Заплутані списки. Чому новий Виборчий кодекс не вирішить жодної проблеми
Сьогодні Верховна Рада проголосувала в першому читанні за змінює існуючу змішану систему на систему з відкритими списками новий Виборчий кодекс, внесений в парламент колективом авторів на чолі зі спікером Андрієм Парубієм і Леонідом Ємцем з "Народного фронту". Примітно, що документ набрав мінімум необхідних голосів — рівно 226. І вже це ставить під великий сумнів можливість даного документа бути прийнятим в цілому.
Що стосується нової виборчої системи, то коротко вона виглядає наступним чином. Політичні партії формують два списку кандидатів у народні депутати. Перший звичний всім загальнонаціональний і другий — регіональний, ділиться вже на 27 списків, по одному на кожен виборчий регіон. Вся країна, таким чином, поділяється на 27 виборчих регіонів. З деякими винятками кожна область стає окремим виборчим регіоном. Київ, наприклад, ділиться на два регіони — Правобережний і Лівобережний, а Херсонська область об'єднується в один регіон з Кримом і Севастополем, але в цілому принцип одна область — один виборчий регіон дотримується.
Під час виборів виборець голосує в одному бюлетені, але у двох графах: у першій — за партію в цілому, а другий — за конкретного кандидата в своєму регіоні. При цьому ставиться не знайома галочка або хрестик, а номер партії і номер кандидата. Зрозуміло, що при підрахунку голосів будуть виникати труднощі розшифровки рукописних цифр, оскільки одинички, наприклад, часто нагадують четвірки і сімки. У таких випадках виборча комісія повинна приймати рішення голосуванням, після того, як всі бажаючі особисто оглянуть конкретний бюлетень.
При підрахунку голосів в першу чергу визначається виборча квота партії. Для цього кількість голосів, відданих за усі партії, які подолали прохідний бар'єр у 4%, ділиться на 450, тобто на загальне число мандатів. Отриманий цілий результат і стає ключовим у подальших підрахунках.
Тепер визначається кількість мандатів, отриманих партією в окремому регіоні. Для цього голоси, віддані за партію в кожному регіоні, ділиться на виборчу квоту. Таким чином вираховується, скільки мандатів партія отримала в кожному окрузі. Після цього визначається залишок ділення, тобто кількість голосів, відданих за регіональний список партії, який виявився не використаним при регіональному розподілі мандатів. Після цього всі голоси, віддані за партію в регіонах, підсумовуються ЦВК і визначається кількість невикористаних голосів.
Наступний етап — розподіл мандатів між конкретними депутатами. Спочатку свої мандати отримують депутати з регіональних списків (у кожному регіональному списку партії має бути як мінімум п'ять депутатів) у черговості, що відповідає набраним голосам. Потім кількість невикористаних голосів ділиться на виборчу квоту, і відповідну кількість додаткових депутатів омандачивается вже у відповідності з місцями загальнонаціонального списку, за винятком тих, хто вже отримав мандат з регіонального списку.
Як бачимо, крім відвертого косяка з вписуванням цифр в бюлетень, який можна виправити, замінивши бюлетень з двома графами на традиційний з галочками або хрестиками, у прийнятому в першому читанні законопроекті вистачає проблем. Головна з них — дуже складна система розподілу мандатів. Те, що вона буде незрозуміла переважній більшості виборців, більш ніж очевидно. Крім того, підрахунок голосів гарантовано буде максимально розтягнутий за часом, адже вирахувати ключову цифру для підрахунків буде можливо тільки після повного підрахунку усіх, хто проголосував на виборчій дільниці. Отже, будь-яка судова тяганина навколо підрахунку голосів на одній ділянці (а таке в українській виборчій практиці трапляється регулярно) здатна намертво загальмувати весь виборчий процес. Ну, і не треба забувати — чим складніше методика підрахунку голосів, тим більше можливостей для спекуляцій і маніпуляцій відкривається перед учасниками виборчих перегонів.
Так що перспективи даного документа пройти друге читання виглядають не надто переконливими, тим більше що і крім математичних питань підрахунку голосів в законопроекті достатньо спірних новел. Наприклад, про квоту для жінок (як мінімум дві позиції в кожній п'ятірці списку).
Але головна помилка всіх, хто виступає за зміну виборчої системи, їх впевненості, що новий виборчий закон якісно змінить склад парламенту. І нарешті, в законодавчий орган прийдуть чесні, професійні і незалежні від олігархів політики. Це навряд чи відбудеться, навіть якщо у другому читанні "причесати" законопроект до ідеального стану. Адже рівень наших парламентарів в останню чергу залежить від виборчої системи, а в першу — від рівня політиків взагалі і основної маси виборців.
Посудіть самі, за 26 років незалежності Україна мала вже три виборчі системи — повністю мажоритарну, повністю пропорційну з закритими списками та змішану, як зараз. І жодна з цих систем не забезпечила очікуваного якості народних обранців. Мажоритарка відкривала дорогу політичної корупції і оголтелому популізму — купівля голосів виборців гречкою і продуктовими наборами вже давно стала загальноукраїнським анекдотом. Пропорційна система породила партійні списки з водіями, охоронцями, коханками і родичами партійних лідерів і спонсорів партії, а також таке неприємне явища як "тушкування" — скуповування депутатів партією влади. Існуюча зараз змішана система несе всі негативні риси обох, що гарантовано буде характерно і для системи з відкритими списками, якою б ця система не була. Адже кандидатам ніхто не заборонить ні "засівати" свої округи гречкою (хіба що у зв'язку із збільшенням розміру округів до цілої області гречки знадобиться дещо більше), ні заробляти собі дешеву популярність популізмом, ні ставити в регіональні списки олігархів, родичів і коханок, не перекуповувати депутатів вже після формування парламенту.
Поки рядові виборці не навчаться відрізняти популізм від відповідальної політики і не стануть достатньо обеспечеными, щоб кандидат не міг підкупити їх дешевими подачками, навіть найпрогресивніша виборча система нічого принципово не змінить. А виховати українських громадян справа куди більш складний і тривалий, ніж написання будь-якого Виборчого кодексу.