Китайська загроза. Чому Україна не доросла до стратегічного партнерства з КНР
Фонд державного майна України і китайська товарна біржа Bohai Commodity Exchange Co., Ltd (BOCE) уклали договір купівлі-продажу корпоративних прав (99,9% акцій) Українського банку реконструкції і розвитку (УБРР). Аукціон з продажу банку відбувся ще 30 листопада 2016 р. Переможцем на ньому і стала китайська BOCE, яка є однією з найбільших спотових товарних бірж з річним оборотом в $1 трлн. Ціна, за якою Україна продала фактично голу банківську оболонку, а по суті ліцензію і набір коррахунків, склала 82,83 млн грн. Зауважимо, що дана угода стала однією з самих "великих" приватизаційних продажів у минулому році. Майже півроку від китайців не було ні слуху ні духу, включаючи відсутність погоджувальної пакета документів, який повинен був бути наданий покупцем в НБУ, і ось підписи під контрактом нарешті поставлено.
Прості символи
У цій угоді багато символічного. По-перше, сам банк, який був створений в 2004 р. з метою розвитку в Україні малого і середнього бізнесу і кредитування реального сектора економіки. Його власниками поперемінно виступали Державна інноваційна фінансово-кредитна компанія і Державна інвестиційна компанія. Ці синекури з гучними назвами так і не посприяли появі в Україні малого і середнього бізнесу, так само як і інновацій, зате витратили не один мільйон державних ресурсів. У 2013 р. УБРР було передано Мінфіну. Тодішній уряд планував створити на його базі величезний банк реконструкції та розвитку по аналогії з російськими квазигосударственными фінансовими структурами. Але станом на 2016 р. цей банк опустився на одне з останніх місць у рейтингу українських банків з капіталом у 62 млн грн "заробив" нерозподілений збиток у 59,7 млн грн, тобто всі гроші, витрачені на нього державою в 2004 р. (за тодішнім курсом це близько $12 млн), були успішно "проїдені". І ось тепер фінансова структура, в якій важко працювали 33 особи, через 12 років роботи на ниві структурної перебудови економіки була успішно продана аж за $3 млн. Найяскравіший зразок ефективності державного менеджменту.
Другим "символом" стало те, що звичайна фінансова "пустушка" увійшла в топ приватизаційних продажів 2016 р., обігнавши багато цілком матеріальні активи.
Ну і, по-третє, сам покупець. Адже цю операцію неможливо оцінювати у відриві від недавніх заяв посла КНР в Україні Ду Вея про те, що його країна готова до проведення швидких консультацій з питань укладення угод між Україною і Китаєм про зону вільної торгівлі та запровадження безвізового режиму.
Україна ще толком не встигла прийти в себе після ЗВТ з Європейським Союзом, а тут тобі нові "виклики". І це явно не зона вільної торгівлі з Канадою. Враховуючи показники ВВП, параметри економіки ЄС і Китаю цілком сумісні, а за чисельністю населення Китай дасть фору кому завгодно (крім Індії). Але стосовно України розмови про ЗВТ з китайцями викликають сторожку реакцію у вітчизняних підприємців. Якщо ЗВТ з Європою сприймається більше як інструмент активних внутрішніх перетворень в Україні та механізм тиску на владу з метою примусу оной до реформ і боротьби з корупцією, то ЗВТ з Китаєм загрожує непередбачуваними наслідками.
Адже Китай не буде висувати вимоги щодо електронного декларування чиновників або створення антикорупційних судів. Великий дракон не обтяжує себе цим "тягарем білої людини", як написав би Кіплінг. Його завдання - встановлення контролю над країною шляхом "підгодовування" місцевих еліт і покупки інфраструктурних об'єктів: транспорт, енергетика і т. д.
Наприклад, в Африці Китай, по суті, одержав в управління" цілу країну - мова про Зімбабве. Невдалі реформи, корупція, накопичені внутрішні суперечності, згортання співробітництва з боку ЄС і США змусили зімбабвійського лідера Мугабе сказати знамениту фразу: "Ми повернулися на Схід, де сонце сходить, і відвернули наші обличчя від Заходу, де сонце заходить". У відповідь Китай не тільки виділяв гроші режиму, але і "визнавав" місцеві вибори, а також накладав вето в Раді безпеки ООН з питання санкцій щодо режиму диктатора (до речі, спільно з РФ).
Наш Мугабе
Багато хто не помітили, але в 2013 р. ми ледь не отримали "свого Мугабе". Адже Віктор Янукович літав не тільки в Сочі, але і в Пекін, де в грудні того року "знайшов" $8 млрд і інвестиційні проекти ще на $30 млрд. Хоча вже тоді в Китаї знали, що мільярди доларів, виділені на фінансування сумно відомих закупівлі української кукурудзи, нещадно розкрадені, і ні зерна, ні грошей в Пекіні більше не побачать.
Словом, нових реформаторських стимулів від ЗВТ з Китаєм ми не отримаємо. Навіть більше того, враховуючи здатність китайців "купувати" слабкі місцеві еліти, можна було б очікувати консервації наших проблемних точок за рахунок мільярдних китайських кредитів. Хоча термін цих "політичних консервів" склав би всього кілька років. Всі пам'ятають, чим закінчилася зімбабвійська історія: мільйонними показниками інфляції і мільярдними купюрами зімбабвійських доларів, які нині годяться лише в якості сувенірів (їх навіть у наших податківців при обшуку знаходять). У підсумку Китаю для захисту своїх інвестицій довелося провести виховну роботу з престарілим лідером, змусивши його піти на політичного угоду з опозицією і провести стабілізацію місцевої фінансової системи: зараз в Зімбабве замість 4 млрд відсотків інфляції в рік - дефляція і навіть пристойний економічне зростання.
Що стосується економічних вигод, то будь-яка співпраця з Китаєм можливо лише на основі базового принципу: "купуй китайське". Стосовно України - це можливість кредитування програм у сфері транспорту, енергетики, але при обов'язковій закупівлі виключно китайського обладнання. Від України ж Китаю потрібно в основному сировину і наші наукові розробки, насамперед у сфері ВПК, космосу і авіабудування. З маршруту нового "Шовкового шляху" Україну, як відомо, виключили...
Як бачимо на графіку, наша торгівля з Піднебесної глибоко дефіцитна. При цьому ми не купуємо в Китаї ні нафта, ні газ, а звичайні товари широкого споживання, які могли б з успіхом виробляти самі. У Китай ж постачаємо сировину і продукти сільського господарства (без первинної обробки).
Саме цією товарною структурою і продиктована покупка банку в Україні китайської спотової біржею. Закуповуючи сировину в Україні та здійснюючи його поставки в Китай, китайці прогнозовано хочуть контролювати весь технологічний процес: організацію торгів, логістику, фінансові розрахунки, транспортування, перевалку. Оскільки особливої довіри до української банківської системи в Пекіні не відчувають, то і вибрали модель експансії у форматі "все своє ношу з собою".
Свого часу Наполеон, ні разу не бував у Китаї, написав: "Китай - це сплячий лев. Не треба будити його, інакше здригнеться весь світ". Сьогодні Китай не тільки прокинувся, але і активно рухається, відстоюючи свої національні інтереси в багатьох країнах, насамперед у сфері енергетики та сировинної безпеки. Поглянемо на карту Африки, складений американською аналітичною компанією Stratfor, щодо китайських інвестицій в Африці.
Поки США і ЄС залишали чорний континент, керуючись політичними принципами або страхом перед непередбачуваністю місцевих еліт, Китай активно освоїв більшість "безпритульних" країн, гостро потребували грошей. І якщо сьогодні американці або європейці захочуть повернутися в свої колишні володіння - там їх вже чекають. Зайнято!
У найближчі п'ять років Китай планує витратити на прямі інвестиції в інші країни близько $800 млрд. Принципи отримання все ті ж: логістика, енергетика, транспорт, сировина, ринки збуту китайських товарів. Натомість можна отримати дешеві китайські кредити, зону вільної торгівлі, безвиз і навіть прямі інвестиції, якщо в Пекіні відчують, що з владою можна мати справу в довгостроковій перспективі. Адже, як вже зазначалося вище, Китаю не потрібна боротьба з корупцією. Їм потрібно контролювати ситуацію, а це неможливо без стабільної еліти, яка потребує у зовнішньому політичному "плечі".
З Китаєм можна і потрібно грати в стратегічне партнерство, не забуваючи, що у китайця справжнім партнером може бути тільки інший китаєць. Росіяни, у невдалий для себе час шукали в Піднебесній нову альтернативу Європі, відчули це в повній мірі, вступивши у вкрай невигідний проект "Сила Сибіру".
Зона вільної торгівлі з ЄС є для України тим "молодільним" котлом, з якого наша країна, як у розповіді про коника-горбоконика, повинна вийти оновленою і конкурентоспроможною. У "котлі" зони вільної торгівлі з Китаєм можна зваритися...Щоб купатися в ньому без трагічних наслідків, потрібні ефективні інститути всередині країни і сформовані політичні еліти, що не приймають ідеї зовнішнього управління. Інакше з цього "котла" не вийде оновлена країна, а черговий "Мугабе" з вагоном трильйонів "місцевих доларів".
