Від воріт. Чому Нацбанк відмовив руським купцям

Національний банк України не узгодив купівлю ПАТ "Ощадбанк" ("дочка" Сбербанку Росії) бізнесменам Саїду Гуцерієву і Григорію Гусельникова. Також відмовлено у купівлі ПАТ "Промінвестбанк" (належить російському " Внешэкономбанку) народному депутату Максиму Микитасю і бізнесменові Павлу Фуксу.

Як повідомили в прес-службі НБУ, "підстава для прийняття таких рішень: неподання необхідних і достатніх документів для здійснення перевірки інвесторів на предмет відповідності вимогам законодавства України".

Такий несподіваний результат викликає відразу кілька питань. По-перше, чому інформація про купівлю дочок російських банків була спочатку озвучена майже як доконаний факт, а потім також поспішно дезавуйована. По-друге, чому в купівлі банківських установ було відмовлено у зв'язку з безвідповідальною "дитячої помилкою", якою є неподання заявником "необхідних і достатніх документів". Як показує практика, купівля навіть невеликого банку спочатку завжди узгоджується з покупцями НБУ в неформальній обстановці. Виглядає це приблизно так. У будинок на Інститутській закочується пробна куля у вигляді драфтов основних документів, потім туди ж відправляється гонець "погутарить". В результаті, у покупців з'являється тверде розуміння того, наскільки реально їм стати щасливими володарями українського банку. Чи не реально. Тут вся справа залежить від "гінця". У будь-якому випадку, ніхто не буде просто так розсікати повітря і готувати дорогий due diligence (англ. належна добросовісність), не будучи упевненим в успіху майбутнього заходу.

Для цього, усі дитячі несподіванки у вигляді ризику неузгодження пакету в НБУ, усуваються вже на початковому етапі роботи з документами. Надалі, не "зростися" може лише через ділового непорозуміння у безпосередніх учасників угоди. В даному порядку речей немає нічого істинно українського. Так роблять у всьому світі, адже інформація про відмову у купівлі банку є серйозним ударом по діловій репутації та іміджу потенційного покупця. Таким клацанням по носі, став у свій час, відмова промислового консорціуму, контрольованого братами Андрієм та Сергієм Клюєвими в покупці земельного банку Австрії Bank Burgenland.

Звісно, мова тут йде про реальних претендентів на покупку банківської установи. Якщо наміри купити спочатку не було і про це знають всі, кому належить знати, за винятком широкої громадськості, то п'ять хвилин ганьби навряд чи зіпсують ділову репутацію здобувача "понарошку" . Тим більше, коли участь у торгах відбувалося на прохання дуже поважних осіб, імена яких настільки відомі, що їх не варто називати.

Щось подібне сталося і з російськими банками в Україні, які знаходяться під широким громадським пресом і є об'єктами інтенсивних політичних спекуляцій. Йдеться, насамперед, про таких фінансових установах як Промінвестбанк, Ощадбанк і ВТБ.

Доля цих банків в останні роки гідна хорошого детективного роману. У всякому разі, блокбастер можна було б зняти дуже захоплюючий.

Фінансові активи, у всі часи, були найбільш ласим шматочком для зведення рахунків з противником.

Згадаймо, що після знаменитої ісламської революції в Ірані і захоплення посольства США в Тегерані, першим кроком у відповідь стала блокування активів іранських банків на кореспондентських рахунках у банках західного світу на суму більш ніж $32 млрд. Про вождя світової революції, що закликає "брати" банки, пошту і телеграф можна і не згадувати. Тим часом, всі роки неоголошеної війни, Україна в особі державного регулятора забезпечувала максимально комфортний режим для роботи російських банків у нас в країні. У свій час, НБУ дозволив їм конвертувати в капітал заборгованість перед материнськими структурами. Завдяки цій простій бухгалтерській проводці, РФ в 2016 році стала одним з найбільших інвесторів в українську економіку, збільшивши обсяг прямих іноземних інвестицій на кілька додаткових мільярдів доларів. Крім того, дочки російських банків зуміли виконати індивідуальні програми докапіталізації, затверджені в НБУ і тепер нормативних претензій з боку регулятора до них як би немає.

З іншого боку, ці банки стали об'єктами абсолютно нецивілізованих нападок з боку активістів, у вигляді замуровування відділень і обливання їх "кров'ю".

В умовах регулятивного вакууму, громадська ініціатива активно заповнила вільний простір, купуючи такі химерні форми, яким позаздрив би сам Нестор Махно і отаман Зелений.

Що б як то зняти напругу і відвести розряди наелектризованого суспільства, НБУ застосував громовідвід у вигляді пакету санкцій, які в експертному середовищі прозвали "фейковими", адже ймовірність того, що вони можуть комусь нашкодити значно нижче, ніж небезпека вколотися виделкою за сніданком у англійської королеви.
У піар просторі був запущений проект під умовною назвою: "російські банки продаються? ні, вони вже майже продано". Головна мета очевидна - показати суспільству, перефразовуючи поета класика, що російський дух вже практично вивітрився і руссю в банківській системі не пахне. Для цього потрібно було знайти Зіцголова Фунта, який би погодився або взяти участь у ролі наївного покупця, або в ролі щасливого володаря.

На жаль, знайти реального претендента на ці банки, на даний момент, не представляється можливим. Попит на українські фінансові активи знаходиться на точці замерзання. Ємність ринку капіталу здулася як мінімум в два рази і навіть залишилися на плаву банкам важко поділити скукоженную "кормову базу": нема кого кредитувати, ніде фондуватися, кількість активних клієнтів не зростає, а падає. В цих умовах, єдина стратегія банків з іноземним капіталом - вижити. Багато хто з них із задоволенням покинули б нашу банківську систему, тим більше, що враховуючи міжнародний суверенний рейтинг нашої країни, їх материнські структури змушені резервувати 100% своїх активів в Україні, збільшуючи і без того роздуту витратну частину. Але продавати свої українські банківські активи з великим дисконтом вони поки ще не готові. Рішення зафіксувати збитки досі не прийнято, перш за все, виходячи з психологічних факторів.

Зате банки з російським капіталом, як стійкі олов'яні солдатики продовжують витримувати "жар" всередині нашої країни. Політичні інвестиції, вони такі...
Проаналізуємо показники трьох "російських" банків, для аналізу візьмемо Промінвестбанк, ВТБ, Ощадбанк.

Основна частина їх активів зосереджена в корпоративних кредитах: 69 млрд грн, також суттєві вкладення знаходяться в інвестиційної нерухомості - 4,2 млрд грн. Більша частина активів сформована в іноземній валюті.

Серед пасивів, основне місце займають кошти інших банків - 35 млрд грн, депозити фізичних осіб перевищують 19 млрд грн, а юридичних - 3,6 млрд грн.

Цікаво проаналізувати і динаміку капіталу: в останні роки, за рахунок непокритих збитків, відбулася суттєва декапіталізація цих банків: Проминвет з 40,6 млрд грн статутного капіталу втратив 38,5 млрд і тепер його власний капітал становить близько 3,4 млрд грн. В Ощадбанку збитки з'їли 10 млрд грн "уставника", у ВТБ - майже 32 млрд грн.

Потенційний покупець цих банків повинен розуміти, що значна частина кредитного портфеля зависла у великих кредитах, наданих державним підприємствам (як наприклад, 1,5 млрд грн кредитної заборгованості, що числиться у Донецької залізниці перед Ощадбанком), а також великим фінансово-промисловим групам сходу України, багато з яких втратили істотну частину активів в результаті військових дій, а стало бути, віддавати взяті кредити не здатні.

Зате депозити фізичних і юридичних осіб, які представляють цілком реальні фінансові вимоги до цих банків, в основному поточні та короткострокові.

Крім того, майбутнім власникам доведеться витратитися на тривалий ребрендинг, який дозволить перервати у суспільства стійкі асоціативні зв'язки даних банків з країною-агресором.

У зв'язку з цим, намір Саїда Гуцерієва, що належить до однієї з найбагатших сімей РФ (48 місце журналу "Forbes"), спільно з власником AS Norvik Bank, громадянином Великобританії Григорієм Гусельниковым, купити український Ощадбанк, виглядало вельми несподівано. Сім'я Саїда Гуцерієва контролює різноплановий бізнес, в який входять нафтохімічні підприємства, девелопмент, фінансові установи. Діамант фінансово-промислової групи - компанія РуссНефть. Людина з блискучим західною освітою, Саїд Гуцерієв, як не можна до речі, міг би підійти в якості покупця Ощадбанку, от тільки ніхто ніколи не знав про його інтерес до України....

Не менш дивно виглядає і претенденти на покупку Промінвестбанку - бізнесмен з Харкова Павло Фукс, засновник московської девелоперської компанії MosCityGroup та народний депутат ВРУ Максим Микитась, засновник українських будівельних компаній, у тому числі "Укрбуд". Електронна декларація останнього, свідчить про наявність суттєвих фінансових ресурсів і непоганому майновий стан, от тільки чи вистачить його заощаджень для докапіталізації такого великого банку як Промінвест? І потребує будівельний бізнес шукачів у великому банку, обтяжену боргами минулого?

Швидше за все, ми стали свідками широкої постановки димової завіси, мета якої - спустити на гальмах народний гнів з приводу роботи в Україні банків країни-агресора.

Пристрасті вляглися, і тепер можна і відмовити потенційним покупцям. Повернутися на круги своя, в зону "регулятивного комфорту", з якого довелося тимчасово виповзти під крики вуличної юрби.

Адже як показали останні рішення, НБУ вирішив відмовити всім... На жаль приховані бенефіціари процесів, спрямованих на витіснення банків з російським капіталом країни, так і на їх "капсулювання" в Україні, залишаються за кадром. Зате заробляти на процесі виходить практично у всіх: від активіста, який грає перед банком на балалайці, до фінансових груп, готових підставити дружнє плече для "передпродажної" підготовки. Не ображені і чиновники, чуйно які тримають ніс за вітром, готові, якщо треба, допомогти з програмою капіталізації, а при розвороті політики на 180 градусів і полякати фейковими санкціями. У мінусі поки що лише держава, а в зоні потенційного ризику - вкладники і працівники банків.