Вітчизняна уповільнена. Підсумки 2017 року у війні на Донбасі (КАРТА)
В цілому можна сказати, що позиційна війна, яка почалася після березня 2015 р. перейшла в повільну фазу, в якій, як показує практика, може перебувати роками. Завданням української угруповання в 2017 р. стало заняття нейтральної зони на всіх напрямках, позбавляючи таким чином противника можливості маневрувати вогневими засобами в безпосередній близькості від наших позицій, можливостей виставляти міни, прориватися диверсійними групами в наш найближчий тил, а також, що важливо - можливості висувати снайперські групи. Останнє стало вкрай актуально за останні пару місяців року, коли бойовики розгорнули справжню терористичну снайперську війну, втрати від якої перевищили середньомісячні втрати.
І нашим військовослужбовцям вдалося за рік досить ефективно вирішувати цю задачу - на початку року противник був усунутий зі своїх позицій в районі Авдіївської промки, в кінці року - на північних і південних окраїнах Горлівки, на критично важливому для противника стыльском напрямку. Причому відбувалося це все вкрай обмеженими силами - в кращому випадку батальйон при підтримці артилерії. Слід також зазначити, що всі ці рухи в сірій зоні відбуваються виключно в межах лінії розмежування зразка 9 вересня 2014 р., яка зафіксована в Мінських угодах. Всі ці просування відбувалися не завжди безкровно.
За рік (станом на 24 грудня) на фронті бойових причин (включаючи загиблих у терактах в Маріуполі та Києві Сбушників і бійців "Правого сектору") загинула 261 особа. Загальні ж втрати (включаючи небойові і померлих від ран, отриманих раніше) можна приблизно оцінити в 347 осіб. У цю цифру не входять військовослужбовці, загиблі поза зоною проведення АТО - аварії, серцеві напади, хронічні хвороби, самогубства, кримінал. Крім того, досить велика кількість військовослужбовців - приблизно 1500 чоловік отримали поранення і пізніше деякі будуть списані медичними комісіями, так що сумарні безповоротні втрати за рік дещо вище.
Помісячна зведення бойових втрат за нашими даними виглядає наступним чином: січень - 21, лютий - 27, березень - 43, квітень - 22, травень - 13, червень - 31, липень - 24, серпень - 14, вересень - 8, жовтень - 13, листопад - 19, грудень (до 24.12) - 26.
Коментуючи ці цифри, варто зазначити, що втрати в найважчі для нас місяці 2017 р. Все-таки не надають тактичного впливу на хід конфлікту і як би цинічно це не звучало - цілком укладаються в середньостатистичні дані про смерті від грипу і вже точно набагато менше загиблих у ДТП.
Природно, що офіційні цифри дещо менше - так, на запит журналістів BBC-Україна Генштаб ЗСУ озвучив цифру в 191 загиблого в 2017 р. (за станом на 18 грудня) і 174 поранених. Причому вказується, що сюди включені загиблі, зниклі безвісти і полонені. Даних від МВС, Прикордонної служби та СБУ на сьогодні поки що немає.
Втрати противника оцінити вкрай складно - навіть якщо приймати всерйоз історії Ходаковського про 50 безповоротних по всьому ОРДЛО на добу (вбитих, поранених, які звільнилися, хворих), варто визнати, що бойові втрати противника приблизно порівнянні. В цілому, якщо спиратися на дані пофамильных втрат, зібрані інтернет-користувачами, то можна говорити, що відомо про 437 загиблих з усіх причин. І така "каша" пов'язана передусім з нестачею інформації з окупованих територій - з повідомлень в соціальних мережах досить складно відстежити причини загибелі того чи іншого персонажа. Крім того у збройних формуваннях досить багато як кадрових російських військових, так і добровольців, відстежити загибель яких взагалі малореально.
На відміну від ЗСУ, "офіційної" інформації про втрати на фронті від командування "гібридів" ні - на нашій пам'яті, за рік "балакучі голови" Басурин і Морочко тільки пару раз наводили цифри власних втрат - і то за конкретний день або тиждень. Та це й зрозуміло - на сьогодні завдання пропаганди максимально направити зубожілих місцевих шахтарів та трактористів" на фронт, а повідомлення про постійні втрати можуть свідчити тільки про те, що вони будуть служити "хмизом" важкої і брудної позиційній війні.
А з бойовим настроєм у частинах "гібридів" і так все гірше і гірше - місяці сидіння під обстрілом, спроби перетворення бандформувань в повноцінну армію з стройовими оглядами і заправлянням ліжок призвели до того, що "шанованих" польових командирів або "випиляли" "українські ДРГ", або вони самі втекли в РФ. Разом з ними пішли найбільш мотивовані бойовики зразка літа 2014 р. Судячи з уривчастих відомостей, мало хто залишилися в строю нині гинуть від снайперського вогню і підривів на мінах на прифронтових територіях. На їх місце приходять ті, кого прийнято називати "пятнадцатитысячниками" - здебільшого залишилися без роботи роботяги, яким просто не на що виїхати за межі "зони". Рівень їх боєготовності не зовсім ясний, але цілком очевидно, що вони далеко не ідейні і навряд чи будуть "стояти до останньої краплі крові".
В ході бойових дій за цей рік на фронті було відразу кілька "перемир'я", включаючи, наприклад, "шкільне", про існування якого наші бійці тільки здогадувалися, так як обстріл з боку противника тривали постійно.
Бойовики регулярно використовували як 120-мм міномети, артилерію, а в листопаді - грудні - навіть РСЗВ "Град", яких мінськими угодами (а на Мінськ так люблять посилатися в РФ і ОРДЛО) на фронті не може бути зовсім. Мета такого турбуючого вогню в умовах позиційної війни цілком очевидна - нанести втрати і какає особовий склад на важливих в стратегічному відношенні ділянках фронту: околиці Донецька, плацдарм на приморському напрямку, "виступ" в напрямку Дебальцеве, околиці Горлівки.
Всі ці загрози наше командування благополучно вирішує постійною ротацією - і на сьогодні у складі ВСУ немає ні однієї бригади, яка не мала б бойового досвіду. Ми в принципі це можемо собі дозволити, в теж час як противник в таких масштабах - ні. Адже на початок війни в ОРДО проживало 10% населення України, а на сьогодні після чотирьох років війни як мінімум третина виїхала за межі (причому в цьому випадку зовсім не важливо - в РФ чи України).
В цілому ж можна констатувати, що в найближчі пару років миру на Донбасі не буде. Наша військова стратегія вирішення проблеми Донбасу упирається в одне - необхідність штурмувати щільну житлову забудову, де все ще проживають сотні тисяч людей, причому в ситуації, коли обидві сторони не можуть активно застосовувати авіацію, а у вогневих засобах приблизний паритет. Мало того, чим швидше буде розвиватися наше наступ і ближче ми до границі, тим більше ймовірність повторення ситуації літа 2014 р., коли з прикордонної угруповання практично у відкриту працювала артилерія РФ - причому не тільки ствольна і самохідна, але і реактивна. А зараз, як і тоді, навряд чи хтось з політиків наважиться віддати наказ на вогонь у відповідь.
Така фактично патова ситуація говорить тільки про те, що всі рецепти швидкого вирішення проблеми Донбасу були і залишаються фантазіями. Тому поки що вихід тільки один - "грати надовго": підтримувати і посилювати армію, реформувати країну, посилювати свої позиції в світі. Як бачиться, незважаючи на очевидні помилки і промахи, військове і політичне керівництво країни все робить правильно - нам просто потрібно трохи більше часу і терпіння.
