Спадщина "Кварталу 95". Чому у Зеленського великі проблеми в зовнішній політиці

Уже офіційно підтверджено, що візит Володимира Зеленського до Джо Байдена відкладається. Це зайвий раз говорить про те, що у відносинах між Києвом і Вашингтоном не все гаразд. А ще це чергове свідчення того, що у Зеленського є системні проблеми в зовнішній політиці. У найближчі місяці ця негативна тенденція лише посилюватиметься. А значить, множитиметься число зовнішньополітичних провалів.

Замість липня у Вашингтоні — вересень у Нью-Йорку

Президенти України і США Володимир Зеленський і Джо Байден у липні не зустрінуться. Про це повідомив тимчасовий повірений у справах США в Україні, заступник помічника держсекретаря США з питань Європи та Євразії Джордж Кент в інтерв'ю "Радіо Свобода". "Зустріч буде трохи пізніше. Не в липні, а, думаю, в серпні", — зазначив Кент. Тут ключове слово — "думаю". "Думаю, в серпні" — це в перекладі з дипломатичної означає "може, в серпні, а може, ще пізніше".

Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба розповів про підготовку до візиту ще 11 червня в ефірі каналу "Україна 24". "Зустріч Зеленського і Байдена відбудеться наприкінці липня, — повідомив він. — Формат — повноцінний офіційний візит президента України в США, в рамках якого буде не тільки зустріч з Байденом, а й ряд інших заходів". Кулеба підкреслив, що разом із Зеленським до США вирушить велика делегація, "тому що дуже широкий порядок денний, багато питань".

Є дві версії перенесення візиту. Оптимістична полягає в тому, що адміністрація Байдена вирішила почекати, коли роз'їдуться на канікули конгресмени і сенатори. Палата представників завершує сесію 30 липня, Сенат — 6 серпня. Якщо Білий дім призначить зустріч Байдена із Зеленським одразу після 6 серпня, можна буде припускати, що дійсно вся справа в бажанні адміністрації Байдена обмежити коло контактів Зеленського і всієї української делегації у Вашингтоні (а також зручний привід винести за дужки візиту бажання Зеленського виступити перед Конгресом) .

Це, звичайно, не дуже доброзичливий жест, але є і більш песимістична версія, яка говорить, що Вашингтон має до Києва принципові претензії. Одна з них — це Ігор Коломойський, на якого Держдеп США наклав санкції за корупцію на посаді голови Дніпропетровської ОДА в 2014–2015 рр. Вашингтон використовує загрозу перенесення візиту, щоб змусити Зеленського на конкретні дії проти Коломойського. Друга претензія — це демонстративний розворот Києва в бік Пекіна. Перед візитом Зеленського до Байдена такий розворот виглядає як ляпас Вашингтону.

Тому не виключено, що зустріч Байдена з Зеленським буде перенесена взагалі на вересень. І відбудеться вона не у Вашингтоні, а в Нью-Йорку на полях Генасамблеї ООН, яка відкривається 14 вересня. Тобто замість повноцінних переговорів у Білому домі буде напівпротокольна зустріч в одному з готелів Нью-Йорка.

Провальна тенденція

Звичайно, головне все ж таки не сам візит, а його результати. Що ж, якщо говорити про результати, то ми вже маємо провальні переговори Зеленського з канцлером ФРН Ангелою Меркель 12 липня в Берліні. Всі очікували, що Зеленський доб'ється від Меркель якихось компенсацій за "Північний потік-2" — російсько-німецький газопровід в обхід України. Однак Зеленський не привіз з Берліна нічого. Домовленості про обсяги газу, який повинен гарантовано прокачуватися через українську ГТС, питання про модернізацію української ГТС і обсяги фінансування цих робіт, надання фінансової допомоги Україні в розмірі 2 млрд євро перенесені для вирішення новим урядом Німеччини, який буде сформовано за підсумками парламентських виборів, призначених на 26 вересня. Замість гарантій і компенсацій Зеленський отримав від Меркель її публічну заяву на спільній пресконференції про те, що "нам потрібна імплементація так званої формули Штайнмаєра".

Також можна говорити про провал, що поглиблюється, надій Зеленського вибудувати діалог з Путіним. 12 липня о 17:00, прямо під час візиту Зеленського в Берлін, вийшла стаття Путіна "Про історичну єдність росіян і українців". Зеленський міг скористатися цією статтею як свідченням агресивних намірів Росії і неосудності Путіна і зажадати від Заходу додаткових гарантій безпеки і санкцій до Росії через загрозу від Путіна. Замість цього Зеленський наступного дня, вже в Києві, заявив, що він побачив у статті Путіна "глибоку роботу" і що хотів би особисто обговорити цю статтю з Путіним. Фактично Путін висунув Зеленському нові претензії, а Зеленський говорить, що ці претензії потрібно обговорювати, замість того щоб закликати Захід покарати Путіна за ці претензії і загрози.

13 липня у французькому журналі Politique Internationale вийшло інтерв'ю заступника керівника адміністрації Путіна Дмитра Козака (нагадаємо, це партнер Андрія Єрмака з переговорів у нормандському форматі на рівні радників). Козак зажадав від Києва виконати те, що було обіцяно на саміті нормандської четвірки в Парижі 9 грудня 2019 р. "За підсумками паризького саміту нормандського формату 2019 року сторони взяли на себе зобов'язання щодо узгодження до квітня 2020 року в Контактній групі всіх політико-правових аспектів врегулювання конфлікту", — заявив Козак і вчергове зажадав від Києва прямих переговорів з Донецьком і Луганськом.

Додамо до загальної картини і глибокі проблеми у відносинах з Грузією і Молдовою. 19 липня Зеленський разом з президентами цих країн Саломе Зурабішвілі і Маєю Санду і президентом Європейської ради Шарлем Мішелем відкривав у Батумі формат "асоційованого тріо", який повинен допомогти трьом країнам спільно рухатися до членства в ЄС. Усе спочатку виглядало чудово, але закінчилося скандалом. Після офіційної церемонії в Батумі Санду провела двосторонні переговори із Зеленським, Єрмаком, Кулебою і висловила їм цілий ряд претензій. Знаючі люди кажуть, що Санду почала розмову зі слів "Де Чаус?". У тому, що колишній український суддя Микола Чаус був викрадений в Кишиневі саме за вказівкою української влади, схоже, не сумнівається ніхто в Молдові. Як стверджують деякі джерела, Санду завила: "Ми знаємо, що він у вас. Це знає Лондон, це знає Вашингтон". Також, за даними тих же джерел, Санду висловила й інші претензії: про російські війська, які їздять у Придністров'я через Україну, про електроенергію, яку постачає Україна Придністров'ю, тощо. Ну а господиня саміту в Батумі Саломе Зурабішвілі від двосторонньої зустрічі із Зеленським взагалі відмовилася. Кажуть — через Саакашвілі.

Системна проблема

Перелік провалів можна продовжувати. Але, напевно, вже сказаного досить, щоб зрозуміти — ми маємо в зовнішній політиці системну проблему.

Про деякі її причини розповів колишній секретар РНБО Олександр Данилюк у програмі "Світське життя з Катериною Осадчою", яка вийшла на каналі "1+1" 18 липня. Данилюк поділився спогадами про те, як він просив дружину Володимира Зеленського вплинути на нього під час підготовки до зустрічі з президентом Франції Еммануелем Макроном, що відбулася за дев'ять днів до другого туру президентських виборів в Україні. За словами Данилюка, найважчим під час підготовки зустрічі було налаштувати Зеленського на роботу. Незважаючи на те що перед самітом було підготовлено велику кількість аналітичних матеріалів, він лише поверхово знайомився з ними.

"Бували випадки, коли я показував документи, а він не хотів готуватися. Говорив "я пішов" — і йшов. Я тоді телефонував дружині Зеленського в номер і говорив: "Лена, щось мені здається, що Володимир не кращим чином підготувався до зустрічі з президентом Франції". Через деякий час в мій номер заходить Зеленський, каже: "Гаразд, давай мені папку"", — розповів Данилюк.

Але проблема не тільки в тому, що Зеленський не завжди належно готується до міжнародних зустрічей. Проблема ще й у його своєрідному стилі, виробленому за багато років у "Кварталі 95". Це — максимальна концентрація на одному виступі, за яким слідують оплески і тривалий період релаксу, після чого можна готуватися до нового виступу, перед новою аудиторією, а про попередній — забути.

Але інші гравці — будь то Вашингтон, Москва, Берлін, Париж, Тбілісі чи Кишинів — грають по-іншому. Вони все пам'ятають. Пам'ятають всі обіцянки, які Зеленський давав і незабаром забув. І тепер на нього тиснуть всі з усіх боків.

Два роки це було малопомітно, і на те є свої причини. В перший рік президентства Зеленського до нього придивлялися, проводили з ним перші зустрічі (до яких, підкреслимо ще раз, ретельно готувалися), виманювали у нього якісь обіцянки, як це трапилося з тією ж формулою Штайнмаєра в Парижі 9 грудня 2019 р. При цьому самі намагалися ніяких серйозних обіцянок не давати.

Якихось наслідків можна було б чекати вже в другій рік, але завадив коронавірус. Пандемія різко обмежила міжнародні зустрічі на вищому рівні. Відповідно, і відстрочка реалізації домовленостей сприймалася нормально.

Але зараз ця відмовка вже не працює, тим більше що в західних країнах повним ходом іде вакцинація населення. Тому саме зараз ми бачимо початок нової фази в міжнародних відносинах Зеленського — тієї, де йому з усіх боків пред'являють рахунки і вимагають виконання обіцяного. І вже майже нічого не обіцяють натомість. Це та фаза, коли у всіх столицях вже вивчили фірмовий київський стиль і намагаються по максимуму ним скористатися. І, на жаль, це та реальність, в якій ми житимемо ще кілька років.