи з усього, зовсім без урахування думки союзника "фронтовиків", нинішнього прем'єра Володимира Гройсмана, у якого дуже складні взаємини з главою "Нафтогазу" через бажання останнього значно "підкрутити" ціни на блакитне паливо для побутових споживачів.
До речі, на рахунок тарифів першим спробував застовпити за собою цю піар-фішку в новому виконанні головний "радикал" Олег Ляшко. Він досить оперативно оголосив, що рішення Стокгольмського арбітражу про виплату "Газпромом" $2,56 млрд дозволить не "підкрутити", а, навпаки, "прикрутити" ціни на газ для українців. Аналогічну риторику тут же підхопили і соратники Юлії Тимошенко, наприклад, нардеп від "Батьківщини" Сергій Власенко, але з одним важливим відмітним нюансом - на його думку, газові тарифи для населення знизить тільки наступний президент, під яким він розумів, кого має на увазі.
Взагалі-то тему перемоги у Стокгольмі Тимошенко і ко намагаються повністю забрати собі, використовуючи власну хоч і нехитру, але залізобетонну трактування причинно-наслідкового зв'язку. А саме: "Нафтогаз" зараз пішов в міжнародний арбітраж і виграв тільки завдяки існуванню відомого газового контракту-2009, який Тимошенко тоді підписала з Путіним. Більш того, як стверджує той же досвідчений юрист Власенко, який останнім часом чомусь монополізував коментування газових питань від "Батьківщини", якщо б Україна продовжувала споживати російський газ за угодою від 2009 р., то ціна на нього була всього $150 за тисячу кубометрів. І на чому заснована ця арифметика, ніхто пояснювати не спромагається. Не кажучи вже про те, що остання газова війна як раз і підтвердила у всій красі те, чим загрожує Україні навіть мінімальна залежність від прямих "газпромівських" поставок (що дійсно варто ставити в докір всьому топ-менеджменту "Нафтогазу"), а не придбання палива, що має, можливо, хоч і російське походження, але реверсом з Європи.
Нарешті, обравши Коболєва в якості своєрідної "груші" і схиляючи його з приводу і без, Тимошенко тим самим наривається на ще одну неприємність. Мова про те, що глава "Нафтогазу" є певним улюбленцем Заходу, так що за зайві нападки на свого протеже по голові явно ніхто не погладить. І це при тому, що лідерові "Батьківщини" на майбутніх президентських виборах критично важлива підтримка і від США, і від ЄС, чим, між іншим, зараз особливо стурбований головний дипломатичний помічник Тимошенко Григорій Немиря. Зате Порошенко додаткова конфліктна лінія у відносинах свого головного конкурента з західними партнерами досить вигідна. Причому створюється конфлікт на рівному місці чужими руками, а точніше, самої ж Тимошенко і її соратниками, які так захоплені внутрішньоукраїнських піаром, що забувають про зовнішніх іміджевих ризиків.
