Особливий статус на рік: Зеленський буде вибирати між грою Путіна і "стіною" на Донбасі
Після паризької зустрічі Володимир Зеленський пояснив: простіше зараз продовжити термін дії закону "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей", ніж дочекатися його закінчення, а потім голосувати за новий закон по Донбасу. При цьому він підкреслив: закон - тимчасовий. "Мене запитали, чому не на п'ять або 10 років. Я відповів чесно всім представникам: ми не знаємо, що буде через 5-10 років. А один рік - це нормальна пропозиція", - сказав президент.
Нагадаємо історію. Згаданий закон був прийнятий ще 16 вересня 2014 р. парламентом минулого скликання. Він став наслідком перших Мінських угод, укладених 5 вересня 2014 р. В протоколі за результатами переговорів було 12 пунктів, третім зазначалося саме ухвалення закону про особливий статус. А першим - забезпечити негайне двостороннє припинення застосування зброї. Після того, як український парламент зі скрипом підтримав законопроект про особливості самоврядування, в Мінську представники переговорної групи домовилися про механізм припинення військового протистояння, уклали меморандум, у додатку до якого містився перелік населених пунктів, через які буде проходити лінія розмежування. Але Росія і контрольовані нею бойовики і не збиралися припиняти обстріл. А 2 листопада 2014-го, всупереч усім домовленостям, на окупованих територіях пройшли так звані "вибори", на яких перемогли нині вже покійний Олександр Захарченко в "ДНР" і поки ще живий Ігор Плотницький в "ЛНР".
Після цього посилилися бої і, нарешті, 12 лютого 2015 р. в Мінську знову зібралися Петро Порошенко, Франсуа Олланд, Ангела Меркель і Володимир Путін, які спільно народили Мінські угоди. Вони 17 лютого 2015-го були затверджені Радою безпеки ООН як офіційний документ. Для того щоб він втратив силу, потрібні нові угоди. Однак Росія категорично проти цього. Що ж стосується наших західних партнерів, то вони прив'язали до цих домовленостей антиросійські санкції і, не маючи іншого рецепту вирішення конфлікту на Донбасі, за інерцією повторюють мантру про необхідність дотримання угод усіма сторонами.
У жовтні 2017-го закон про особливості самоврядування в ОРДЛО з проблемами був пролонгований ще на рік, у жовтні минулого року - до 31 грудня 2019 р. Тепер його продовжать до 31 грудня 2020-го, оскільки вийти з глухого кута, під час останньої зустрічі в "нормандському форматі" не вдалося. По суті, пролонгація "особливого статусу" - формальність, але зараз, як і раніше, навколо цього точаться баталії, які раніше наносили потужні удари по рейтингу Порошенко, зараз будуть бити по рейтингу Зеленського. Який, з одного боку, став заручником домовленостей, досягнутих до нього, а з іншого - продовжує політику попередника і в деяких моментах - фактично одностороннє розведення військ, згода на імплементацію "формули Штайнмайера" - її посилює.
У законі про особливості самоврядування, змінити який зараз перспектив, на жаль, немає, прописані невигідні для України речі: недопущення кримінального переслідування і покарання учасників подій на території Донецької і Луганської областей, що на Росії тлумачать як повну амністію бойовиків, мовне самовизначення (тобто фактично узаконення російської мови на цих територіях), договірні відносини з Києвом, посилення і поглиблення "добросусідських відносин між територіальними громадами, органами місцевого самоврядування окремих районів з адміністративно-територіальними одиницями Російської Федерації", створення загонів народної міліції, які координуються місцевими органами влади. Проте у прикінцевих положеннях закону визначено, коли вся ця "зрада" вступає в дію, - після позачергових виборів органів місцевої влади в ОРДЛО, які повинні пройти відповідно до Конституції України та українського законодавства. А ось чого в законі нема, так це пункту про контроль над кордоном. Це питання Зеленський ставив під час зустрічі в Парижі, але позиція Путіна була традиційною: спочатку вибори, а потім все інше. Більш того, роздуми господаря Кремля вже після зустрічі в Парижі про "повторення Сребрениці" у разі передачі Україні контролю над кордоном до виборів в ОРДЛО стали ще одним підтвердженням, що Москва взагалі виключає повернення Києву контрольованих нею територій Донецької та Луганської областей.
Що ми маємо
Перше - продовживши дію закону "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей", Зеленський і "Слуги" отримають рік для того, щоб спробувати щось змінити у позиції Путіна по Донбасу. Бо змінити щось у вже діючих угодах без цього неможливо. Росія не приховує, чого вона хоче: прямих переговорів Києва з Донецьком і Луганськом, що зробить Москви стороннім спостерігачем, а не суб'єктом виконання Мінських угод; згоди на прямі постачання російського газу, а це завжди величезний корупційний ризик; змін до Конституції України, якими "особливий статус" повинен бути узаконений назавжди. Всі ці вимоги є неприйнятними для України. На Банковій цього не можуть не розуміти.
З цього випливає другий момент - незважаючи на всю безвихідність ситуації, владі доведеться щось робити або хоча б імітувати роботу в напрямку реалізації мирного плану, щоб не втрачати рейтингові показники. А ось що саме робити - велике питання. Адже варіантів може бути тільки два: і далі в односторонньому порядку йти на компроміси і тим самим підживлювати апетити Путіна або сказати правду і собі, і виборцям, що варіант "стіни", про який згадав радник президента Андрій Єрмак, далеко не найгірший. Але для його реалізації потрібна згода переважної більшості суспільства. В цьому напрямку влада поки не працює.
Ми чуємо від голови МВС Арсена Авакова раціональне пропозицію: Україна отримає контроль над кордоном "не за місяць до місцевих виборів, а, наприклад, за два дні". І після того, як українська поліція зайде на окуповані території, вона буде патрулювати на них спільно з представниками територіальних громад". Але раціональної ідея Авакова виглядає для нас, згода на це Росії - фантастика. Хоча, звичайно, ініціювати різні сценарії повернення контролю над кордоном варто, принаймні це буде створювати враження неотступности української влади від ключової вимоги - реінтеграція окупованих територій без переходу їх під повний контроль України і без безумовного виведення незаконних мілітаристських угруповань з ОРДЛО - неможлива. Однак тут влада впирається в проблему, до створення якої вона долучилася ще на стадії, коли не була владою: доведеться визнати, що у неможливості закінчити війну згідно з нашими вимогами винен таки Путін, а не попередники.
Зате бачимо інші рухи, які точно схвалюють в Кремлі, - збудження ДБР чергової справи щодо Порошенко. На цей раз йому "шиють" державну зраду під час підписання Мінських угод. Невже це розслідування ратрогает Путіна, і він погодиться віддати Україні контроль над кордоном окупованих територіях? Можна скільки завгодно кивати на попередників, що це, мовляв, вони підписали капітулянтські угоди, але це не вирішує проблему. Хіба що якийсь час буде утримувати рейтинг від крутого піке.
