Окупаційна бригада. Як протистояти російським аеромобільним частинам нового типу
Для багатьох це стало зрозуміло ще після російсько-грузинської війни 2008 р. Однак після цього відбувся ряд важливих подій. По-перше, у 2009 р. законодавчо регламентовано використання російських військ за межами Росії, а потім і закріплено в новій редакції військової доктрини 2014 р.
Поштовхом для швидкого створення експедиційних сил і реформування наявних повітряно-десантних військ стало "тихе вторгнення в Україну в серпні 2014 р. Тоді виявилося, що навіть слабовооруженные добровольчі підрозділи (за фактом легка піхота) при мінімальній підтримці армії і авіації змогли завдати силам вторгнення (а це були зведені батальонно-тактичні групи, сформовані як з мотострільців, так і переважно десантників) досить серйозні втрати.
Тому починаючи з 2014 р. російський генералітет став повертатися насамперед до концепції аеромобільних підрозділів, яка почала розроблятися вже перед самим розвалом Радянського союзу. Мова йде про створення комбінованих підрозділів, куди входили б не тільки десантники, але і вертолітники (які в даний момент відносяться до армійської авіації).
Крім того, з досвіду війни на Донбасі росіяни стали повертатися до ще однієї призабутої структурі, яка, однак, виявилася досить ефективною у складі ВСУ - десантно-штурмових підрозділах. Це, по суті, знову-таки десантники, які можуть вкрай обмежено перекидатися по повітрю, зате мають важке озброєння у вигляді самохідних артилерійських установок і танків.
В радянській армії були бригади цього типу, але в складі Сухопутних військ, і, за планами, вони повинні були діяти в інтересах загальновійськових армій. Основні їх завдання, як зрозуміло з назви, - це оперативне прибуття у вказаний район і штурм об'єктів. Під час війни на Донбасі наше військово-політичне керівництво повернулося до цієї організаційно-штатній структурі, однак залишивши ці бригади в підпорядкуванні командування спочатку десантників, а потім і взагалі перетворивши десантні війська в десантно-штурмові.
За твердженням російських генералів, "частини і з'єднання повітряно-десантних військ реорганізуються і переоснащаются так, щоб бути в змозі оперативно прибути в будь-який регіон світу, створити там базу і тримати під контролем велику територію". Однак на практиці це зовсім не так - такі експедиційні сили можуть бути небезпечні виключно для сусідів Росії, які мають з нею спільний кордон, так як перекидання коштів на далекі відстані у російській армії фактично немає.
Передусім немає ядра для формування зарубіжного експедиційного корпусу західного типу - такого собі вертольотоносця з кораблями постачання та охорони. У 2009 р. планували закупити два таких корабля (типу "Містраль") у Франції, а потім стільки ж побудувати на російських верфях. Однак після окупації Криму Франція відмовилася від угоди і продала вже побудовані кораблі в Єгипет.
Єдиний російський авіаносець "Адмірал Кузнєцов" вже не тільки морально і фізично застарів, але і восени минулого року пошкоджений настільки, що росіяни зараз планують відправити його на ремонт в Китай.
То є єдиний спосіб перекидання експедиційного корпусу армії РФ є військово-транспортна авіація. Причому насамперед у вигляді Ан-124 "Руслан", але після фактичного розриву співпраці з українським "Антоновим" підтримання їх льотної придатності є все більш проблематичним.
Тому, до речі, російський експедиційний корпус в Сирії жорстко "прив'язана" до аеродромів і порту, так як постачання здійснюється як по повітрю (з допомогою всіх тих же "Русланів"), так і морським шляхом - вантажними судами (причому, як виявилося, і їх недостатньо в російському флоті і в найбільш пікові моменти навіть доводилося фрахтувати цивільні судна).
Станом на початок поточного року в російській армії є тільки один підрозділ нового типу - 31-я десантно-штурмова бригада (військовослужбовці якої, до речі, брали активну участь в боях на Донбасі влітку 2014 р. і навіть потрапляли в полон). Нині в її складі два аеромобільних батальйону, дві ескадрильї транспортних вертольотів Мі-8, дві ескадрильї важких транспортних вертольотів Мі-26, ескадрилья бойових вертольотів Мі-35, а також підрозділи забезпечення. Сюди ж масово передають і техніку сучасних зразків - наприклад бронеавтомобілі "Рись" (фактично італійський ліцензійний Iveco LMV) і "Тайфун-ВДВ".
Бригаду "нового типу" активно "обкатують" на численних навчаннях - так, в ході "Схід-2018", яке проходило восени 2018 р. підрозділи бригади були висаджені на вертольотах в тилу умовного противника.
Як бачиться, вельми ефективною відповіддю на використання таких аэромобильников стане насичення бойових порядків військ засобами ППО, причому насамперед середньої і ближньої дальності. До речі, саме тому наші військові відвели окрему терміну фінансування на модернізацію наявних у військах ПЗРК, а також розробку такої зброї нового типу.
Також найближчим часом, судячи з усього, варто чекати появи на озброєнні ЗРК середньої дальності типу "Дніпро" або навіть спільного з поляками "Нарев".
У можливому протистоянні з росіянами також не можна скидати і бойовий досвід наших десантно-штурмових частин, які з весни 2014 р. на фронті і брали участь у всіх великих операціях на Донбасі. За ці роки вже відпрацьовані методики боротьби - причому не тільки з бандформуваннями місцевих колабораціоністів, але і з лінійними частинами російської армії.
Такий досвід, помножений на західні стандарти - а кістяк ДШВ пройшов перепідготовку за допомогою інструкторів з різних армією, перш за все країн, що входять в НАТО, - дорогого коштує. Тому навряд чи росіянам варто розраховувати на легку прогулянку у разі початку великої війни. Якщо її не вийшло влітку 2014 р., то вже точно не вийде і зараз.
