План Мореля-6 1/2. Навіщо пишуть нові казки про доброго Путіна

Після п'ятиденного авдіївського загострення на Донбасі на російських федеральних каналах несподівано згадали про миролюбної і братської риторики, а в Україні стали писати про Путіна, який готовий йти нам на поступки.

Якщо відкинути деталі, то під Авдіївка сталося приблизно наступне: після виснажливих місяців позиційної війни малих груп і супроводжував її повзучого настання ВСУ в сірій зоні окупанти зважилися на масований удар, щоб враз поправити своє погіршиться становище. Однак Україна вистояла, хоч і зазнала відчутних втрат (як людські серед військових і мирних жителів, так і матеріальні).

Російські пропагандисти не без участі своєї "п'ятої колони" в Україні з самого початку загострення доклали чимало зусиль, щоб звинуватити в провокації ескалації українську сторону, однак в останні дні до криків про те, що у всьому винен Порошенко, додалася і звична нам "миролюбна" риторика. Мовляв, як це жахливо, коли війна і гинуть люди, і потрібно негайно зупинити війну, а також змусити Україну виконувати Мінські угоди.

Дійшло навіть до того, що на пропагандистському ток-шоу на федеральному російському телеканалі "Росія 1" спікеру Леоніду Гозману, який представляє "неправильну" точку зору, дозволили кілька хвилин говорити про вини кожного росіянина в тому, що діється на Донбасі, і про те, що Росії на Донбасі "нічого робити", а допомога шахтарям і трактористам молодих республік" потрібно негайно припинити, щоб дати ВСУ можливість вирішити там всі питання. Показово не те, що подібна риторика прозвучала на федеральному російському телеканалі, а те, що виступає не побили і не перекричали "обурені росіяни", що в загальному-то звичайна практика для російських ток-шоу. Виступаючого, якщо і намагалися перебивати, то робили це мляво, неорганізовано і швидше за інерцією. Мовляв, заради миру і припинення війни, можна стерпіти і таке.

Паралельно з цим, особливого шуму в українському інформпросторі наробила чергова стаття відомого фахівця з різного роду "планам Мореля" Сергія Рахманіна, де той, посилаючись на інсайдерську інформацію, пише російське прагнення демонструвати бажання йти на поступки з питання Донбасу.

За словами анонімних джерел журналіста, Путін готовий: по-перше, замінити Захарченко та Теслярської біля керма "молодих республік" на "узгоджених з партнерами по "нормандскому формату" фігури". Більше того, росіяни нібито готові лише "погоджувати" запропоновані Києвом фігури нових керівників "народних республік"; по-друге, росіяни нібито згодні вивести з Донбасу свої регулярні війська (яких, як відомо, "там немає і не було"), більше того, нібито велика частина російських кадрових військових звідти вже виведено.

При цьому Росія нібито наполягає, щоб Київ взяв на себе зобов'язання хоча б частково фінансувати ОРДЛО, категорично відмовляючись навіть говорити про контроль України над окупованим шматком держкордону.

Як бачимо, не увінчалася особливим військовим успіхом Авдіївська операція, підштовхнула окупантів до плавної зміни тактики, а на тлі луни від артилерійської канонади їх "миролюбні" вкидання повинні були мати особливо сильний ефект. Що стосується суті російських поступок, то вони не надто нові і оригінальні. Пам'ятається, ідея поміняти Захарченко та Теслярської на незаплямованих кров'ю товаришів рік тому вже фігурувала в українському дискурсі під назвою "план Медведчука" і вкинути цей план був все тим же Рахманіним, як і ще кілька схожих за духом "планів" начебто "плану Мореля". Розходячись в деталях, всі ці прожекти незмінні в головному - Захід схиляє Україну до невигідного їй компромісу з Путіним, який інакше як "зрадой" не назвеш.

Вся ця низка "планів Мореля", подкидываемых нам з завидною періодичністю, зайвий раз нагадує про топтання на місці, триває навколо Донбасу ось вже третій рік. Навряд чи хтось має підстави розраховувати, що тільки з побоювання гіпотетичної "зради" Трампа Порошенко першим побіжить до Путіна спокушений можливими, нехай і незначними поступками, а ось побудоражить Україну зсередини черговими "зрадами" - саме воно.

А тим часом в середовищі українських політиків авдіївске загострення породжує свої тренди. Так, у понеділок глава коаліційної фракції "Народний фронт" Максим Бурбак мало не в ультимативній формі (за звучанням, зрозуміло, бо, по суті, вона популістична) зажадав надати народу стратегію повернення окупованих Криму та частини Донбасу. Ця стратегія, за словами Бурбака, повинна бути не тільки "чесною", але і не містити в собі ніякого "умиротворення агресора". Звучить красиво і патріотично, особливо на тлі маленької в масштабах війни нашої перемоги під Авдіївка, яку правильніше було б називати не перемогою, а тактичним успіхом. За великим рахунком ми всього лише вистояли, не пустивши агресора далі. І всі небезпеки ще попереду.

Бурбак досвідчений політик і не може не розуміти, що детальні стратегічні військові плани в "Урядовому кур'єрі" для внутрішнього політичного споживання ніхто не друкує. А в загальних рисах цей план звучав публічно вже не один раз, озвучений в тому числі і президентом, - від окупованих територій ніхто не відмовиться, і будуть докладені всі зусилля, а також і дипломатичні, для повернення цих територій під український контроль. При цьому дипломатичним шляхом повернення наших територій повинні здійснюватися за українським сценарієм, а не по-путінським.

Паралельно з Бурбаком активізувалися й інші "принципові борці з окупантами кшталт "блокадників" Єгора Соболєва з "Самопомочі", який не придумав нічого кращого, ніж натякати на те, що авдіївске загострення початку українська влада, щоб відволікти увагу українського народу від їх блокади. Цілком очевидно, що і Бурбак, і Соболєв просто спекулюють на темі війни, щоб отримати сумнівні політичні дивіденди, що виглядає, щонайменше, цинічно і неетично. Ну а для путінських пропагандистів це знову "саме воно".