Олег Недава: Трагедія, що сталася на сміттєзвалищі в Грибовичах, може повторитися в будь-якому іншому місті

Заступник голови парламентського комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи розповів "ДС" про реальні причини того, що сталося НП на звалищі під Львовом, і те, як вберегти Україну від глобальної сміттєвої катастрофи.

"ДС" За версією слідства, причиною грибовицького трагедії стала службова недбалість. Але це досить розмите поняття, а які реальні фактори могли привести до того, що в Україні у XXI столітті люди гинуть під горами сміття?

О. Н. В першу чергу це неправильна експлуатація полігонів твердих побутових відходів (ТПВ) і невідповідність діючих в Україні сміттєвих звалищ встановленим госуарством стандартам. За правилами, доставлений на спеціально обладнаний полігон сміття необхідно рівномірно розподіляти по всій території звалища. Потім його, куля за кулею, засипають інертними матеріалами (глина, щебінь). Таким чином, формується стійка поверхню, що виключає появу тут цілих сміттєвих териконів, як це відбувається на більшості звалищ. А адже на таких об'єктах проходить неконтрольований процес гниття, формуються м'які шари відходів за рахунок концентрації, наприклад, пластикових пляшок. В таких м'яких шарах накопичуються гази і достатньо однієї іскри, щоб спалахнула пожежа. Впорається з таким пожежею дуже нелегко, оскільки поверхня нестійка і в будь-який момент може статися обвал, що і сталося на звалищі під Львовом.

Крім того, гасити пожежі водою на звалищах не можна, оскільки вода лише прискорює процес гниття і, отже, підвищує вірогідність виникнення нових пожеж. Необхідно засипати тліючу поверхню глиною або іншими твердими матеріалами, перекриваючи доступ кисню до місця загоряння, а на це потрібні чималі кошти, оскільки в цьому процесі доводиться задіювати чимало техніки. У підсумку, ті гроші, які місцеві влади шкодують витратити на нормальне облаштування полігонів ТПВ, йдуть на рішення проблем, до виникнення яких призводить така "економія".

"ДС" Що заважає місцевій владі змінити своє ставлення до сміттєвого питання?

О. Н. По-перше, це небажання місцевого керівництва зачіпати болючий соціальне питання. Зараз плата за сміття включає в себе дві складові - тариф і норму накопичення. В тариф входить ціна за вивезення сміття та його поховання, а норма нагромадження залежить від співвідношення різних видів відходів, які викидає конкретний населений пункт. У кожному місті є свій індекс норми накопичення. Як правило, ціна захоронення сміття дуже низька, і щоб зменшити навантаження на полігони або облаштувати їх за всіма стандартами, необхідно цю ціну підвищити. Але місцева влада не хоче цього робити, не бажаючи дратувати своїх виборців підвищенням витрат на прибирання сміття.

По-друге, це особистий грошовий інтерес деяких місцевих керівників. Наприклад, влада Краматорська зараз продовжує вивозити міське сміття на стару необустроенную звалище ТПВ, замість того, щоб доставляти його на новий підготовлений полігон, розташований поруч. А все тому, що ціну на захоронення відходів на старому об'єкті краматорські чиновники можуть контролювати, а на новому - ні. Схожа ситуація і в сусідньому Слов'янську, де керівництво відмовляється будувати перевантажувальну сміттєву станцію, і це тільки те, що відомо мені особисто.

Третя причина - відсутність сприятливих законодавчих умов, стимулюючих підключення бізнесу до вирішення сміттєвої проблеми.

"ДС" Якщо оцінювати ситуацію в цілому по країні, то які зараз реальні масштаби проблеми відходів в Україні?

О. Н. На жаль, ситуація, яку ми спостерігаємо в Грибовичах, в будь-який момент може повторитися в інших населених пунктах. Адже 80% полігонів ТПВ, які сьогодні експлуатуються в Україні, не відповідають встановленим санітарним нормам. Тобто де-факто це саме звалища, куди в хаотичному порядку скидають всі відходи.

Крім того, в нашій країні діє ще близько 35 тис. стихійних звалищ, які ніхто не контролює і не перевіряє. Загальна ж приблизна площа полігонів ТПВ та стихійних звалищ займає приблизно 12 тис. кв. км (для порівняння, площа Чернівецької області - 8,1 тис. кв. км - ред.), і це більше 12 млрд тонн відходів. Щорічно в Україні накопичується 4-4,5 млн тонн відходів упаковки, 400-450 тис. тонн відпрацьованих технічних олив, 170-190 тис. зношених шин. І лише мала частина йде на переробку. Таким чином, на кожного українця припадає близько 700 тонн сміття.

"ДС" Як можна розгребти завали?

О. Н. Для початку нам треба визнати, що ми не вміємо поводитися зі сміттям взагалі, оскільки загальна система збору відходів в країні відсутня. Ми вже говорили з профільним міністром на цей рахунок, і найближчим часом буде створено повний реєстр усіх сміттєзвалищ, де будуть зазначені найбільш небезпечні об'єкти.

Крім того, ми з колегами розробили кілька законопроектів, спрямованих на вирішення цієї проблеми. Зокрема, ми пропонуємо зараховувати кошти від сплати екологічного податку до спеціального фонду, який буде надавати щоквартальні субсидії саморегулівним організаціям, що займаються збиранням, переробкою та утилізацією відходів.

Також наші законопроекти встановлюють принцип розширеної відповідальності виробників або імпортерів, діяльність яких призводить до появи певних видів відходів, починаючи від пластику, і закінчуючи автомобільними шинами. Таким чином, прибирати сміття будуть ті, і його виробляє чи завозить в Україну.

"ДС" Схожа схема вже діяла в Україні, починаючи з 2001 року по 2015 рік, але чистіше від цього в нашій країні не стало...

О. Н. Справа в тому, що відповідна постанова - № 915 (від 26 липня 2001 р) обмежувало можливості виробників або імпортерів у частині організації збору та переробки або утилізації відходів. Ключову роль у цьому процесі відігравала державна компанія "Укрекокомресурси", що збирає з бізнесу обов'язковий збір на утилізацію сміття. Але, як виявилося, значні кошти "Укрэкокомресурса" виводилися в тінь, а потім розкрадалися. Наша ж законодавча ініціатива дасть підприємствам більшу свободу. Зокрема, вони зможуть вирішувати: організовувати їм збір та переробку відходів самим чи найняти для цього спеціалізовані організації. Також вони будуть вільні у виборі методів і засобів організації збору відходів, що з'являються в процесі споживчого використання їх товарів, а також у виборі методів стимулювання населення до розділення сміття.

Кожний виробник або імпортер отримає свою норму відходів, яку йому доведеться виконувати. В іншому випадку їх буде чекати величезний штраф. Наприклад, у перший рік дії закону компаніям доведеться збирати всього 35% пластмасових відходів і 15% зношених шин від загального обсягу виробленої або імпортованої продукції. У п'ятий рік дії закону ці показники збільшаться, відповідно, до 50% і 30%. На практиці це призведе до того, що виробники або імпортери будуть бігати за людьми і просити їх здавати використані упаковки - ті ж пляшки або пластик, як це зараз відбувається на Заході.

"ДС" Чому західні інвестори не хочуть вкладати гроші у вирішення сміттєвих проблем України?

О. Н. Якщо ми говоримо про перспективу виробництві біогазу, то інвестори зацікавлені вкладати гроші в полігони, відповідають всім державним будівельним нормам і вже з проведеної рекультивацією. Там повинна стояти газосборная система, облаштований периметр, насипано зверху щебінь, що дозволяє яка формується у відходах газу виходити крізь спеціальні свердловини. Робити рекультивацію за свій рахунок жоден інвестор не будуть, оскільки це дуже дорого і витрачені кошти не окупаються. Але прописана в наших законопроектах схема розподілу екологічного податку дозволить знайти кошти на підготовку таких полігонів до приходу інвесторів.

Крім того, встановлення для виробників норми по збору відходів від проданих ними товарів призведе до зменшення відсотка цілого ряду твердих відходів у загальній структурі сміття, що викидається. Що, в свою чергу призведе до зниження індексу норми накопичення, а з її вартості, зокрема, і складається ціна на вивезення сміття.

Але не варто плекати ілюзій на рахунок окупності сміттєвого бізнесу. Ми нещодавно відвідали один завод в Копенгагені, який в процесі спалювання відходів виробляє електрику і теплову енергію і, як виявилося, лише 50% витрат цього підприємства покривається за рахунок продажу вироблених енергоресурсів. Решту 50% складаються з коштів, які люди платять за вивезення та утилізацію викидаються ними відходів. Забруднювач платить за своє сміття в усьому цивілізованому світі, і Україна тут не стане винятком.