Опозиційні граблі. Чому Тимошенко не з ким об'єднуватися проти Порошенка
У всякому разі, про таке об'єднання всерйоз заговорила головна політична зірка подання на кордоні Юлія Тимошенко. Окрилена успіхом доставки в країну колишнього президента і чинного апатрида Юлія Володимирівна анонсувала ні багато ні мало, а про об'єднання всіх демократичних проєвропейських сил", зрозуміло, опозиційних. Мовляв, ці сили вже почали відповідні консультації, і дуже скоро про нове об'єднання буде офіційно оголошено, в тому числі будуть названі "поіменно" і всі об'єдналися, які "готові разом до перемоги проходити шлях становлення України".
Фразу про "становленні України" залишимо на совісті Юлії Володимирівни, як і те, що вона, власне, в даному випадку мала на увазі. Адже недословный сенс сказаного зрозумілий нам і так - популістична опозиція збирається об'єднати зусилля, щоб добитися дострокових виборів і перемогти на них. Для української політики об'єднання різношерстих опозиційних політичних сил заради перемоги над спільним ворогом, що перебувають при владі. Проте такі об'єднання рідко приводили до успіху, а якщо і приводили, то лише до короткочасного, на момент приходу до влади. Після чого більшість таких спілок розпадалися, породжуючи між його учасниками ненависть нерідко ще більшу, ніж самі об'єдналися відчували до загального ворога, проти кого це об'єднання було направлено.
Тут можна згадати "Канівську четвірку", яка була голосно заявлена, але мала нульовий політичний результат. Тоді, напередодні президентських виборів 1999 р., про висунення єдиного кандидата заявили комуніст Олександр Ткаченко, соціаліст Олександр Мороз, екс-прем'єр і екс-глава СБУ Євген Марчук і на той момент націонал-демократ Володимир Олійник. Справа тоді так і закінчилося лише деклараціями, ніякого єдиного кандидата від опозиційної четвірки Україна так і не побачила.
Ще одне гучне об'єднання часів кучмізму - це акції "Україна без Кучми" і "Повстань, Україно!", метою яких було домогтися дострокових виборів і на час яких об'єднувалися соціалісти, комуністи, націонал-демократи і націоналісти. Ці спільні акції ні до яких стійким великим політичним об'єднанням не привели, як і до дострокових виборів, хоча і підготували якусь грунт під Помаранчеву революцію.
Не можна не згадати і, напевно, саме гучне політичне об'єднання в українській історії - коаліція 2004 р. "Сила народу", в яку увійшли політсили Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко напередодні Помаранчевої революції. Тоді Ющенку за підтримку на президентських виборах обіцяв Тимошенко посаду прем'єра і, як все чудово обізнані, свою обіцянку виконав, про що неодноразово жалкував, називаючи союз з Тимошенко своєю головною політичною помилкою.
Ну, і нарешті, з Тимошенко пов'язано і ще одне об'єднання, яке хоч і не відбулося, але наробило багато галасу - сумнозвісна "Ширка" або коаліція Прібют 2009 р. Тоді в розпал протистояння між Ющенком, Тимошенко і Партією регіонів двоє останніх намагалися домовитися про поділ країни між собою. Ці таємні домовленості зірвалися, але стали надбанням гластности, зіпсував імідж в першу чергу Тимошенко.
Як бачимо, в українській політичній історії не надто багато фактів успішних об'єднань, особливо якщо мова йде про великих гравців, не багато їх і в активі персонально Тимошенко.
На що ж Юлія Володимирівна розраховує сьогодні? За великим рахунком, щоб зрозуміти, з ким потенційно планує об'єднуватися Тимошенко, достатньо подивитися на учасників акції по завезенню в Україну Саакашвілі. Це в першу чергу сам Саакашвілі і його українська партія "Рух нових сил". По-друге, це партія львівського мера Андрія Садового "Самопоміч". По-третє, група "Єврооптимістів" на чолі з Сергієм Лещенком. По-четверте, "Демальянс" з Василем Гацько, якого за іронією долі "Юля боїться", в-п'ятих, Валентин Наливайченко і його рух "Справедливість". По-п'яте, "перший непрохідний" Анатолій Гриценко і його "Громадянська позиція". Ну, і, по-шосте, це олігарх Ігор Коломойський, у якого є партія КРІП.
Теоретично якесь загальне рух з цієї тусовки зліпити можливо, однак реальні шанси на це вкрай мізерні.
Що стосується Саакашвілі, то персонально він не може балотуватися нікуди і не тільки через відсутність українського паспорта, але і із-за законодавчих обмежень для нещодавно прийняли українське громадянство. Так що роль прапора української опозиції - це максимум, на що він може розраховувати, тим більше, що ні в якій іншій іпостасі він не потрібен ні Тимошенко, ні іншим лідерам опозиційних партій. А "Рух нових сил" без свого лідера - явище не надто вражаюче. Давид Сакварелідзе та Юрій Дерев'янко - не настільки великі фігури, щоб якось серйозно посилити Тимошенко.
Самий сильний політичний гравець з групи підтримки Саакашвілі - "Самопоміч" Садового, однак у Андрія Івановича і своїх амбіцій достатньо і бути в тіні Тимошенко йому категорично не хочеться. Власне, вже через кілька годин після заяви Тимошенко про консультації та об'єднання мер Львова демонстративно дистанціювався від Юлії Володимирівни, і від Саакашвілі, заявивши, що сторонам конфлікту треба зробити "крок назустріч заради збереження людей і країни", щоб "повернути повагу і авторитет держави". Представити його об'єднання з Тимошенко після такої заяви вкрай складно.
Ще один сильний гравець - це Коломойський, правда, сила його не в політичних проектах - КРІП з працею "дихає" вже давно, а у фінансових можливостях. При цьому Коломойський свою підтримку Тимошенко і Саакашвілі не афішує, так що навряд чи зацікавлений у громадському об'єднанні. Грошима він може і допоможе, але в якості публічного політичного партнера ніяк не підійде.
Що стосується "Єврооптимістів", то вони завжди грають у свою гру, що наочно продемонструвало їх потрапляння в парламент від БПП. Так що Лещенко або Найєма як довготривалих партнерів не потрібно самій Тимошенко.
Ще один кандидат на об'єднання - екс-міністр оборони Анатолій Гриценко. Правда, останній за свою довгу політичну кар'єру встиг побувати у багатьох політсилах, в тому числі і в "Батьківщині" (щоправда, тоді Тимошенко там не було, вона сиділа в колонії) і його присутність супроводжувалося скандалами. З фракції "Батьківщина", до речі, він вийшов ще до перемоги Майдану, оскільки встиг там з усіма пересваритися. Так що об'єднання Гриценко з Тимошенко дуже малоймовірно, але навіть якщо і відбудеться, то буде недовгим, конфліктних або тільки декларативним.
Залишається лише "Демальянс", вплив якого мізерно, і Наливайченко, з яким Тимошенко давно і офіційно об'єднана, що ні на що не впливає, не заважає кожному грати у власну політичну гру, а про об'єднання всі вже давно забули.
Так що широкий альянс всіх демократичних і проєвропейських сил - це лише красиві слова Тимошенко. Якщо якесь об'єднання з ким-то й буде досягнуто, то його значення буде мізерно малим, обмежене одним днем пафосних заяв.
