Зброя перемоги. Чому українські ПЗРК не поступаються легендарному "Стингеру"

Нагадаємо, що в числі іншого пріоритети американської допомоги стояли "системи ППО" і "зброю берегової оборони". Деякі журналісти вже поспішили заявити, що, мовляв, американці будуть постачати нам ЗРК "Петріот" за прикладом сусідніх Польщі та Румунії. Але з самого початку бентежила ціна питання. Так, Бухаресту погодили продаж семи батарей з 28-ю пусковими установками, плюс 224 ракети за $3,9 млрд. А вся допомога США на 2020 фінансовий рік узгоджена в межах $250-500 млн.

Тому цілком очевидно, що американці мали на увазі зовсім іншу систему ППО. І ось "Радіо Свобода" в одному з матеріалів днями оприлюднила інформацію про те, що Конгрес США пропонує прийняти поправку до законодавства, яка зніме заборону на продаж Україні ракет класу "земля-повітря".

Причому ця поправка знімає заборону на продаж ракет одного типу - для переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК). А їх у американців цілий один тип - знаменитий "Стінгер", який застосовувався ще під час війни в Афганістані 1979-1989 рр. і став одним з факторів фактичної перемоги моджахедів і виведення радянського контингенту з країни. Зрозуміло, що за минулі 30 років комплекс піддався модернізації і зараз цілком собі відповідає сучасним вимогам.

Але є одне велике "але". У наших збройних силах ПЗРК більш ніж достатньо. А крім того, запущені дві масштабні програми: модернізації комплексів радянського виробництва і розробка вітчизняного перспективного.

ПЗРК "Стріла-2М" і "Голка" на території України залишилося настільки багато, що їх постійно списували як "надлишкове майно", а їх ще залишалося достатньо. Так, з 25 червня 2003 р. по 23 вересня 2004 р., при міністра Євгена Марчука, із складу збройних сил вивели 286 ПЗРК, при Олександра Кузьмука - з 24 вересня 2004 р. по 3 лютого 2005 р. - ще 248 ПЗРК, ще 200 - за Анатолія Гриценка (з 4 лютого 2005 по 18 грудня 2007 р.). І це тільки за тими даними, які потрапили у відкриту пресу.

А були ще, наприклад, поставки за кордон - за 2007-2015 рр. в різні країни (включаючи, наприклад, США, де вони використовуються для відпрацювання методів захисту літальних апаратів) було експортовано 282 пускові установки і 931 ракету.

Розуміючи, що ті ж "Голка-1" вже не відповідають сучасним вимогам, в Україні з 2012 р. запустили програму модернізації. Яка з перервами тривала до 2018 р., коли на озброєння ЗСУ офіційно прийняли варіант "Голка-1М".

Вітчизняний варіант має величезна кількість відмінностей від оригінального радянського комплексу, основне з яких - нова інфрачервона головка самонаведення УА-424, яка розроблена інженерами Казенного підприємства " Центральне конструкторське бюро "Арсенал", а її серійне виробництво налагоджено на потужностях ніжинського Науково-виробничого комплексу "Прогрес". У початковому варіанті докорінної модернізації, який мав назву "336-24", передбачалося також заміна твердого палива для ракет на нове від Павлоградського хімічного заводу. Вистачило грошей на весь спектр модифікації або просто обмежилися установкою нової головки самонаведення поки сказати складно.

Однак у будь-якому випадку характеристики комплексу значно покращилися. Так, ймовірність ураження цілі в умовах встановлення противником активних перешкод становить 0,4 - 0,6 (при цьому показник оригінальної "Голки-1" становить 0,1). До речі, за цим показником вітчизняної комплекс цілком собі на рівні американського "Стінгера".

Трохи відкритої інформації та реалізації іншого проекту - перспективного переносного зенітно-ракетного комплексу, який отримав назву "Барс". Якщо судити за уривчастими даними, українські конструктори намагаються вирішити завдання, яке перед ними поставили військові - створити биспектральную головку самонаведення. Це вкрай перспективне рішення для ПЗРК, яке знаходиться на рівні найсучасніших зарубіжних зразків. При наявності такої головки наведення ракети і захоплення цілі буде відбуватися відразу в двох секторах, які належать до різним хвильовим діапазонів - інфрачервоному та ультрафіолетовому.

Якщо при цьому буде реалізовано принцип захвату цілі з "негативного контрасту" (це той випадок, коли мета "холодніше" фону) - від такої ракети на сьогодні фактично немає захисту. Єдине, що може врятувати літак або вертоліт, так це пряме ураження головки ракети лазерним випромінюванням, але це поки що на рівні фантастики.

На думку деяких фахівців, такий комплекс може вийти з "паперового" варіанту тільки після 2021 р., а реально поступити на озброєння в 2025 р. Але у будь-якому випадку це не привід брати за американські гроші комплекси, які на одному рівні з нашими напрацюваннями.

Тим більше що, як показали події війни на Донбасі, навіть "застарілими" "Голками" російським бойовикам вдалося завдати нашої авіації досить серйозні втрати - на їх рахунок записують, наприклад, збиті в травні над Слов'янському Мі-24, Мі-8 і літак Ан-30Б.

Тобто навіть без модернізації ці комплекси цілком собі можуть бути грізною зброєю, справа тільки в якісній підготовці розрахунків. Адже як показала, наприклад, війна в Сирії та інші конфлікти, навіть застарілим зброєю цілком можна збивати високотехнологічні продукти. Недавній приклад: хуситы в Ємені, які збили американський висотний стратегічний безпілотник MQ-9 Reaper.

В цілому ж українська система ППО на сьогоднішній день неймовірними зусиллями більш або менш збалансована. Військова ППО - це досить велика кількість ПЗРК "Голка-1М", ЗРПК "Тунгуска", ЗРК "Стріла-10". Об'єктове ППО представлена переважно ЗРК середньої дальності С-300ПС. В стрій також потроху ставлять і системи зберігання - тут "Тор", С-300ПТ та С-300В1 з можливостями протиракетної оборони.

Однак нам критично не вистачає ЗРК дальньої дії - і сюди ідеально вкладався б американський "Петріот". Однак для такої великої поставки не вистачає політичної волі (передусім з боку Вашингтона), впевненість у незмінності пронатовського курсу країни і банально грошей - наша економіка на тлі уповільненої війни і необхідності підтримувати досить велику угруповання на Донбасі не може дозволити реалізувати закупівлю навіть у мінімальних обсягах. Мабуть, розуміють це і американці. А значить, нам поки що доведеться задовольнятися тим, що продають за свої ж гроші, і шукати новим зразкам місце в нашій організаційній структурі.