"Оріон", "Гранат", "Застава". Чому російські дрони не зовсім російські і не зовсім дрони
Повноцінних ударних безпілотників на озброєнні російської армії немає. І так буде доти, поки військова промисловість не налагодить серійне виробництво систем високоточної зброї
Останні кілька тижнів інформаційний простір переповнений фото і відео російських ударних дронів. Вони на камеру ефектно збивають мішені, на телеканалах косяком пішли розповіді засекречених героїв про те, як вони дронами-камікадзе знищували лідерів бойовиків. Однак якщо почати розбиратися, реальність дуже далека від телевізійної картинки.
Перша проблема, яка гальмує розвиток безпілотної авіації в Росії, — це технічна відсталість. За час війни на Донбасі до рук наших фахівців потрапило 11 військових безпілотників російського виробництва, які після обстеження здебільшого були передані західним партнерам. Для західних розвідок основним було бажання не ознайомитися з новими технічними рішеннями (яких там просто немає), а відстежити ланцюжки поставок технологій у Росію з метою їх запобігання. З 2014 р. колективний Захід наклав ембарго на постачання товарів подвійного призначення до Росії, але всі російські безпілотники майже повністю складаються з імпортних комплектуючих.
Так, наприклад, безпілотник "Форпост", що має велику дальність польоту, збудовано на базі одноциліндрового двигуна 3W-55i німецької компанії 3W-Modellmotoren Weinhold GmbH. Мало того, він має навігаційні модулі швейцарського виробника MicroEM, а GPS-антену — американської компанії Antcom. Радіочастотний модуль 9XTend 900 МГц і GNSS-приймач NV08C-CSM — також американського виробництва.
У безпілотнику "Гранат" стоїть двигун виробництва чеської компанії Model Motors, а "Застава" взагалі є ізраїльським апаратом, який просто збирається в Росії. 90% деталей цього дрону зроблено ізраїльськими компаніями Elbit Systems і Data Links, а двигун німецький — від компанії Hacker Motor. Подібна картина з кожним типом БПЛА, що знаходиться на озброєнні російської армії.
Другий момент, через який російські вироби не можна вважати повноцінними ударними апаратами, — це відсутність зразків озброєння, які можуть застосовуватися з борту безпілотників. Адже успіх "Байрактарів" цілком і повністю зумовлений бомбами сімейства MAM, що планерують, а американських "Предаторів" — наявністю Hellfire. Нічого подібного в Росії немає — на "Оріоні", який збиває мішень, просто встановлено варіант протитанкової ракети "Корнет", причому навіть із оригінальним пусковим контейнером. тобто тубус має зовсім не аеродинамічну форму, а його використання практично обнуляє бойове значення апарату.
А на нещодавній виставці зброї Dubai Airshow-2021 в ОАЕ Росія продемонструвала макет "Оріона" з вертолітним ПТУР "Вихор-М". Тут теж безліч проблем — "Вихор" створювався під специфічну тактику ударних вертольотів, має дуже велику масу, "Оріон" зможе підняти не більше двох таких ракет. Для порівняння: "Байрактар" несе чотири, а Anka, представник наступного покоління турецьких безпілотників, несе вісім керованих протитанкових ракет Roketsan Cirit або чотири керовані планеруючі авіабомби MAM-L з лазерним наведенням. Що говорити про американські апарати, які,по суті, є "літаючими батареями". Такий підхід повністю укладається в існуючу концепцію застосування ударних дронів, які годинами кружляють над полем бою і завдають ударів по виявлених оператором цілях. Звичайно, що більше на апараті ракет, тим він більш ефективний.
Нарешті, окремо варто сказати про російський підхід до озброєння ударних дронів бомбами, що вільно падають. Хоча російському телеглядачеві це подається як простий і ефективний варіант використання ударних безпілотних апаратів, проте це тупикова ідея. Адже первісно ударний дрон — це дешевий апарат із низькою вартістю льотної години, невразливий для військової ППО, тому що просто не входить до зони її дії за рахунок застосування керованої зброї. А застосовувати ефективно "чавунні" бомби буде неможливо — важкі боєприпаси (250 кг і більше) він брати не може через малу вантажопідйомність, а у разі роботи легкими (100–150 кг) для прийнятної точності бомбометання безпілотник буде змушений спускатися на малі висоти. Де стане чудовою мішенню буквально для всіх засобів ППО (включно з такими відносно примітивними, як ЗУ-23-2). А якщо помножити це на невисокі швидкісні характеристики та погану маневреність, то можна говорити про те, що доля таких апаратів плачевна — вони знищуватимуться дуже і дуже швидко.
Отже, повноцінних ударних безпілотників на озброєнні російської армії немає. І так буде доти, поки військова промисловість не зможе налагодити серійне виробництво систем високоточної зброї.
